Надія Шестак повернулася КРУТОвою

      Минулого тижня після кількарічної перерви в «Україні» відбувся сольний концерт Надії Шестак. Програма називалася «Віри, любові — Надія Крутова-Шестак», у ній народна артистка України вперше виступила під подвійним прізвищем (Крутова — це її прізвище за чоловіком) і відзвітувала про те, що відбувалося останні роки в її житті. Після кожної(!) пісні під сценою збиралася черга із 15—20 людей з квітами, привітати колежанку із сольником прийшла майже вся «стара гвардія» української естради — Світлана і Віталій Білоножки, Павло Зібров, Алла Кудлай, Віктор Шпортько, Іво Бобул, Ян Табачник і Тетяна Недєльська, співак-початківець Дмитро Гордон, а в фіналі концерту перед артисткою «вишикувалися» в ряд пишні квіткові кошики від Президента, Голови ВР, Олександра Омельченка, Анатолія Кінаха та кількох фірм із коренем «газ».

      Надія Шестак випала з місцевого шоу-бізнесу таки надовго, вона влаштовувала особисте життя, потім із чоловіком-генералом кілька років жила в Москві, потім народжувала другу дитину. Час від часу з'являлася в програмах «Честь имею пригласить» свого друга Яна Табачника, у Москві на Радіо «Россия» вела програму «Пісенна Україна», а потім знову пірнала у своє, закрите від публіки, приватне життя. Тому, коли в місті з'явилися красиві біг-борди Надії із жовтими тюльпанами, від її «повернення» очікували чогось неймовірно пафосного, пишного, а вона, як завжди, зробила по-своєму, всупереч усім канонам шоу-бізнесу.

      По-перше, вона вийшла на публіку не з новою сольною програмою, хоча по телефону сказала «УМ», що підготувала три зовсім нові — на осiнь, а із знайомим слухачам репертуаром та кількома свіжозаписаними піснями. Свій концерт вона побудувала як розмову із глядачами про своє життя, свої переживання, це і звіт, і діалог. Чомусь так виходить, що пісні, які Надія Крутова-Шестак бере до свого репертуару, виглядають автобіографічно. Чи на етапі відбору співачка шукає те, що їй близьке, чи так пропускає через себе і робить із пісні авторський спектакль, але перше відділення концерту звучало буквально як приватна розповідь артистки про маму і батька, про пошук кохання, про коханого чоловіка, про ставлення до Бога і Батьківщини. Але оскільки «я» було не егоїстичним, на мізки не тиснули ні шикарнi декорації, ні розкішні костюми — все просто і зі смаком, то вийшло дуже людяно і близько всім — проблеми кожної жінки, доньки, матері, котра турбується про світ, в якому будуть жити її діти. В її піснях почали звучати громадянські нотки, дуже сьогодні рідкісні, але надзвичайно затребувані, як показала реакція публіки. Парадний, «датський» патріотизм — до виборів, до свята незалежності, матері, Конституції, Києва — викликає стійку відразу своєю глянцевою фальшивістю, а в решті випадків усі дівчата, жінки, молодиці, «старлетки», легенди хочуть виглядати легковажно, сексуально, в крайньому випадку романтично, і нявкання і сюсюкання з екрана і сцени таки ж набило оскому. Так ніби весь цей жіночий бомонд живе на сторінках світських журналів в інтер'єрах ресторанів і нічних клубів, харчується суші вперемішку із дорогими омолоджуючими кремами, робить підтяжки, ходить у спортзал, отримує квіти і ганяє за чоловіками. Все! І якщо в 17 і 25 це виглядає природно, то «пурхання» дорослих дядь і тьоть не викликає нічого, крім поблажливості. Усі ці думки приходили в голову, коли Надія Шестак виконувала свій хіт «Сину, ангел мій», який виніс її на другу хвилю популярності і водночас був щирим «викидом емоцій» після того, як співачка народила свого первістка Олега; пісню «Ностальгія» із точним і актуальним текстом:

 «Ностальгія за лагідним словом,

 Ностальгія за блиском душі,

 Мене змушує знову і знову

Йти до тебе крізь лиця чужі.

Ностальгія за виявом честі,

Там, де слово любов як пароль.

Стрілись ми на крутім перехресті

Наших ширих закоханих доль»;

нову пісню «Я не можу без тебе».

      По-друге, вона не влаштувала із свого сольного концерту демонстрації запаморочливих нарядів, її вбрання було максимально простим і елегантним — блакитна сукня, в якій модно поєднані горошок і смужки, в стилі 60-х, класична вечірня сукня, покликані вигідно підкреслити хорошу фігуру. І серйозність тем, між іншим, не затьмарювала чудової форми співачки. Зараз Надія ідеально струнка (і це після другої дитини, Василю Васильовичу Крутову-молодшому — 2 роки і три місяці); шкіра, волосся, які вважають показниками краси, — у ідеальному стані, і при цьому вона світиться зсередини, чого ніякi косметичнi салони гарантувати не можуть.

      По-третє, вона не збирала для сольного концерту оркестр чи ансамбль, найкращих бек-вокалістів — на сцені були лише два музиканти-клавішники, які працюють із Надією Шестак уже 7 років. На минулому сольному концерті вона показала, що вміє працювати з оркестром (тоді співачці акомпанував оркестр Михайла Фінберга), на цьому — тількі двоє вірних музикантів. Усупереч будь-якій моді на такі речі. Балет супроводжував буквально два чи три номери, і то без нього можна було обійтися, прості декорації, лише 6 плазменних екранів вказували на їх «просунутість», дуже хороше світло, тобто мінімум того, за що може сховатися артист на сцені, навпаки — прийшла і говорю, така, як є, оцінюйте мене саму, а не технічні і візуальні ефекти.

      Мене завжди дивувала її впевненість у своєму окремішньому естрадному шляху: пісні Надія Шестак завжди вибирала не яскраво-попсово-хітові, а тільки ті, де вона сама бачила «родзинку», з якої можна зробити «натюрморт»; скандального піару не визнавала принципово, усі спроби розкрутити її на найневиннішу «смажену» тему викликали шалений опір; до вмовлянь поекспериментувати з музичними стилями чи модерновим іміджем ставилася дуже обачно—бережно ставиться до свого глядача-слухача; «гадості» про колег не чула від неї жодного разу — із природньої гидливості до таких речей. У результаті народна артистка, яка принципово не йшла на повідку в моди і кон'юнктури, залізно вийшла на свою нішу в шоу-бізнесі, займати яку ніхто ніколи не намагався через її нiбито непрестижність і непопулярність у тусовцi. І народилася нова, зріла Надія Шестак, яка щиро, емоційно, благородно, гідно спів про життя — таке, як воно є.