Хроніка «газової камери»

Усе суворо таємне дуже часто стає явним. Особливо, якщо до влади приходить команда політичних опонентів. Днями сайт «Обозрєватєль» розмістив у себе дуже цікаві документи: стенограму урядового засідання від 19 січня 2009 року, яке мало затвердити директиви команди Прем’єр–міністра на переговори з «Газпромом» і особисто Володимиром Путіним про вартість російського газу. Напередодні підписання так званої «газової капітуляції», яку в нашій країні вже за кілька днів однозначно розкритикують всі без винятку профільні експерти.

Коли Юлія Володимирівна у Москві активно домовлялася з тамтешнім керівництвом, міністрам запропонували затвердити завдання для української делегації. Можна припустити, що досвідчений апаратник Тимошенко планувала замінити власну відповідальність за результати перемовин колегіальною: якби Камбін підтримав директиви, це вже виглядало б як колективне рішення. Але чиновники заартачились. І засипали головуючого на засіданні Олександра Турчинова доволі професійними запитаннями. На більшість із них малокомпетентний у газових питаннях Турчинов відповісти не зміг. На допомогу Турчинову, аби «вламати» міністрів, частина з яких, що представляла «Нашу Україну», поводила себе дуже незалежно, — покликали радника Прем’єра Віталія Гайдука та «особистого міністра закордонних справ Тимошенко» Григорія Немирю. Останній навіть використовував фразу «ніж у спину», проте «одобрямсу» не вийшло, і Турчинов підбив підсумки тривалого діалогу ображеною фразою: «Прем’єр–міністр може ухвалювати самостійні рішення і сама затверджувати директиви». Мовляв, ви, колеги, для великих справ нам узагалі не потрібні.

Цифра «450 доларів» за тисячу кубометрів буквально обурила зал. Спочатку Турчинов спробував переконати колег, що йдеться про міфічну середньоєвропейську ціну. Але під тиском Віктора Пинзеника та Володимира Шандри був змушений ретируватися і погодився, що ніякої середньоєвропейської вартості газу не існує. А міністр закордонних справ Володимир Огризко остаточно розвінчав аргументи Турчинова: з конфіденційних джерел йому стало відомо, що базова ставка газової ціни у Чехії становить 280 доларів. То чому для нас має бути 450?! «Ми зробили колосальний крок уперед, щоби підняти ціну на 60—90 доларів. Це фантастична перемога», — саркастично додав Огризко.

Один з учасників засідання, тодішній міністр оборони Юрій Єхануров взагалі відмовився брати у ньому участь і залишив зал. «Як державна людина я обіцяю «не гавкати» і «ніж у спину» не встромляти. Як встромляли мені», — на прощання сказав Єхануров. Віце–прем’єр Іван Васюник прямо назвав згоду на ціну 450 доларів нашою капітуляцією, наслідком того, що «нас притиснули», і заявив, що його «запросили на весілля за 30 хвилин». Тобто ніхто із запрошених не мав достатньо часу, аби вивчити суть проблеми та ситуацію на перемовинах у Москві. «За цим договором ми виступаємо донорами не тільки Росії, а й Європейського Союзу. Пропоную записати у тексті: ми даємо подачку Російській Федерації», — сказав Васюник.

РЕЗУЛЬТАТИ

І бог з ним, з аміаком...

Наслідки невиправдано високої базової ставки прокоментував міністр промполітики Володимир Новицький: «Україна вже не зможе бути експортером аміаку». Але всі аргументи розбивалися об наполегливість Турчинова: «Ви ж знаєте, що 450 доларів — це тверда позиція Росії». Апофеозом засідання стали дві його ремарки. Перша — політична. «Ми погодилися [з ціною 450 доларів], аби зберегти авторитет і не опускати занадто низько наших російських колег», — прямо заявив Турчинов! Друга його цитата стала ще цікавішою: «Вартість мазуту та нафти буде тільки знижуватися». Турчинов мав на увазі 2009 рік. На дальшу перспективу державні мужі не заглядали.