Що кличе на протест?

31.03.2011

Щодня в Україні відбувається вісім протестних дій. Про це свідчать результати моніторингу, проведеного Центром дослідження суспільства. За даними соціологів, котрі вивчали протести від вересня 2009 року до грудня 2010–го, впродовж цього проміжку в Україні було зафіксовано понад 3600 акцій протесту. Пік вуличної активності припав на жовтень і листопад 2010 року: це пов’язано з діяльністю «податкового» Майдану, а також протестами, спричиненими місцевими виборами.

Найчастіше українці виходять на вулицю через соціально–економічні проблеми, вони становлять 56% усіх протестних дій. Сюди відносяться затримки зарплат, право на житло, екологія, комунальні послуги тощо. Що цікаво, 60% протестів не були пов’язані ні з партіями, ні з громадськими організаціями: їх проводили неформальнi ініціативи людей. Лише одну з десяти соціально–економічних акцій було організовано партіями.

«Це означає, що політичні партії не є виразниками соціально–економічних протестів, які відбуваються в Україні. Це свідчить про розрив між інтересами партій і людей, які виходять на вулицю», — зазначив у коментарі «УМ» координатор моніторингу колективних протестів ЦДС Володимир Іщенко. За його словами, «партійна» частка зростає в протестах іншого типу: для ідеологічних акцій (історія, мова, геополітичний вибір) — 47%; для мітингів, пов’язаних, власне, з боротьбою за владу, — 60%.

Ще один цікавий підсумок — чисельність протестних дій наприкінцi минулого року істотно зросла. За рік, від жовтня 2009–го до жовтня 2010–го, частка акцій, у яких брало участь понад 100 осіб, становила 37%. Натомість за останні три місяці 2010 року понад сот­ню осіб збирали вже 53% акцій.

Це дослідження — перша спроба проаналізувати протести за чітко визначеною методологією. За словами Володимира Іщенка, роботу проводили волонтери — молоді науковці з середовища Києво–Могилянської академії. Вони взяли за основу технологію, яку використовували у країнах Європи, й адаптували до українських реалій. Для контент–аналізу використовували 100 національних, обласних і «активістських» інтернет–ресурсів (в останньому випадку йдеться про сайти рухів різноманітного спрямування — від екологічних сторінок до ресурсів проти забудов).