Олександр Біланенко: Після світової «бронзи» хочеться вже чогось більшого

Цього спортсмена, одного зі старожилів української збірної, недарма називають одним із найкращих снайперів у світовому чоловічому біатлоні. Попри не найвищу швидкість на дистанції, 33–річний Олександр Біланенко стріляє справді чудово: загальний показник влучань за сезон у нього зазвичай становить близько 90 відсотків. Цього року Біланенко, що проводить у збірній уже 12–й сезон, має найбільше досягнення за всю свою кар’єру — разом із командою естафетників він виборов бронзову медаль чемпіонату світу, що на початку березня проходив у Ханти–Мансійську. Успіх став історичним не лише для сумчанина, а й для всієї команди: наші чоловіки вперше в історії зійшли на світовий п’єдестал.

Дзвінок кореспондента «УМ» застав Біланенка в Сумах: Олександр щойно повернувся додому після тривалого переїзду з Норвегії, де проходив заключний етап Кубка світу. Біатлоніст люб’язно погодився розповісти про враження від останніх виступів, а також оцінити весь змагальний сезон.

«Могли поборотися й за срібну медаль»

— Олександре, зважаючи на медаль чемпіонату світу, цей сезон ви точно мали б назвати найвдалішим у вашій кар’єрі, чи не так?

— Дуже тішусь, що за стільки років виступів нарешті потрапив на п’єдестал чемпіонату світу. Для мене ця нагорода є надзвичайно важливою. Якось я вже ставав і переможцем, і призером світової першості, але то був літній біатлон, і про те можна й не згадувати.

А стосовно інших виступів упродовж сезону, то я не дуже задоволений якістю своєї стрільби, яка дещо погіршилась. Ще не бачив статистики, але вона буде набагато гіршою, ніж у попередні роки. Зате я додав ходом на лижні, і працюватиму над поліпшенням «фізики» на наступний змагальний рік.

— Останні кілька хвилин «бронзової» гонки в Ханти–Мансійську можна переглядати знову і знову. Ви зараз часто прокручуєте в голові її перебіг?

— Я навіть не так хвилювався перед стартом чи вже на дистанції, як тоді, коли спостерігав за виступом колег по команді, котрі бігли після мене. Знав, що хлопці готові показати найкращий результат, що фізична готовність теж на рівні. Але ж однак хвилюєшся. Кінець третього етапу та вся дистанція Сергія Седнєва, який біг останнім, — то були найскладніші моменти. Я ж фінішу не бачив, бо пішов до найскладнішої, як мені здалося, ділянки траси, щоб підбадьорювати наших хлопців. Тоді навіть здалося, що Сергій зможе поборотися з росіянином Іваном Черезовим за «срібло». Але й третє місце мене надзвичайно потішило.

— У понеділок в аеропорту «Бориспіль» збірну України зустрічали десятки людей із квітами. Здається, це вперше уболівальники так реагують на успішні виступи наших біатлоністів?

— Я повертався до України автобусом, окремо від команди, тому не застав цієї зустрічі. Але приємно за хлопців та дівчат — вони заслужили на такий прийом, на ці квіти. І впевнений, що їм теж було приємно.

«День народження святкую на зборах»

— Олександре, скільки часу ви не були вдома? І як довго тепер зможете пробути в Сумах?

— Сезон у нас уже закінчився, але скільки зможу пробути вдома — поки не відомо. Думаю, десь місяць на домашній відпочинок точно отримаю. Хоча відпочинок — це занадто гучно сказано: ми все одно тренуємось, хоча й не так інтенсивно, виділяємо на це менше годин. Але найголовніше, що можна більше часу провести у колі сім’ї.

А востаннє був удома наприкінці січня, три дні тоді тут провів.

— Ваш день народження припадає на 8 січня. Мабуть, уже з десяток років святкуєте його в роз’їздах по змаганнях?

— Навіть більше, адже в збірній я — з 1999 року. За цей період лише раз відзначав день народження з сім’єю: перебував у Тисовці на зборах разом із рідними.

— Який графік підготовки збірної до наступного сезону? Тобто що буде після місяця відпочинку?

— Спочатку мають затвердити тренувальний план, і вже тоді стане відомо, коли й куди будемо виїжджати на підготовку.

«Навесні завжди важко виступати»

— Зараз усі говорять про підйом українського біатлону. І це — на тлі поступового занепаду інших зимових видів спорту. Біатлоністи за цей сезон назбирали справді значно більше нагород, ніж у попередні роки. У чому причина такого успіху «стріляючих лижників»?

— Багато важить підтримка федерації, її президента Володимира Бринзака та його друзів–компаньйонів. Нам допомагають і фінансово, і морально. В останніх успіхах збірної — велика частка від їхньої підтримки. А за умов нормальної підготовки молодь може виступати на міжнародних змаганнях, набирається досвіду, і потім показує результат.

— Наскільки великий внесок у перемоги нового тренера Василя Карленка, який працює з командою перший сезон? Чи він відрізняється від Євгена Колупаєва у робочому процесі?

— У цьому сезоні до мене був окремий підхід щодо фізичних навантажень, довелося проходити більш ретельне обстеження — у цих моментах мені вбачаються найголовніші зміни у процесі роботи збірної. До кожного був більш особистісний підхід, скажемо так.

— Під кінець сезону ви почали показувати вищі результати, ніж на початку. То як — вам хотілося, щоб змагання на Кубок світу нарешті закінчилися й ви отримали відпочинок, чи могли б спробувати б сили ще на кількох етапах, якби вони були?

— Навесні мені завжди важко виступати. Останні етапи складно переношу. Тут уже відчуваються фізичні та психологічні навантаження. У тому ж Холменколлені я біг як міг, практично зціпивши зуби, і якби не точна стрільба, то результат був би набагато гірший. (Найвищий результат Біланенка на останньому етапі Кубка світу — 24–те місце у спринті. — Авт.). А гонку переслідування взагалі ледь закінчив, настільки втома відчувалася. Через усе це десь залишається незадоволення від останнього етапу й сезону загалом.

«Хто перший, той і найкращий»

— Олександре, ви згадували про невдалу стрільбу впродовж сезону, хоча ви відомі насамперед як влучний стрілець. Що впливає на спад у спортсмена в цьому елементі біатлону?

— Тут багато важать психологічні моменти, стан спортсмена на момент змагання. На початку сезону сподівався саме через точну стрільбу посідати вищі місця, і десь ці сподівання не виправдали себе, проскакували промахи, яких раніше не було. У моєму випадку винні саме психологічні обставини.

— Ще один наш збірник — Андрій Дериземля, який старший за вас на рік, у розмовах із журналістами згадував, що задумується над тим, коли завершить кар’єру. На скільки ще часу вистачить бажання і кондицій Олександра Біланенка?

— Якщо бути точним, то в нас різниця у віці з Андрієм становить п’ять місяців (сміється). А стосовно завершення кар’єри, то важко відповісти на це запитання. Я серйозно ще не думав про це. Для мене все було набагато простіше на початку цього сезону, а ось під кінець — багато що змінилося, адже медаль чемпіонату світу перевернула ставлення до спорту, поставила нові пріоритети. Уже хочеться чогось більшого, ніж досяг на даний момент. Більшого, ніж бронзова медаль світової першості.

Звичайно, сподіваюся на подальший успішний виступ із командою в естафетних гонках, але й про індивідуальні змагання теж не забуваю. У майбутньо­му хочу повторити принаймні той результат, коли в індивідуальному заліку Кубка світу фінішував на 20–му місці (сезон 2004—2005 років. — Авт.).

— Кого ви зараз вважаєте найбільшою зіркою у світовому чоловічому біатлоні? Молодий норвежець Тар’є Бое, наприклад, хоч і здобув Великий кришталевий глобус, але в Еміля Егле–Свендсена результати були стабільнішими, і відстав від колеги по збірній у загальному заліку зовсім трохи.

— Лідером завжди прийнято називати того, хто здобув Великий кришталевий глобус. Тар’є справді стрімко увірвався в еліту чоловічого біатлону, і попри деякі провали, він навряд чи збирається просто так віддати свої нинішні позиції. Але Свендсен, Бйорндален, Черезов, Грайс, та й навіть наші хлопці теж можуть змагатися за звання найкращого в сезоні, їм це до снаги.

Так сталося, що на даному етапі саме Бое завоював найбільше очок за сезон — отже, він і є найсильнішим.

ДОСЬЄ «УМ»

Олександр Біланенко

Майстер спорту з біатлону.

Народився 8 січня 1978 р. в Сумах.

Біатлоном займається з 1990 р., у збірній України — з 1999 р

Бронзовий призер чемпіонату світу 2011 р. в естафетній гонці; чемпіон Європи 2003 р. в індивідуальній гонці, срібний призер чемпіонатів Європи 2002, 2005 та 2006 рр. в естафеті; чемпіон Універсіад 2003 та 2005 рр. в індивідуальних гонках.

Учасник трьох зимових Олімпіад.

Закінчив Сумський державний університет ім. Макаренка та Академію державної податкової служби України.

Тренери — Микола Зоц, Юрій Дмитренко.

Зріст — 184 см, вага — 74 кг.

Одружений, виховує сина.

Захоплення — література, музика.