Держслужбовець, який служить нашій Україні

      Днями у Миргороді відбулася установча конференція Полтавського обласного осередку Всеукраїнського об'єднання «За Україну! За Ющенка!». Головою новоствореного обласного осередку обрано відомого на Полтавщині журналіста і правозахисника Анатолія Банного.

      Більшість учасників конференції наголошували на тому, що затримка на старті при формуванні саме обласної структури (чимало районних працюють уже досить активно, загалом у регіоні членами об'єднання стали понад три з половиною тисячі чоловік, його лави постійно поповнюються) має компенсуватися подвійною енергією і наполегливістю у сьогоднішній діяльності зі згуртування численних прихильників Віктора Ющенка на Полтавщині.

      Мешканці Оржицького району знають Петра Ворону як учителя географії Денисівської школи, згодом — заступника її директора, невтомного мандрівника, котрий об'їздив зі своїми вихованцями ледь не всю Україну. Не менш відомий він землякам і в іпостасі «рухівця», керівника районної організації Української народної партії, постійного опонента місцевої і «верховної» влади. Саме як опозиціонера-«нашоукраїнця» і водночас захисника простого люду на минулих виборах ті ж таки оржичани обрали його депутатом обласної ради. До речі, в обласному «парламенті» він був і залишається єдиним, так би мовити, офіційним представником блоку Віктора Ющенка «Наша Україна».

      Тож звістка про те, що депутат облради Петро Ворона вступив на «очне» відділення Харківської філії Національної академії державного управління при Президентові України, для багатьох його соратників стала громом серед ясного неба. Дехто з них одразу заговорив про зраду декларованим ідеалам, про те, що навіть на містечковому рівні депутати-«нашоукраїнці» продаються владі за нинішні й майбутні посади... При цьому чомусь зовсім не бралося до уваги те, що фахово підготовлені держуправлінці й зараз, і — особливо — в найближчому майбутньому будуть потрібні «Нашій Україні», власне, команді Віктора Ющенка ніяк не менше, ніж мітингові оратори, а згадана «президентська» академія вже за кілька місяців асоціюватиметься з прізвищем іншого гаранта.

      Півторарічне навчання на її стаціонарі Петро Ворона закінчив із відзнакою і як новоспечений магістр державного управління за розподілом повернувся в рідну Оржицю, де віднедавна очолив районну службу субсидій. Отже, тепер він «повноцінний» державний службовець, який з огляду на далекий від пенсійного вік і невичерпну енергію та грунтовні фахові знання має необмежені можливості для кар'єрного росту. Хоча, як зізнався автору цих рядків, його більше приваблює наукова, дослідницька робота. Можливо, в майбутньому саме вона стане головною справою життя.

      Поки що ж клопоти депутата облради найменше нагадують розмірене кабінетне буття завсідника архівів та бібліотек чи містечкового чиновника. Бо ж, окрім щоденного спілкування з найзнедоленішими людьми на основній роботі (до служби субсидій у селищі-райцентрі не заходять «нові українці») та під час депутатських прийомів, зараз іще активніше опікується розбудовою «нашоукраїнських» структур. Як авторитетний лідер одразу трьох районних осередків — Української народної партії, «Нашої України» і «За Україну! За Ющенка!». Причому саме останнє громадське об'єднання вважає таким, яке покликане і, що не менш важливо, здатне об'єднати довкола себе всіх прихильників Віктора Ющенка, здолати партійні, «гетьманські» й інші амбіції заради великої спільної мети.

      — Прикро, але перетягування ковдри особливо помітне у середовищі партійних лідерів та їхнього найближчого оточення, — наголошує Петро Ворона. — Я також представляю одну з найпотужніших і найструктурованіших на Полтавщині політичних партій, якій, повірте, є що сказати у міжпартійних дискусіях. Але ж зараз нам ця колотнеча ні до чого. Всі, хто усвідомлює важливість майбутньої перемоги Віктора Ющенка на цьогорічних президентських виборах, сьогодні мають піднятися над своїми політичними комірчинами і діяти разом не лише на словах.

      — Пане Петре, навіть за далекими від мегаполісів полтавськими мірками ви репрезентуєте сільську глибинку. Нещодавно ж від тепер уже, здається, колишнього активіста «НУ» почув таку думку: мовляв, надто полохливий люд у нашому обласному центрі, не кажучи вже про «глухі» села, на об'єднання довкола реальної опозиції і серйозний спротив владі «підняти» його практично неможливо...

      — Такими, з дозволу сказати, «відкриттями», посиланнями на якийсь особливий менталітет полтавців і українців загалом дехто намагається виправдати передовсім власну бездіяльність. За тими, хто лише базікає про майбутні перемоги й очікує манни небесної у вигляді керівних посад чи якихось інших благ, люди не підуть. Адже насправді абсолютна більшість моїх земляків неодноразово засвідчувала і власну мудрість, здатність відрізняти зерно від полови, і рішучість у протистоянні злу, і високий патріотизм.

      Не було б на рахунку Віктора Ющенка конкретних справ, які відчула на своїх статках кожна бабуся у найвіддаленішому селі, його також зарахували б до когорти багатьох «відставлених» можновладців, які хочуть повернутися в насиджені керівні крісла. Але ж не зараховують... Попри безкінечні потоки бруду і брехні з провладних телеканалів, до нашого районного осередку Всеукраїнського об'єднання «За Україну! За Ющенка!» приєднується все більше земляків. Зараз у його лавах уже більше трьохсот чоловік, заяви продовжують надходити, після відповідної легалізації осередку їх стане набагато більше.

      До нас ідуть і механізатори, і вчителі, і фермери, і підприємці. Для останніх це, до речі, чи не єдина «віддушина», що дозволяє публічно засвідчити свою громадську позицію, прихильність до лідера «Нашої України». Адже вступати у партії вони відверто побоюються з огляду на «недремне око» податківців, представників інших контролюючих та правоохоронних структур. Останнім часом нагадують про себе деякі керівники сільгосппідприємств, учорашні голови колгоспів. Підтримати провідника «нашоукраїнців» офіційно вони також поки що не наважуються, але про таку, безумовно, «підтримку душею і серцем» заявляють твердо.

      — «Одвічних захисників народу», як відомо, вистачає й під іншими прапорами та гаслами. У цьому контексті важко не згадати про те, що саме Оржицький район донедавна небезпідставно називали «найчервонішим» на Полтавщині, своєрідною вотчиною нардепа-комуніста і багаторічного першого секретаря компартійного райкому, який пересів у крісло голови райдержадміністрації. Навіть після проголошення незалежності України над приміщенням селищної ради, яка «за сумісництвом» була штаб-квартирою райкому Компартії, висів величезний червоний прапор — у кілька разів більший за синьо-жовтий державний. Невже вам із соратниками вдалося «перефарбувати» район в інші кольори?

      — Принаймні червоного прапора над нашою «мерією» ви вже не побачите. Стосовно ж традиційного «почервоніння» району, то судіть самі. Єдиного депутата-«нашоукраїнця» до обласної ради обрала саме Оржиччина. На минулих парламенських виборах у районі блок Віктора Ющенка випередив комуністів, поступившись лише Соцпартії. Серед депутатів районної ради також маємо дев'ятьох своїх представників або прихильників блоку. Унікальним для Полтавщини явищем стало й обрання заступником голови районної ради висуванця «Нашої України», колишнього директора школи Володимира Козини. До речі, головою райради було обрано комуніста також за підтримки... «нашоукраїнців». То був тактичний крок, реальні домовленості, які не дозволили виконавчій владі «підім'яти» під себе представницький орган, як це найчастіше траплялося в інших регіонах. Зараз голова райради і його заступник знаходять спільну мову, працюють досить ефективно.

      У Денисівській сільраді, де я вчителював, створена фракція «Нашої України», в Новооржицькій селищній раді «нашоукраїнців» ледь не половина. У тій же таки Денисівці осередок Української народної партії налічує 25 чоловік. Серед них більшість — механізатори, прості трудівники, котрі працюють у місцевому господарстві, очолюваному комуністом. Люди ж, як бачите, не бояться вступати до «чужої» йому та владі «нашоукраїнської» партії. Чому? Та тому, що знають: саме представники блоку Віктора Ющенка захищатимуть їхні права, законні інтереси до кінця, не зважаючи на посади і звання кривдників. Правозахисною роботою ми займаємося постійно. Як і багатьма іншими житейськими проблемами земляків: «вибиванням» зарплатних боргів, телефонізацією осель, вивільненням фермерів від надто щільної «опіки» численних контролерів, оздоровленням дітей тощо. Як депутат обласної ради особисто маю близько двохсот звернень виборців.

      — При цьому залишаєтесь державним службовцем, себто представником влади. Отже, бачите владний механізм, так би мовити, зсередини, постійно спілкуєтесь із колегами. Чи не почуваєтесь серед них «білою вороною»?

      — Ні, мені достатньо бути просто Вороною, самим собою. Тобто, як і на попередніх посадах, виконувати свої обов'язки зі знанням справи і почуттям відповідальності. Колеги-держслужбовці як «угорі», так і «внизу» про це добре знають. Як і про те, що «переінакшити» мене, змусити змінити власні погляди, переконання, практично неможливо. Тому якогось тиску з їхнього боку не відчуваю. Як керівника районної служби субсидій набагато більше непокоять відверті «незістиковки» у соціальній політиці держави. Скажімо, чимало людей, які користуються пільгами для придбання палива за зниженими цінами, уже відчули на собі законодавчо обумовлене тими ж пільгами «обрізання» субсидій. За подібних умов нормального палива за нормальними цінами згадані пільговики купити просто не можуть...

      Стосовно ж представників влади, з якими доводиться контактувати, то я поділяю їх на дві категорії. Перша з них — фахівці нижчої і середньої ланок, які тримають на своїх плечах левову частку буденної рутинної роботи, працюють безпосередньо з людьми. Вони потрібні при будь-якій владі. Хоча сьогодні почувають себе далеко не найзахищенішими. І не лише в соціальному плані, матеріальному забезпеченні. Справжню ціну тих, хто «там, нагорі», вони знають, можливо, як ніхто інший, але змінити щось за нинішньої системи не можуть.

      З іншого боку, існує «каста» перших осіб держадміністрацій, керівників провідних служб. Навіть на районному рівні вони є досить забезпеченими людьми. Найчастіше незалежно від результатів свого керівництва одержують пристойну платню, яка з усілякими надбавками перевищує тисячу гривень на місяць, «патронують» родинний чи інший бізнес, залишаючись цілком задоволеними нинішнім владним режимом. І коли ці люди говорять про те, що вони «за» Кучму чи Януковича, у мене немає підстав підозрювати їх у нещирості. Інша річ, що таких «цілком задоволених» — жменька на весь район. Саме тому, що абсолютна більшість земляків, власне  українців, належить до іншої когорти, і працюю в об'єднанні «За Україну! За Ющенка!».