Куратор українофобства

Днями під час робочої поїздки до Полтави міністр освіти і науки, молоді та спорту Дмитро Табачник відвідав два місцеві університети — економіки і торгівлі (донедавна кооперативний інститут) та технічний, який раніше іменувався інженерно–будівельним. Попри те, що пан Дмитро історик за фахом і очолює освітнє міністерство, альма–матер істориків і, власне, освітян краю, що дала світові й Україні Антона Макаренка, Василя Сухомлинського та Григорія Ващенка, він завбачливо оминув. Певно ж, через те, що нинішня влада вважає Педагогічний університет у Полтаві «неблагонадійним», так би мовити, «антитабачним»... Тож під час свого першого міністерського візиту до обласного центру Табачник поїхав до «своїх». Нагадаємо: ректор одного зі згаданих вишів працював «гуманітарним» заступником голови ОДА в часи розвинутого кучмізму з його безмежною «дімократією», а згодом став одним із головних тамтешніх «багнетів» «біло–блакитного» вождя на президентських виборах 2004 року. Інший університетський провідник під час тих же буремних перегонів керував вишем, у якому найжорсткіше «пресували» полтавських студентів, потім із переляку притулився до помаранчевої коаліції в обласній раді у списку соціалістів, а тепер знову повернувся у «рідне» лоно облрадівської фракції Партії регіонів. З такими «перевіреними» кадрами в їхніх «вотчинах» одіозний міністр–українофоб, звісно, почувався найкомфортніше.

Свої до «своїх» по своє

Судіть самі. Жодного «незручного» запитання від студентів і викладачів. Мабуть, задля цього в обох вишах відмінили анонсовані напередодні зустрічі у найбільших — актових — залах. Їх замінили екскурсійно–компліментарними розмовами «на ходу» про все і ні про що та зібранням «правильного» активу, до якого приєдналися чиновники. Проблеми? У нас їх немає! Всі ваші новації та ініціативи, пане міністре, схвалюємо і підтримуємо! Ну зовсім випадково серед трьох запитань від студентів університету економіки і права одне стосувалося дефіциту в Україні російськомовних шкіл, оскільки, мовляв, «многие дети разговаривают на русском языке и хотят учить на нем математику, биологию и другие предметы».

Таке питання Дмитро Володимирович назвав «вопросом не в бровь, а в глаз» і пообіцяв ліквідувати «перегини» попередників. Трохи згодом, на прес–конференції в техуніверситеті, він наголосив на необхідності «гуманізувати» підручники з нашої історії, прибравши звідти все, що «могло б викликати чвари та непорозуміння», припинити «оболванювання» дітей тезами про ідентичність понять «Велика Вітчизняна» і «Друга світова війна» тощо.

Власне про ці й інші сумнівні новації та «ініціативи» міністра Табачника «УМ» писала вже неодноразово. Тож зупинимось детальніше на ще не «засвіченій» у пресі новації Кабінету Міністрів, який своїм розпорядженням №31–р від 19 січня ц. р. призначив Дмитра Табачника «відповідальним» від Кабміну саме за Полтавщину. Хоча раніше такими кабмінівськими «кураторами» одного з найпотужніших у державі агропромислових регіонів були «аграрні» міністри. Тож саме тут за їхньою участю стартували важливі пілотні проекти, радилися стосовно стратегії і тактики сівби чи збирання врожаю.

«Від жодного слова не відмовляюсь»

А що «пілотуватиме» й сіятиме на Полтавщині «аграрій» Табачник? Чи погоджували з ним особисто таке призначення? Зрештою, чи не логічніше було б закріпити за ним котрусь із областей Галичини, де, за його твердженнями, живуть якісь «неправильні» українці з «історично обґрунтованим комплексом неповноцінності», котрі тільки–но «спустилися з полонин», лише у першій половині ХХ століття «навчилися мити руки і пити «панський напій» — каву», а тепер усіх повчають? От і перевиховав би тих «галичанських місіонерів», направив на путь істинний вихованець кафедри історії КПРС, а заодно навчив «панським» манерам...

Відповідаючи на згадані вище запитання власкора «УМ» на прес–конференції у Полтаві, Дмитро Володимирович зазначив, що він уже «давно вийшов iз того віку», коли подібні призначення могли б із ним не погоджувати. Головним зав­данням свого обласного «кураторства» вбачає не «позицію няньки», а сприяння місцевій владі «у тому, щоб допомагати їй реалізовувати власні напрацювання, державні програми, проводити документи через Кабмін».

«Щодо вашого запитання про інші області України, то, ви знаєте, це певне пересмикування, — продовжував пан Табачник. — Тому що ви весь час намагаєтесь цитувати те, що писала людина, знаходячись в опозиції, під слідством. Якщо ви порівняєте не тільки мої висловлювання, а й більш відомих громадян світу (ну, скажімо, що писав Нельсон Мандела під слідством і на державній посаді), то побачите абсолютно різне емоційне забарвлення в оцінках. Тому те, що я писав в опозиції, я від жодного слова не відмовляюсь. Але я вже казав і ще раз повторюю: завжди буду діяти тільки у межах чинного законодавства, а право на політичну позицію, політичні погляди, на мою думку, є ознакою демократичної держави».

А ви знаєте Дмитра Володимировича Манделу?

Отже, міністр–українофоб укотре «увімкнув дурника», намагаючись видати власні постійні плювки у душі українців за «політичну позицію» демократа. Задля цього знадобилося навіть відверто блюзнірське порівняння себе, коханого, з людиною, котра стала символом боротьби з південноафриканським апартеїдом і за волю свого народу відсиділа 27 років у в’язниці. Майже стільки ж Дмитро Табачник «опозиціонує» на високих посадах в адміністрації Президента, Кабінеті Міністрів або з депутатським мандатом, пишучи і «віщаючи» різне, часом протилежне — головне, щоб воно допомагало триматися біля владного корита. При цьому з’ясувалося, що насправді стрижнем його «політпереконань» є махровий російський шовінізм iз визначенням України й українців як «історичних непорозумінь», що лише заважають розвиватися «єдіному православному народу».

І якби Нельсон Мандела про своїх темношкірих співвітчизників написав чи промовив бодай одну «Табачникову» фразу, якими останній «розсипається» у своїх численних статтях і книгах, то, певно, й решту життя провів би за ґратами... В Україні ж кабмінівським «смотрящим» за Полтавською областю, яка, скажімо, від Голодомору постраждала чи не найбільше, призначають міністра, котрий вважає той геноцид народу лише «перегинами» загальносоюзної колективізації, а меморіал пам’яті його незлічимих жертв — «фаллічєскім сімволом в паркє Слави», який «ізуродував» столичні Печерські пагорби.

«АнтиТабачна» хода триває

Чи випадкове таке призначення? «Ні, зовсім не випадкове, — зазначив у розмові з власкором «УМ» знаний полтавський лікар, племінник видатного українського поета Миколи Зерова Костянтин Зеров. — Очевидно ж, що нинішня влада московських блюдолизів хоч і хоробриться, та все ж боїться поки що принаймні духовного спротиву своїм діям iз боку мешканців нашого краю, який Леся Українка неспроста називала «найукраїнішою Україною». Тож і присилають сюди такого одіозного діяча–українофоба, як Табачник, щоб він «вправив мізки» полтавцям. Та якщо не вдалося зробити цього ні царським, ні сталінським намісникам, то тим більш марні сподівання нинішніх владоможців на людину, котру навіть його однопартійці називають «дешевим клоуном».

Відповідальний секретар обласної громадської організації «Молода Просвіта» Євген Янкевич пригадує студентську «АнтиТабачну» ходу історичним центром Полтави у березні минулого року. «Крім наших однодумців, молодих «просвітян», у тій ході брали участь чимало студентів, у тому числі й із тих вишів, які днями демонстрували «одобрямс» міністру, —говорить пан Євген. — Їхні гасла також були більш ніж промовистими: «Табачника — геть!». То про яке «одностайне схвалення» його україножерських, згубних для вітчизняної освіти ініціатив може йтися? Прикро тільки, що більшість представників «неформального» студентського руху нашого міста дізналася про візит міністра до Полтави вже після його від’їзду й не організувала «альтернативної» зустрічі».

Про героїв справжніх і «віртуальних»

До речі, перші вітання від студентів і викладачів інституту економіки і торгівлі «освітній» міністр приймав біля розташованого тут пам’ятника–погруддя уродженцю Полтавщини Борису Мартосу, котрий спочатку був міністром, а потім керував урядом Української Народної Республіки. Саме тієї УНР, яку не втомлюється обпльовувати у своїй «публіцистиці» історик Дмитро Табачник, називаючи її уряди не інакше як «маріонетковими націоналістичними» з визначальними рисами «національного зрадництва». Ще один видатний полтавець Симон Петлюра, «з подачі» якого Борис Мартос і став прем’єром УНР, для Табачника взагалі «погромник» і «військовий злочинець». Однак це не завадило Дмитру Володимировичу покласти до згаданого пам’ятника «петлюрівцю» Борису Мартосу в Полтаві червоні гвоздики. То що це — роздвоєння на рівні політичної шизофренії чи чергова «дешева клоунада»?

Майже водевільною була й поведінка напередодні та під час приїзду до Полтави міністра–українофоба місцевих патріотів і «суперпатріотів». Передовсім тих, які представляють численні опозиційні до нинішньої влади та «національно свідомі» партії, громадські організації, об’єднання. На сайті місцевої інтернет–агенції, яка анонсувала цей візит, вони «вихлюпнули» десятки гнівних інвектив, закликів до студентів «гідно зустріти» одіозного діяча, розлогих переліків його «антиукраїнських дій».