У понеділок у Москві розпочався черговий, уже восьмий за ліком, Форум національних кінематографій країн СНД, Латвії, Естонії, Литви. Проводить його Конфедерація спілок кінематографістів тих самих країн (утворена ще 1990 року, до розпаду СРСР) та російські міністерства культури і закордонних справ. Цей фестиваль не має конкурсу, а відтак тут відсутній дух змагальності, конкуренції. З'їжджаються кінематографісти з усіх колишніх есересерівських республік, дивляться фільми один одного (разом із московською публікою, звичайно), дискутують. До речі, дискусії, так звані «круглі столи» відбуваються практично щоденно. Інтелектуали повинні думати про те, що відбувається в культурному просторі, вибудовувати якісь стратегії поступу... Комусь хочеться уперед, а комусь і назад, у світле комуністичне майбутнє, де так високо цінувалося (і відповідно оплачувалось!) кіно, де так носилися з кінематографістами.
Форум відкрився у Кіноцентрі (це власність Конфедерації, через яку йде довголітня тяжба, включаючи суди і судові позови, із Спілкою кінематографістів, яку очолює Микита Михалков) програмою фільмів, до якої увійшла і стрічка українського режисера Романа Балаяна «Ніч світла». По суті справи, це спільний російсько-український проект, хоча грошей наших північних сусідів значно більше. Одначе творча група наша, київська, та й участь продюсерської агенції «Ілюзіон-філмс» (її очолює сам Балаян) багато важить. Стрічка вже мала в Москві прем'єрний показ і викликала здебільшого негативні відгуки. Мова про кулуарні «рецензії», оскільки з пресою я ще не познайомився. Основні претензії, котрі я поділяю, стосуються драматургії... Режисура, зображальна сторона (оператор Богдан Вержбицький), акторські роботи на доволі високому рівні. Одначе про цей фільм треба писати спеціально, що я зроблю уже по приїзді до Києва.
У програмі ігрового кіно є ще один український фільм — «На краєчку світу» молодого режисера Алли Пасікової. Власне, це дипломна (повнометражна!) стрічка учениці Юрія Іллєнка. Доволі складна за своєю кіномовою... У тексті простежується — що є рідкістю сьогодні — доволі фундаментальна освіченість авторки, вона, вочевидь, непогано обізнана із світовим кіно.
А ще неігрова, документальна картина «Гамлет» з хепі-ендом» одного з «метрів» українського кіно Олександра Коваля та дві анімаційні стрічки — «Війна яблук і гусениць» Наталі Марченкової (її показали на відкритті Форуму) та «Нікого немає вдома» Олега Педана.
Інші країни виставили хто скільки зміг. У фокусі фестивалю — узбецьке кіно. Аж шість (!) повнометражних ігрових фільмів і коментарі московських кінознавців і критиків, які починають говорити про «нову кінохвилю» в Узбекистані...
На банкеті після відкриття я розмовляв із московським критиком Олександром Шпагіним, котрий є чи не найбільшим українським кінопатріотом. Цього разу він говорив про блискучу епоху українського телевізійного кіно — фільми В'ячеслава Криштофовича, Артура Войтецького в першу чергу. Було, було... Добре би тому доброму відродитися. У всякому разі фестивалі — це завжди привід відрефлектувати, глибше продумати — як минуле, так і майбутнє. Ми там будемо, але якими? Залежить від того, якими себе спроектуємо. Ідеалізм, звичайно. Тільки без ідеалів та ідеалізму культура не твориться.
На позавчорашній прес–конференції, як «УМ» вже повідомляла, начальник обласного управління охорони здоров’я Богдан Ониськів зазначив, що від наразі незрозумілої недуги померли семеро людей. Однак уже наступного дня, за неофіційною інформацією з компетентних джерел, стало відомо, що в області сталося щонайменше десять летальних випадків. Серед осіб, які померли, — і дві студентки одного з тернопільських вузів. А ще — не менше десятка людей перебувають у лікарнях у важкому стані. >>
«У «темниках» було вказано: обов'язково акцентувати на тому, що Янукович сидів поруч iз Путіним, — розповіла мені приятелька з ТБ. — Він що, тримав Путіна за ....., що на цьому так важливо наголошувати?!». Переглянувши російську пресу, стає зрозумілим, що не Янукович Пітуна, а Путін Януковича, а на додачу ще й Кучму тримав. Російський президент, запрошуючи високих київських гостей у підмосковну резиденцію Ново-Огарьово буцімто на святкування дня народження (келейне святкування і запізніле: день народження минув 7 жовтня, а випити на своє 52-річчя Володимир Володимирович більше нікого з високих гостей не запрошував), уже знав: він заявить про підтримку Москвою спадкоємності влади в Україні. Він не вельми симпатизує Януковичу, але за «підписки» Леоніда Даниловича той став єдиною наразі силою в Україні, яка робить Путіну те, що жінки роблять чоловікам, і задоволений Путін, за відсутності альтернативи і наполегливості люблячих киян, згодився. Ось як описує «новоогарьовський процес» російська газета «Коммерсантъ», якій не пощастило отримати «темника» з київської вулиці Банкової: «Спершу з машини вийшов Кучма. Він вийшов і поцілував Путіна кудись у шию. За ним до російського президента підійшов Віктор Янукович... і старанно зробив те ж саме, силкуючись скопіювати всі рухи душі старшого товариша. Це було непросто, позаяк Янукович значно вищий за Кучму. Але йому вдалося». >>
Учений зі світовим ім'ям, засновник і президент Міжрегіональної Академії управління персоналом, голова правління Всеукраїнського благодійного фонду «Милосердя» 50-річний Георгій Щокін потрапив до лікарні внаслідок побиття. Як повідомив «УМ» керівник центру громадських зв'язків столичної міліції Дмитро Андрєєв, напад вчинили четверо невідомих, озброєних дерев'яними палицями-кийками. Сталося це позавчора на початку 12-ї години дня. Від нападу пана Щокіна не змогли захистити навіть двоє охоронців, які разом з президентом МАУП потрапили до лікарні. >>
Маршрутні таксі стають дедалі небезпечнішим видом транспорту, адже рідко який тиждень нині вони не фігурують у зведеннях Державтоінспекції. Минулий тиждень не став винятком, відзначившись аж двома ДТП за участю маршруток — на Рівненщині та в Криму. >>
Банк Швеції вчора оголосив прізвища лауреатів Премії з економічних наук ім. Альфреда Нобеля за цей рік. Вона заснована вже після смерті Нобеля, але за своєю значимістю прирівнюється до Нобелівської премії. >>
У суботу в Афганістані відбулися перші демократичні президентські вибори. Інтерес до них був надзвичайний. З 10,5 мільйона мешканців країни з правом голосу до виборчих дільниць з'явилися більше 10 мільйонів. І не побоялися при цьому погроз талібів влаштувати терористичні замахи, не побоялися вистоювання у довжелезних чергах, в яких вони гаяли час, вигукуючи: «Демокрасі, демокрасі!». >>
