У той час як 9 березня у Каневі Прем’єр Азаров роздавав Шевченківські премії, у Староакадемічному корпусі Могилянки проходило альтернативне відзначення 197–ї річниці з дня народження українського генія. «Іншого» Шевченка (якого саме — стало зрозуміло наприкінці зустрічі) вирішили представити письменники Андрій Курков, Оксана Забужко, Дмитро Капранов.
Марафон освiдчень у любові до поета розпочала Оксана Забужко, яка повідомила, що Шевченком пройнялася на 30–му році життя. «Як і кожна людина, я шукала моральних учителів, культурних орієнтирів, і Шевченко став для мене ніби прозрінням. Його доля була важка, але він мав рідкісне відчуття щастя, що свої кайдани ні з ким не ділить, що не губить ув’язненням сім’ю, якої в нього ніколи не було», — розповіла письменниця. Забужко запропонувала забути про радянську традицію пафосного декламування Шевченкових творів, хоча, читаючи вголос «Хіба самому написать...», моментами нагадувала ученицю–відмінницю біля дошки.
Щоправда, впевнені декламації Забужко добряче налякали наступного учасника «шевченківських читань» — Дмитра Капранова, який на подію з’явився без брата, та за звичкою казав «ми» за обох. Для декламування Капранов обрав «Утоплену». Наступним естафету перехопив Андрій Курков, який висловив доволі цікаву сентенцію про невмирущість Шевченка: «Поети помирають двічі: один раз тоді, коли їх перестають читати, а другий раз — коли настає фізична смерть. По землі зараз ходить багато мертвих поетів, а в трунах залишається багато живих, — от Шевченко живий, і наша країна робить усе, аби його вірші лишалися актуальними і сьогодні».
Натомість письменники, присутнi на зiбраннi, загальноприйняте уявлення Шевченка вважають застарілим. Так, Оксана Забужко певна, що досі немає доступної й цікавої біографії поета: «За кордоном Шевченка пізнають або через вірші, або через його історію. Але поезія неперекладна, тим більше Шевченкова. Отже, потрібна грамотно оформлена й цікаво написана біографія». Сама письменниця має досвід дослідження Шевченка, адже наприкінці 90–х вийшла її книга «Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу», проте від шевченкознавчих титулів письменниця відхрещувалась, надаючи право розробити біографію професіоналам. «Мине ще кілька років, і біографію цього поета напишуть поляки, — іронічно зауважує письменник Курков, — у них уже закінчуються герої для опису, то вони позичатимуть наших».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
