Галицькі детективи

У літературних оглядах та інформаційних повідомленнях «Газети виборчої» чи інших польських видань останнім часом можна надибати повідомлення про щойно виданий новий роман польського письменника Павела Ящука «План Сари» (Plan Sary). Схоже, цей літератор виходить на провідні позиції в жанрі польської кримінально–детективної романістики: ще у 2004 році Ящук видав детектив «Фореста Умбра», який наступного року відзначили «Нагородою великого калібру» — літературною премією за кращий польський детектив року з грошовим додатком до неї у розмірі 10 тис. злотих (трохи більше трьох тисяч доларів). «План Сари» фактично є продовженням роману «Фореста Умбра», оскільки обидві книги поєднує головний герой, журналіст Якуб Штерн, який веде приватні розслідування і є великим майстром розгадування кримінальних загадок, та місце розвитку детективних сюжетів — передвоєнний Львів кінця 30–х років минулого століття.

Ностальгія поляків за Львовом

«Фореста Умбра» є четвертим романом Павела Ящука і першим, у якому з’являється детектив Якуб Штерн. Тут йому доведеться знайти божевільного манiяка, який вбиває молодих жінок на околицях Львова, прибиваючи їм при цьому підкови до стоп. У щойно виданому романі «План Сари» головний герой вступає в конфлікт iз керівництвом газети, тому залишає її та розпочинає викладати у Львівському університеті на юридичному факультеті, де вчить студентів, як зрозуміти психологію вбивці. Для цього він пропонує їм створити власні плани досконалого злочину. Але невдовзі з’ясовується, що хтось почав реалізовувати один iз таких моторошних сценаріїв у реальному житті.

Обидва романи Ящука мають похмуру атмосферу, добре закручену кримінальну інтригу та написані з використанням так званого «балаку», колоритної львівської довоєнної говірки. Рецензенти одностайно наголошують, що, окрім журналіста–детектива Якуба Штерна, іншим головним героєм обох романів є романтичний довоєнний Львів.

Ті ж самі львівські локації зустрічаємо у творах іншого популярного польського автора — Марека Краєвського, який поселив свого детектива Мока у Лембергу. Чому саме там, а не у якомусь iз польських міст, розгортаються сюжети їхніх творів? Поляки до цього часу відчувають велетенську ностальгію за довоєнним Львовом, кожен iз них знає пісню зi словами: «Що хочеш, те й говори, але кращого міста, ніж Львів, не знайти». Як пояснює Павел Ящук, історію про навіженого, який підковував жінок, він почув від літньої жінки, що свого часу мешкала поблизу Львова. «Коли я зважував, чи варто переносити всі ці жорстокості на папір, то автоматично подумав про Львів, — пояснює пан Ящук. — Я «поселив» свого героя Якуба Штерна в цьому місті ще до Марека Краєвського. Але пан Краєвський повівся дуже елегантно: запитав у мене перед написанням своєї серії романів про детектива Мока, чи може він поселити свого героя «у моєму» місті. Звичайно, я погодився. Лише висунув одну умову: Штерн і Мок мають колись зустрітися і разом випити файного львівського пива».

Цікаво, що література є лише захопленням Ящука, який багато років працює начальником Дорожньо–експлуатаційного управління міста Ольштин. Але між прокладанням доріг, латанням асфальту та ремонтом мостів, починаючи з 1983 року, він устиг написати шість романів, десятки оповідань та близько десяти театральних і радіовистав, ще й регулярно виступає як літературний критик у польських періодичних виданнях.

За книгами Краєвського можна водити екскурсії

Польсько–львівська криміналістика активно перекладається в Україні. У 2009 році літературна агенція «Піраміда» видала детектив Марека Краєвського «Голова Мінотавра». Наступна книга — «Еринії» — вийшла вже у молодому видавництві «Урбіно», що спеціалізується на виданні сучасної польської літератури в українських перекладах. «Львівська тема в польській літературі дуже популярна, у тому числі й у детективному жанрі, — пояснила «УМ» директор видавництва й перекладач Божена Антоняк. — Логічно, що львівська серія Марека Краєвського знайшла чимало прихильників серед львів’ян та мешканців інших міст України». Водночас «Урбіно» не збирається найближчі півтора року видавати твори Павела Ящука. «З яких причин?» — поцікавилася «УМ» у Божени Антоняк і попросила її проаналізувати твори Ящука та Краєвського.

— Якщо за цей час Ящука ніхто не видасть в Україні, то чому би й ні, — ділиться пані Божена. — Але не «Форесту Умбру», бо, на мою думку, він слабкий. На відміну від романів Краєвського, Львова там практично немає, і уважний читач може виловити фактичні помилки: трамвай їздить вулицею, де його ніколи не було, звук трамвая на Краківській чути на Сапєги (теперішня Бандери), хоча це неможливо, а за містом їздять бричками цигани і т.д. Підозрюю, що, на відміну від Краєвського, Павел Ящук у Львові не був і з реаліями знайомий не надто добре. А от «План Сари» я ще не читала.

Натомість Львів Краєвського надзвичайно колоритний і описаний так, що до нього можна буквально доторкнутися: кожен будинок, кожна вулиця чи провулок виписані тут зі знанням справи. За місцями, де відбуваються події «Голови Мінотавра» та «Ериній», можна прокладати туристичні марштури. Такі екскурсії давно існують у Вроцлаві (Краєвський — автор популярного детективу «Привиди в місті Бреслау». — Ред.). Вишукана мова роману присмачена львівським балаком, із яким Краєвський ретельно познайомився і, треба сказати, ним не зловживає, адже балак містить чимало слів, незрозумілих уже й самим львів’янам. Автор також розвінчує у львівській серії відомий міф про веселих і безтурботних батярів, бо насправді це були часто небезпечні люди, які за халявою чобота ховали ножа і легко вступали в сутички. Ось такий Львів Краєвського — Львів злочинний, Львів науковий, Львів простого люду, польський, жидівський, український барвистий Львів. Тому наше видавництво готується видати наступні романи в обох серіях, львівській та бреславській».