Ольга Волкова: Козир в умовах безгрошів’я – спортивна злість

Кажуть, що від любові до ненависті лише крок. Певно, і в спорті відстань від невдачі до успіху — так само коротка. Ще рік тому 24–річна Ольга Волкова залишала олімпійський Ванкувер похнюплена, посівши у змаганнях фрістайлістів 14–ту сходинку. А нині настирлива миколаївка купається в променях слави. Принаймні три її медалі — бронзова на планетарній першості, «срібло» й «бронза» на етапах Кубку світу — змусили весь світ фрістайлу знову звернути увагу на талановиту українську молодь. Не залишили Олю без уваги й на батьківщині, де у вівторок експертна комісія НОК відзначила Волкову титулом «найкращий спортсмен лютого».

Здається, це надто скромна відзнака для фрістайлістки, яка першою зі співвітчизниць за всі роки незалежності спромоглася здобути медаль на чемпіонаті світу. Про те, що допомогло Ользі Волковій за короткий час пройти через терни до зірок, які перепони стояли й залишаються стояти на шляху до вершин, кореспондент «України молодої» дізнався з першоджерела.

«Втомлена, але радісна»

— Олю, завершився сезон, який можна сміливо назвати вашим зірковим часом. З якими емоціями ви повернулися в рідний Миколаїв після тривалого змагального турне?

— Свій стан можу описати словами «радісна втома». Щоб показати високі результати, я наполегливо працювала з травня минулого року, і результат прийшов. Зараз трохи відпочину, підлікуюся — і знову в бій.

— Після цьогорічного успіху надалі від вас очікуватимуть не менш вражаючих результатів. Які висоти ви готові підкорювати в наступному сезоні?

— Зізнаюся, що стояти на п’єдесталі дуже приємно, хочеться, аби свято тривало. Сподобалося.

Головний критерій радості — це досягнення мети. Приємно, коли ти на «відмінно» виконав свою роботу, відпрацював на повну потужність, досягнув того, чого хотів.

Постараюся й у майбутньому потрапляти в «призи» на етапах Кубку світу. Хоча знаю, що зробити це буде складно, тому сподіваюся хоча б на кілька вдалих спроб.

— Скажіть, окрім морального задоволення, чи отримали ви якісь матеріальні заохочення від держави?

— Власне, за призові місця на чемпіонатах світу українським спортсменам гарантована річна президентська стипендія та одноразова премія в розмірі 20 тисяч гривень. Чесно кажучи, сподіваюся отримати подарунок і від області. Переможцям Олімпіади керівництво регіону дарувало квартиру й автомобіль. Мені ж хочеться отримати авто.

— Для вас автомобіль — це ознака розкоші чи річ першої необхідності?

— Вважаю, що авто — необхідна річ у житті. Якщо відверто, то вже втомилася возити в «маршрутці» з вокзалу на вокзал важку, 50–кілограмову, сумку зі спорядженням.

— Якої б марки автомобіль хотіли отримати?

— Мені, якщо чесно, все одно. Я в «залізних конях» не розбираюся — головне, щоб він був не вітчизняного виробництва. А взагалі мені подобається «Хонда».

«Витискаю з себе все до краплі»

— Не секрет, що в Україні держава досить прохолодно ставиться до зимових видів спорту. Скажіть, яка головна проблема вітчизняних фрістайлістів?

— На жаль, в Україні ми не маємо жодної бази, ані літ­ньої, ані зимової. Тож тренуємося за кордоном, але замало. Для прикладу, канадські або американські фрістайлісти тренуються практично цілий рік: із травня до листопада займаються на воді, а з появою першого снігу перебираються на зимову гірку. Натомість ми влітку тренуємося від сили два місяці, а взимку, зокрема в цьому році, лише 30 днів відточували свої стрибки перед відповідальними стартами.

— А які можливості для підтримання фізичної форми в Миколаєві? Де будете відновлювати сили?

— Колись у місті був спортзал, де ми працювали. Проте зараз він не опалюється, потребує ремонту. Щодо реабілітації, то, схоже, набиратися сил буду вдома, адже міністерство вже другий рік поспіль не оплачує нам відновні збори. Хоча років п’ять тому виїздили на відновлення до Криму, перед Олімпіадою двічі нам організовували відпочинок у Туреччині.

— З огляду на стан речей у спортивному господарстві країни, особливо в зимовому, можна припустити, що українці — дуже обдаровані спортсмени, якщо досягають результату, не маючи повноцінних умов підготовки. Як вдається знаходити вихід із непростого лабіринту?

— Не знаю, як це пояснити. Мабуть, витискаємо з себе все до останньої краплі.

— А на які результати могли б очікувати вітчизняні вболівальники, якби в Україні з’явилися умови, наближені до канадських чи американських?

— Думаю, що за таких обставин ми змогли б на рівних конкурувати з лідерами світового фристайлу — китайцями.

— Складається враження, що більшість успіхів наші спортсмени досягають не завдяки, а всупереч обставинам. Мабуть, є бажання комусь щось довести?

— У цих словах є доля правди. У цьому році багато чинників посприяли моїм успіхам, але фактор спортивної злості також відіграв значну роль.

«Змінити громадянство? Чому б і ні?»

— Явище спортивної еміграції не перестає бути актуальним. Зокрема, наші відомі фристайлісти Алла Цупер та Антон Кушнір перебралися до Білорусі. Як ви ставитеся до такої можливості?

— Я ставлюся до спортивної еміграції позитивно. Думаю, кожна свідома людина погодилася б обміняти свої професійні знання та здібності на кращі умови життя та праці.

— До вас ще не зверталися іноземні агенти з подібними пропозиціями?

— Ні.

— Олю, на Олімпіаді–2014 в Сочі змагатиметеся під українським прапором?

— Думаю, так.

— Але, мабуть, після серйозних успіхів на етапах Кубка світу та ЧС побільшало принаймні іноземних журналістів, які хочуть із вами поспілкуватися. Про що вас запитують?

— Річ у тім, що наразі я з ними не спілкуюся. У Калгарі дала інтерв’ю місцевим тележурналістам, але воно вийшло дуже поганим: по–перше, я не зовсім зрозуміла запитання, по–друге, відповідала по–російськи, розгубилася. Після того вирішила не ганьбитися й не давати більше інтерв’ю. Водночас таки хочеться поговорити на камеру, тому беруся за книжки. От зараз, після завершення сезону, планую навчання в школі англійської мови.

«Після моїх медалей мій хлопець вирішив працювати з більшою самовіддачею»

— А що можете сказати про нового головного тренера збірної України Юлію Фоміних? Що змінилося з її приходом до керма національної команди?

— Я не люблю обговорювати інших людей. Скажу одне: з появою пані Юлії у збірній психологічний тиск на мене значно зменшився. Можливо, це й допомогло досягти успіху. І взагалі, приємна вона людина.

— У одному інтерв’ю Алли Цупер довелося прочитати, що після невдалої спроби виграти медаль на Олімпіаді в Нагано тодішній головний тренер збірної сказав: «Нічого з вас не вийде. Потрібно набирати молодих». Цікаво, вам таке доводилося чути?

— Точно так говорили й мені, але своїми результатами я довела, що зарано списувати мене з рахунків.

— Скажіть, як відреагував на ваші успіхи Олександр Абраменко — ваш хлопець та колега по збірній?

— У нього з’явилося сильне бажання повторити мої успіхи. Очевидно, факт мого злету зачепив його за живе. Сказав, що тепер працюватиме з більшою самовіддачею й ентузіазмом. Думаю, що Сашко себе ще покаже.

— Україна завжди мала сильних фрістайлістів, однак саме вам випала честь вперше поміж українців отримати світову нагороду. Цей факт якось вплинув на ваше самоствердження?

— Якщо відверто, для мене ця історична подія також стала приємною несподіванкою. Водночас вона абсолютно нічого не змінила в моєму житті. Фрістайл для мене залишається роботою, і нічого головнішого за неї немає. Всі сили, що маю, віддаю спорту.

«Якщо не вдасться відкрити свій бізнес, стану перукарем тварин»

— Розкажіть, як у південному місті корабелів ви потрапили в зимову спортивну секцію?

— Коли я була малою, в Миколаєві була літня гірка, де тренувалися фрістайлісти. Звідти все й почалося. На превеликий жаль, зараз вона занедбана, іржава, непридатна для тренувань, нікому не потрібна.

— А хто зміг розгледіти у маленькій школярці майбутню зірку фрістайлу?

— В усіх шкільних естафетах та змаганнях я завжди була першою, мала п’ятірки з фізкультури. Тож мій викладач порадив В’ячеславу Валентиновичу Германсону (перший тренер Волкової. — Авт.) звернути на мене увагу.

— Як заняття спортом позначалися на навчанні?

— Окрім спортивних успіхів, їздила також на олімпіади з математики. Намагалася скрізь бути першою.

— Ідучи до вершин, доводиться штовхатися ліктями?

—Такі прийоми для мене не характерні. Рухатись уперед стараюся культурно, не люблю нахабніти.

— Олю, ким бачите себе після завершення спортивної кар’єри?

— Наразі я для себе визначила два пріоритети. Якщо не вдасться відкрити свій бізнес, то стану грумером — перукарем тварин.

— Чому зупинили свій вибір на такій досить екзотичній професії?

— Дуже люблю собак і котів. Я навіть хотіла піти навчатися до ветеринарного інституту, але, на жаль, там немає заочного відділу. До того ж, як і в медичному, там потрібно навчатися аж шість років.

ДОСЬЄ «УМ»

Ольга Волкова

Майстер спорту міжнародного класу з фристайлу.

Народилася 5 липня 1986 р. в Миколаєві.

Володарка бронзової нагороди

ЧС–2011, призерка етапів Кубка світу 2011 р. в Канаді та Росії, багаторазова чемпіонка країни. Учасниця Олімпійських ігор у Турині (13–те місце) та Ванкувері (14–та позиція).

Закінчила Національний університет кораблебудування (факультет олімпійського професійного спорту).

Перший тренер — В’ячеслав Германсон. Тренер — Юрій Кобельник.

Зріст — 160 см, вага — 50 кг.

Захоплення — фристайл.

Перебуває в цивільному шлюбі з колегою по збірній Олександром Абраменком.