На смерть прирікає влада

Про те, що тисячі хворих на Рівненщині можуть опинитися у великій скруті, в «Україну молоду» написали читачі: «Ми, хворі Дубенського міжрайонного онкодиспансеру, просимо висвітлити нашу проблему — реорганізацію лікарні у хоспіс. Суть нашого протесту полягає в тому, що в Рівненському онкодиспансері ціни на лікування набагато вищі, багатьом туди важко дістатися. Адже тільки в Дубні та районі на обліку перебувають 1330 хворих. Окрім того, тут ще лікуються люди з інших районів... Благаємо, допоможіть нам, приреченим!»

Чому ж хворі у відчаї, якщо представники державної влади переконують, що така реорганізація всім лише на користь? Відповідь на це питання «УМ» шукала в лікарів, пацієнтів, освітян і медичних чиновників.

Лікуватися вдесятеро дешевше, а уваги — в десять разів більше

Для початку — трохи зануримося в історію питання. Упродовж останніх 15 років Дубенський онкодиспансер — найстаріший міжрайонний онкодиспансер в Україні — працював у вкрай важких умовах. За увесь цей час сюди не надходила медична апаратура. А з 2002 року, коли заклад перевели на обласне фінансування і зайшла мова про його реорганізацію, для диспансера почалися найскрутніші часи. Зрештою в жовтні минулого року сесія Рівненської обласної ради таки ухвалила рішення про ліквідацію цієї лікарні, доручивши облдержадміністрації передати її майно комунальному навчальному закладу «Дубенський медичний коледж» для створення відділення паліативної медицини (хоспісу). Тобто опікуватися хоспісом на 45 місць довірили студентам коледжу. Такої практики в паліативній медицині України досі не було.

Насправді ні медичні працівники, ні самі пацієнти не проти, аби на базі онкодиспансеру облаштували хоспіс — установу, де надають допомогу тим хворим, на одужання яких уже немає надії. Але люди просять залишити лікувальне відділення хоча б на 25–30 місць. А у відповідь чують лише категоричне «ні», незважаючи на те, що в онкодиспансері щодня проводять по дві–три операції, здійснюють хімічну й променеву терапію.

Хворі, які лікуються в Дубні протягом багатьох років, просто шоковані таким безвідповідальним ставленням чиновників. Адже, за їхніми словами, в Рівненському онкодиспансері величезні черги на обстеження, а головне — пацієнтам не по кишені там лікуватися. Аналогічні операції чи процедури в Дубенському онкодиспансері дешевші, ніж в обласному центрі, в 4–10 разів. «Мене спочатку направили в Рівне, сказавши, що операція коштуватиме дві–три тисячі гривень. Але в обласній лікарні нарахували аж вісім тисяч! — обурюється один із пацієнтів. — Я туди не поїду лікуватися, у мене просто нема таких грошей. Тут аби три тисячі нашкребти...»

Ще пацієнти наголошують, що в Дубні до кожної людини ставляться дуже уважно: «Скажіть, де ще стареньку бабусю будуть мити? А тут її миють щодня! І годують так, що людині не треба чекати, коли якісь харчі привезуть із дому».

У Дубні не заперечують, що не можуть надавати всіх тих послуг, які надають в обласному центрі, але нескладні операції, курси хімічної та променевої терапії проводять без проблем. Місцевим та хворим із сусідніх районів не треба їхати аж у Рівне, де всі місця «забиті» (усього на обліку в Рівненській області перебуває 17 тисяч хворих).

Що бюджету — економія, хворому — смерть?

Заступник начальника управління охорони здоров’я у Рівненській області Ігор Добровольський рішення про закриття міжрайонного диспансеру мотивує тим, що його «матеріально–технічні та кадрові ресурси не дозволяють надати навіть мінімальний обсяг якісної спеціалізованої онкологічної допомоги». За словами пана Ігоря, морально застаріла апаратура не дозволяє на належному рівні проводити діагностику, також серед проблем він називає низький діапазон спеціалізованих оперативних втручань хірургічного і гінекологічного профілю. На думку чиновника, централізація надання допомоги онкохворим «дозволить оптимізувати розподіл і використання бюджетних коштів, що суттєво зменшить навантаження на обласний бюджет».

Ось де собака заритий. Замість того щоб сказати людям відверто: «Ми не маємо за що вас лікувати, тому медичні заклади ліквідуємо», прикриваються хитромудрою фразою про «оптимізацію». У телефонній розмові з «УМ» Ігор Добровольський наголосив, що «це правильне рішення і його доведуть до кінця». І так само правильно, що хоспіс передають на утримання коледжу — «бо такий досвід перейнято у Куп’янська, чи як там, у Харківській області».

Водночас головний лікар Рівненського онкологічного диспансеру Григорій Максим’як запевнив, що місць у його закладі вистачить для всіх хворих. І «упаси Господь» лікуватися в Дубні, бо там, мовляв, «не виконується функція онкоустанови» й своїм рішенням облрада «фактично узаконила те, що є в дійсності».

І справді, узаконили те, що вже відбувалося — знищення лікарні. Ні копійки не виділивши на цей диспансер протягом багатьох років, тепер чиновники дорікають, що там немає ні належного обладнання, ні спеціалістів. Хоча про тих, хто працює тут упродовж десятка років, досі ніхто не сказав поганого слова. А молодого підготовленого хірурга чомусь переманили на роботу в районну адміністрацію...

Той же Григорій Максим’як у минулорічному інтерв’ю заявляв: «Рівненський онкодиспансер на 242 ліжка має лише мінімальний необхідний комплекс. Гостра проблема пов’язана з УЗД–апаратурою, а новий гамма–апарат працює у три зміни. Штат збільшився на 14 одиниць, але цього однозначно не достатньо.

Басейн «завалили», а хоспіс «витягнуть»?

Рішення передати онкодиспансер освітянам у місцевої громади теж викликає, м’яко кажучи, подив. Директор Дубенського медколеджу Надія Венгрин ще 1997 року взяла у свою власність місцевий басейн — він і досі стоїть посеред міста руїною. А в 2007–му коледжу передали приміщення краєзнавчого музею. Чотири роки воно простояло пусткою, а тепер пані директорка від нього відмовляється. Тож у те, що коледж дасть раду хоспісу, вже ніхто не вірить.

До речі, на Харківщині, на чий досвід посилався Ігор Добровольський, такий експеримент завершився невдало. Як розповів «УМ» директор Куп’янського медичного училища Олег Брянцев, п’ять років тому і справді хотіли впровадити пілотний проект і відкрити хоспіс на базі їхнього медучилища, виділивши для цього відповідні кошти. Але поки шукали приміщення під хоспіс, влада змінилася, і тепер для нього нема грошей. Проект завис.

Директори інших медколеджів, з якими спілкувалася «УМ», знають, що за кордоном є практика відкривати аналогічні медичні заклади на базі університетів, де є відповідні кадри. Адже хоспіс — серйозна лікувальна установа, яка потребує відповідної бази і знань.

Ольга ЖАРЧИНСЬКА

А ТИМ ЧАСОМ...

На рік — 165 тисяч нових онкохворих

Ситуація з онкопатологіями в державі дедалі погіршується. Головний онколог України Ігор Щепотін наголосив, що за таких тенденцій уже через рік рак стане головною причиною смертності. Щорічно наявність злоякісних новоутворень в Україні діагностують у 165 тисяч осіб. Щодня про те, що вони хворі на рак, дізнаються 450 українців. 260 із них помирає... І надалі ці страшні цифри лише зростатимуть.

«Офіційно визнано, що місця в онкоклініках у дефіциті. За найоптимістичнішими підрахунками, бракує чверті ліжок», — наголошує Ігор Щепотін. Здавалося б, за таких обставин наявні лікарні треба підтримувати. А у нас їх натомість нищать.