«Регіональні» бої без правил

Жителі Баришівського району, що на Київщині, третій рік поспіль спостерігають, як місцева влада, використовуючи владні важелі, не допускає до роботи редактора районної газети «Баришівські вісті» Наталію Кириленко. І хоч тема тиску влади на ЗМІ не нова і звернення Національної спілки журналістів України із проханням втрутитись у подібні ситуації стали недоброю традицією, — віз і нині там: наступ на свободу слова, розпочатий на Баришівщині представницею БЮТ, наразі успішно продовжують представники Партії регіонів. Задля того, аби Наталя Кириленко не переступила порогу редакції районної газети, можновладці в екстреному порядку ліквідували підприємство та припинили вихід газети...

Історія одного звільнення

Про те, що Наталя Кириленко «не та людина», яка потрібна владі на посаді редактора «Баришівських вістей», стало зрозумілим одразу, як на газетних шпальтах з’явилися матеріали з критикою на адресу районної влади. Реакція колишньої «біло–сердечної» голови Баришівської райради Ганни Шевчук не забарилася — над редакцією газети нависли грозові хмари: влада, здавалося, тільки тим і займалася, що шукала підстав для звільнення неугодної Кириленко.

Остаточно ж терпець чиновників урвався після того, як на першій сторінці «Баришівських вістей» голова райради постала перед читачами в образі чирвової дами. «У нашому районі чирва — козир», — писала газета, натякаючи на приналежність голови Баришівської районної ради до БЮТу і відверто висвітлюючи усе свавілля, яке чинилося в районі. Скоро Баришівська райдержадміністрація та райрада припинила фінансування видання, а ще трохи згодом «владний апарат» вирішив виселити редакцію із приміщення, що перебувало на балансі редакції, та відібрати редакційний автомобіль.

А 15 липня 2008 року спільним розпорядженням голови райдержадміністрації та голови райради звільнили і редактора Наталю Кириленко. Без будь–яких перемовин із трудовим колективом і не цікавлячись його думкою (хоча, за статутом, він є третім співзасновником). Згодом суд встановить, що редакторку звільнено за те, що та «безпідставно звинувачувала районну раду та районну державну адміністрацію».

На місце Кириленко чиновники призначили «свою людину» — радника голови адміністрації Олену Прядко, яка на момент свого призначення навіть не була звільнена із попередньої посади, і ця обставина ніскільки не збентежила місцевих керманичів. Згідно з їхнім розпорядженням, прізвище пані Олени внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців як керівника юридичної особи. По захист своїх прав редактор Кириленко звернулася до судів: Березанського місцевого із позовною заявою про поновлення на займаній посаді та Баришівського районного — про скасування розпоряджень суб’єктів владних повноважень.

Детектив iз продовженням

Березанський міський суд першим завершив розгляд справи. У жовтні 2008 року Наталя Кириленко була поновлена на посаді редактора районної газети з негайним виконанням рішення. Очільники Баришівської райдержадміністрації та райради судове рішення не оскаржували, але й виконувати не поспішали. Замість того, аби скасувати розпорядження про звільнення редактора «Баришівських вістей» та звільнити Олену Прядко із займаної посади, Наталю Кириленко повторно звільнили із роботи. Причому наказ про звільнення редактора підписала та ж Олена Прядко, але з висоти нової посади — в.о. головного редактора газети. Ким та для чого було введено посаду «кишенькового» головного редактора, здогадатися неважко. Але й ця задумка баришівських можновладців виявилася повною нісенітницею — бо ж наказ про звільнення редактора газети «Баришівські вісті» скасовано у судовому порядку.

Скоро настав час і Баришівського районного суду винести рішення за позовом пані Кириленко про скасування розпоряджень суб’єктів владних повноважень. Після ретельного розгляду справи той повністю задовольнив її позовні вимоги. І як не намагалися очільники району скасувати судове рішення, оскаржуючи останнє навіть у Вищому адміністративному суді України, воно таки залишилося в силі.

Здавалося б, після двох судових рішень, винесених на користь Наталії Кириленко, справедливість мала би бути відновлена. І дійсно — 30 грудня 2010 року вже нові, «сині» керманичі — голова Баришівської райдержадміністрації Володимир Горбик та голова Баришівської райради Дмитро Христюк — підписали розпорядження, яким скасовано розпорядження 2008 року про звільнення редактора Кириленко. Але і очолити редакцію газети «Баришівські вісті» пані Наталі місцева влада більше не дозволила: в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців керівником редакції стала значитися інша «своя людина» — Наталія Коваленко (голова ліквідаційної комісії, а ще — керівник апарату Баришівської райдержадміністрації).

Приватна справа?

...Розуміючи, що ситуація складається не на їхню користь, завбачливі співзасновники газети «Баришівські вісті» райдержадміністрації та райрада, немов охоплені своєрідним спортивним азартом «хто та яких законів України більше порушить», починають вести бої без правил: виключають трудовий колектив зі складу співзасновників видання, затверджують новий статут редакції. І врешті взагалі ліквідовують та припиняють випуск «Баришівських вістей». Натомість створюють нову газету... «Баришівський вісник».

І ось тут, на перший погляд, цілком приватна справа Наталії Кириленко, яка домагається відновлення порушених прав, набуває ознак державної ваги. Адже навряд чи можна вважати правовою ту державу, державні мужі якої безпрецедентно та нахабно дозволяють порушувати закони країни. Найперше — Конституцію України.

Однак голова Баришівської райдержадміністрації Володимир Горбик, з яким поспілкувалася «УМ», у діях місцевої влади не лише не бачить ніяких «перегинів», але навіть підстав для повернення Кириленко на попередню роботу. Правда, ще в липні минулого року заявляв «Телекритиці», буцімто «посада її вільна, і вона може її займати». Тепер же очільник місцевої держадміністрації каже: «У нас зараз працює «Баришівський вісник» — нове комунальне видання, по «Баришівських вістях» ідуть різні спори... І там ситуація неоднозначна, я не в змозі її роз’яснити по телефону, але запевняю: всі суди на користь нас. Немає претензій до Кириленко і «Баришівських» вістей — вони проходять стадію ліквідації. Зараз є «Баришівський вісник», старий колектив працює в новій організації, а «Баришівські вісті» мають тільки назву... «Баришівські вісті» не мають ні будівлі, ні власності. Є якийсь автомобіль, який продається, аби закрити борги перед людьми (завдяки «професійній» діяльності Прядко редакція заборгувала близько 100 000 гривень незаконно звільненим працівникам «Баришівських вістей». — Авт.)».

Така от «баришівська демократія», та й українська загалом. Бо навряд чи можна назвати демократичною ту країну, де за критику, висловлену на адресу влади, людину позбавляють права працювати на тій роботі, яку вона вільно обирала. Чи ж зможе припинити свавілля місцевих «князьків» всенародно обраний Президент України? Здається, після рішення Конституційного Суду України від вересня минулого року в нього вже достатньо повноважень.

Марина СТОЦЬКА,
Максим САВЧУК