«Обери життя, щоб жив ти і потомство твоє...» — закликає Святе Письмо. Виявляється, що живучи людина постійно чинить свідомий вибір між життям і смертю. І кожен такий акт вибору відображається на майбутньому не лише цієї людини, а й її нащадків та широкого кола осіб. Причому «вибір смерті» або ж самогубство, може бути й не моментальним — тобто через петлю, різання вен, падання з даху чи прийняття жмені сильнодіючих пігулок. Психологи дослідили, що повільним «хронічним самогубством» є саморуйнівна поведінка: переїдання, алкоголізм, занадто часті «нещасні випадки», куріння й виснажування себе надмірною працею. Науковці назвали причиною такої поведінки «потяг до смерті», що виникає у людей, якi почуваються «відторгнутими» від інших, самотніми, недолюбленими. Нестача любові призводить до туги й печалі, пристрастей і залежностей, недовіри і страхів. Відтак — до вмирання.
Нині все частіше говорять, що «самовбивання» не є особистою справою убивці. Воно відображається на оточуючих, передусім на дітях і внуках. І йдеться тут навіть не про «неприкаяний дух» передчасно загиблої особи, що навідується в домівку у вигляді привида. Річ у тім, що найбільше страждають від акту суїциду найближчі люди загиблого. І якщо їхню психологічну травму не зцілити, вони передаватимуть її далі з покоління в покоління.
Схильні до самогубства соби, як правило, некомунікабельні, закриті для спілкування. Православний психотерапевт Сергій Ілюшенко називає такий стан «хворобою духу». «Заклик до самогубства — це один зі способів знищення людини, до яких вдається диявол, — пише богослов Роман Щетенко, що присвятив одну зі своїх праць темі суїциду. — У його цілі входить, передовсім, посіяти в серці людини потрібну йому думку, згодом перетворивши її в нав’язливу ідею». Богослов зазначає, що іншої цілі, окрім знищення людини, у сатани немає. Із християнської точки зору, людина має троїсту природу: дух, душу і тіло. Людина, відмежована від Бога — джерела життя, керується емоціями і потребами тіла. Однак усе це не задовольняє «внутрішню людину». Величезну криницю, що є всередині нас, не заповнити нічим, крім божественної любові. Отож можна відкритися цій любові або ж повстати проти неї, відмовившись прийняти Творця. Наслідком такого повстання так чи інакше є вбивство творіння.
Психотерапевтові, досліднику Тори Єфимові Свірському не раз випадало працювати з «неуспішними» самогубцями, яким не вдалося померти. «Вони розповідають про існування в них усередині болю, який «промовляв», що буде завтра, післязавтра, завжди, вічно. І тоді, щоб позбавитися цього болю, людина знаходила «єдиний» вихід — піти з життя, — пише психотерапевт. — Але людина, яка не в депресії, у якої немає такого болю, природньо, боїться смерті. Тому, коли лікар починає працювати з невдалим чи з потенційним самогубцею і прибирає частину болю чи показує, як його можна прибрати, пропонуючи вихід із критичної ситуації. І людина позбавляється бажання накласти на себе руки».
Отже, вчасно подана рука допомоги може не дати ближньому задихнутися у безводному просторі байдужості. «Коли людина каже: «О, мені так погано, що аж жити не хочеться», то їй зазвичай відповідають: «Та що ти таке кажеш? Візьми себе в руки», — пише християнський богослов–протестант Леррі Крабб. — А часом у людини буває такий стан, що вона не може взяти себе в руки. Треба бути уважним до того, хто є біля тебе, виявляти до нього більше розуміння».
Однак увагу ближніх неможливо замінити публічним контролем. Цікавим є спостереження священика Якова Кротова щодо порятунку через «колективізм». Він наводить слова відомого соціолога, дослідника суїцидів Еміля Дюргейма, що єдиний спосіб зарадити злу — це згуртувати соціальні групи, аби вони «міцніше тримали індивіда і щоб індивід міцніше тримався їх». Отець Яків Кротов зазначає, що ця ідея «трішечки фашиствуюча», адже віру в те, що особистість можна «підперти колективом», підтримували язичники, а у ХХ столітті — Гітлер і Муссоліні. Не кажучи вже про тотальний «колективізм» Країни Рад.
Позбавлення себе життя, за церковним вченням, — єдиний з найважчих гріхів, у якому неможливо розкаятися. Тривалий час, а подекуди й нині християнська церква не відспівувала самогубців і не дозволяла ховати їх на загальних кладовищах. Це був «дисциплінарний хід», аби змусити людей стриматися від гріха через страх посмертної зневаги. Чи дієвим є таке «залякування»? Адже людина у стані звуженої свідомості не дослухається до логічних доводів. І чи варто забороняти молитися за спокій душі такого грішника, як це заведено на деяких парафіях? Можливо, ліпше звернути увагу на тих, хто готується стати самогубцями. Скажімо, обмірковує для себе способи евтаназії. Чимало смертельно хворих готові «відійти раніше», аби не бути тягарем для близьких. Психотерапевт Марина Дубровська вбачає в цьому небажання прийняти власну безпомічність. Адже поки людина здорова, сама рухається, їсть і не потребує судна, вона перебуває в ілюзії, що «може все», і не добачає, що у світі все взаємозалежне. Коли ж стається біда, важко змиритися з власною залежністю від Бога і від ближніх.
Утім самогубці бувають і безгрішними. Якщо людина в концентраційному таборі кидалась на колючий дріт з електричним струмом, це не було гріхом, переконаний отець Яків Кротов. А повстанці УПА віддавали життя за інших, коли підривали себе гранатами у криївках, аби не здатися ворогові і не видати під тортурами імена побратимів.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, серед людей віком від 15 до 44 років самогубство є однією з головних причин смертності. Кожного року в світі близько мільйона людей накладають на себе руки. Кожні 40 секунд. 70 відсотків суїцидів скоюють психічно здорові люди. Експерти зазначають, що суїцидні спроби найчастіше здійснюють люди, які живуть у розвинених промислових районах. Чоловіки вбивають себе частіше, ніж жінки, самотні — частіше, ніж одружені. Доволі високий рівень суїцидальності фіксується у гомосексуалістів обох статей. Найбільше самогубств реєструється навесні; пік — у квітні. Провідними щодо самогубств вважаються країни «комуністичного блоку» та Німеччина, Швейцарія, Данія, Швеція. Франція, Японія, Бельгія, Люксембург і США. За інформацією Держкомстату, Україна — серед перших у Європі за кількістю самогубств (на 100 тис. осіб припадає 22 самогубства). У Західній Україні цей показник найнижчий — 7–9. Натомість найвищий рівень суїцидальності на Сході та Півдні країни.
Духовна недільна школа при церкві Святого Миколая (Притиска) УПЦ КП працює для дорослих уже чотири роки; з дітьми там працюють, iз певними перервами, десь років два. Її керівник — кандидат церковно-історичних наук Сергій Башинський, викладач християнської етики. Наша розмова про те, для чого ходити у церкву і що є таїнства. >>
За вікнами бусика — засніжені карпатські краєвиди. Йдеться до Михайла, що «на білому коні приїжджає». Бусик везе пакунки з продуктами для потребуючих Коломийської єпархії від вірян із Криворівні. Дорогою говоримо з отцем Іваном про Майдан, річниця якого відзначатиметься завтра. Цей феномен досі осмислювався з політичної точки зору, трохи з суспільної. >>
Військове командування часом не може знайти грошей, щоб послати вертоліт до поранених. Але для священика на сході України не стоїть питання, чи варто ризикувати життям, щоб винести пораненого й надати йому притулок у церкві. Однієї страшної ночі Церква відкрила свою браму й дала прихисток студентам, яких переслідували каральні загони. >>
Відзначення Дня святого Миколая протягом останнього двадцятиліття поширилося в Україні, стало, можна сказати, національним. У західних регіонах відновилося і вийшло з «родинного підпілля», а у східних і центральних «згадалося» і стало «своїм». Утім українські традиції та їх творча інтерпретація часом підміняються рештками «вшанування» Діда Мороза (з дарунками під ялинкою) або ж відгомоном «індустрії» Санта Клауса (з сюрпризами в декоративному чобітку). Як же дарувати малюкам і старшим подарунки, щоб вони нагадували їм і про святого добротворця, і про їхню українську ідентичність? >>
Сьомий рік поспіль 13 числа кожного місяця біля стародавньої Софії Київської здійснюється молитва за духовне просвітлення нашої країни та її політичну реформацію. Ведуть службу просто неба біля воріт храму представники різних християнських церков. Серед постійних учасників молитви — члени Всеукраїнської громадської організації «Християнська Україна» та Духовного руху «Схід і Захід в єдності під покровом Богородиці». Нещодавно з нагоди 95–річчя з’явлення Фатімської Божої Матері у Києві відбувся «круглий стіл» на тему: «Шлях до процвітання і єдності України — розбудова української християнської держави». Участь у цьому заході взяли відомі науковці, магістри державного управління, філософи, громадські діячі. З основними думками, оприлюдненими на зустрічі, її учасники поділилися з читачами «УМ». >>
Християнство привнесло у світ дивні, незрозумілі часом навіть нам, сьогоднішнім, ідеї. Скажімо, що людина насправді не є залежною від долі, суспільного статусу, етнічного походження чи вмісту гаманця. Що не помста–відплата реально покращує якість життя, а навпаки — прощення. Що вищою цінністю є правда і свобода, зокрема свобода вибору. Нині на таких–от принципах базується демократичний державний устрій, впроваджений на більшості теренів земної кулі. Чи згадуємо ми, українці, обираючи «європейський шлях», що смачні пшеничні булки, крашанки і ковбаска — це ще не все, чим славний Великдень?
Про духовно–громадянське значення Пасхи «УМ» запросила розповісти провідника Української автокефальної православної церкви, богослова і публіциста архієпископа Харківського і Полтавського Ігоря (Ісіченка). >>
