Переспіваний «Кобзар»

Від вишуканих романсів Миколи Лисенка на ліричні твори Тараса Шевченка до яскравих і несподіваних прочитань поетичної класики у викладі відомого експериментатора–постмодерніста нашого сучасника Валентина Сильвестрова існує ціла плеяда українських композиторів, які меншою або більшою мірою причетні до творення музичної шевченкіани. Коріння цього явища — у щирій всенародній любові, адже у кожній українській хаті поблизу святих ікон зав­жди розміщували портрет поета та томик «Кобзаря». Аналогів цього у інших народів світу немає. У радянські часи музична шевченкіана набула очевидних рис державної ідеології, що, будемо відверті, значно зашкодило сприйняттю самої поезії Шевченка. Так сталося, що на зорі незалежності виникла суспільна потреба відновити істинний образ Кобзаря, і першими, хто це зробив, були молоді музиканти, зокрема й ті, хто згенерував перший потужний вибух «Червоної Рути» у Чернівцях. Бунтівна енергетика поезії нашого Пророка була, ясна річ, найбільш близькою рокерам і бардам.

Серед перших, хто зрозумів, наскільки потужно і переконливо звучать поезії Тараса Шевченка в контексті серйозної рок–музики, була київська формація «Кому Вниз». Їхня композиція «Суботів» — це справжній рок–шедевр, одна з небагатьох вершин української рок–сцени. Тут ідеться зовсім не про кон’юнктуру, а про своєчасне включення у роботу відповідного родового чуття — заговорили гени, ті, що від діда–прадіда. Свій знаменитий «Суботів» Андрій Середа написав ще у 1983 році й подарував ту пісню батькові на його день народження. Своє повноцінно аранжоване музичне обличчя «Суботів» набув пізніше — напередодні всеукраїнського фестивалю «Червона Рута» у Чернівцях у вересні 1989–го. Цікаво, що потрапляння «Кому Вниз» на «Червону Руту» пролобіювали Тарас Петриненко та Анатолій Калениченко — художній керівник фестивалю. Річ у тім, що хлопці запізнилися на київський відбірковий тур, тому їх слухали окремо. Калениченко згадує, що й дотепер пам’ятає мурашки, які пробігали тілом під час прослуховування «Суботова». А за тиждень у Чернівцях стався вибух! У альбомі гурту «1990» шевченкіану було продовжено: це композиції «Микита Швачка», «Розрита могила», «До Основ’яненка». Відомим також є шедевр «Кому Вниз» — «Не нарікаю я на Бога».

Окрім цього гурту, з поезією Кобзаря успішно дебютував на фестивалі Олександр Тищенко і група «Зимовий Сад». Хлопці запропонували вишукані арт–рок–композиції, серед яких — незбагненні «Бандуристе, орле сизий», «Сирота» та «Доля». «Рутівську» шевченкіану також підтримали Едуард Драч («Б’ють пороги»), Сестри Тельнюк («Не женися на багатій»), «Мертвий півень» (пісні «Садок вишневий» і «Думка»).

Одним із найбільш відомих виконавців поезії Шевченка є гурт з Дніпропетровська «Сад». Своє звернення до шевченкового слова «садівці» пояснюють майже метафізично: просто одного дня прокинулися приспані «совком» гени. Найвідомішим і найбільш запитаним на початку «нульових» став акустичний альбом «Саду» під назвою «Доле, де ти?». Коли цей виданий на касетах альбом широко розійшовся країною, «Сад» несподівано запропонував своїм прихильникам дводисковий живий альбом під тією ж назвою. «Єсть на світі доля», «Над Дніпровою сагою», «Ой, діброво, темний гаю», «Зелена травка», «Косар», «Було колись в Україні», «Тим неситим очам», «У всякого своя доля» та багато інших речей були витримані у потужній енергетичній аурі хард–року, надзвичайно близькій драматизму і напрузі бунтівного слова поета.

На хвилі національного піднесення наприкінці 80–х до Шевченка звернулася щойно створена група «Фата Моргани». Тоді було написано пісню «Гамалія», яка швидко стала популярною. У 90–х у США вийшли кілька альбомів групи, які здобули визнання в діаспорному середовищі країни, особливою популярністю і донині користується там альбом «Кобзар», сформований із поезій Тараса Шевченка.

Цікаво і переконливо працюють зі словом великого поета полтавська поп–рокова група «Трансформер» та бард–рокер Василь Лютий.

Є прецедент, коли до Шевченка зверталася хіп–хопова музична субкультура: формація «Соул бі» «вистрілила» надзвичайно талановитою композицією «Не маю сил» і тепер мріє створити цілий альбом на поезії з «Кобзаря». Цікаво, що ми практично не знаємо випадків плідної інтерпретації Шевченкового слова відомими поп–артистами. Єдиний виняток — пісня Олександра Тищенка «Бандуристе, орле сизий», яку по–своєму переспівала Ірина Білик.

Сьогодні ще недавнє захоплення переспівуванням Шевченка дещо втратило актуальність. Відлунням тієї потужної тенденції є щорічна акція «Проща до Тараса». Цього року з 10 до 20 травня її маршрут проляже з Петербурга аж до Канева, географічно повторить історичний шлях перепоховання поета. У акції братимуть участь Едуард Драч, Микита Джигурда, група «Сад», Ірина Шинкарук та інші артисти.