Минулого тижня після кількарічної перерви в «Україні» відбувся сольний концерт Надії Шестак. Програма називалася «Віри, любові — Надія Крутова-Шестак», у ній народна артистка України вперше виступила під подвійним прізвищем (Крутова — це її прізвище за чоловіком) і відзвітувала про те, що відбувалося останні роки в її житті. Після кожної(!) пісні під сценою збиралася черга із 15—20 людей з квітами, привітати колежанку із сольником прийшла майже вся «стара гвардія» української естради — Світлана і Віталій Білоножки, Павло Зібров, Алла Кудлай, Віктор Шпортько, Іво Бобул, Ян Табачник і Тетяна Недєльська, співак-початківець Дмитро Гордон, а в фіналі концерту перед артисткою «вишикувалися» в ряд пишні квіткові кошики від Президента, Голови ВР, Олександра Омельченка, Анатолія Кінаха та кількох фірм із коренем «газ».

Сьогодні й завтра на малій сцені Київського ТЮГу в рамках міжнародного театрального фестивалю «Київ травневий» гастролюватиме театр «Унга Рікс» зі Стокгольма. Цей колектив, що має статус Національного шведського пересувного театру для дітей, показуватиме одну з останніх своїх прем'єр — виставу «Пакунок», вигадану молодим хореографом та драматургом Дженсом Остбергом.

Я заборгувала Марії Матіос як мінімум дві рецензії: якраз на ті дві книжки — «Бульварний роман» і «Солодка Даруся», які презентували у п'ятницю в «Українському домі» в рамках Міжнародної виставки-ярмарку «Книжковий сад». Мій борг тягнеться в часі, як неквапливий п'яниця вулицею, не стільки тому, що я лінива і зайнята, а, зізнаюсь чесно, тому, що я не знаю, як підступитися до книг. Про «Бульварний роман» колись при нагоді обов'язково напишу, вже й контекст придумала, а «Солодка Даруся» після презентації ввігнала мене у ще більший розпач. Особливо, коли прочитала підготовлені для преси уривки з відгуків у інших ЗМІ. Якщо раніше я просто довго підбирала слова до того цунамі думок і почуттів, які збурила «Даруся», то тепер змагатися в красномовстві зі своїми колегами, а тим паче з письменниками, які на презентації майже в один голос визнали, що кращого роману за останні років 20 в українській літературі не було, — повне безглуздя. Тому я й вдамся до їхньої допомоги.