Пані в телевізорі

Тетяна Цимбал, ведуча проекту «Віра. Надія. Любов» (Перший Національний):

— Складніше працювати тому, хто відповідально ставиться до своєї роботи, а тим, хто недбало, — простіше. Стать тут ні до чого. Професіоналізм визначається не статтю, а іншими факторами. Все вибудовується органічно. Оператори на телебаченні частіше — чоловіки, ведучі — чоловіки, жінки.... Думаю, погоджуючись на інтерв’ю, у першу чергу люди реагують на ім’я журналіста, його професіоналізм.

Ольга Фреймут, ведуча програми «Підйом» (Новий канал):

— Я вважаю, що телебачення — це такий світ, де немає статі ні чоловічої, ні жіночої. Ти маєш змиритися з тим, що зітреться та гендерна межа. Тому що чоловіки перебирають більшість жіночих рис: починають більше «випендрюватися», більше сміятися, звертати увагу на свій зовнішній вигляд. А жінки, аби протриматися у цьому світі телебачення, стають більш рішучими і мужніми.

Пам’ятаю своє перше інтерв’ю з відомим тенісистом, коли я тільки стажувалась на BBC, в Українській службі в Лондоні. Це було моє найбільш дивне і невдале інтерв’ю. Наш учитель зі спортивної журналістики сказав, що ми маємо можливість послати когось одного з групи, записати інтерв’ю з відомим тенісистом Борисом Беккером. Спортивна журналістика — це чоловіча територія, але, щоб ніхто з хлопців не образився, було вирішено відправити мене — єдину дівчину в групі. І уявіть собі: я приїжджаю в королівський Альберт–Холл, де саме відбувався великий благодійний вечір, і тут мені кажуть: «Іди! Можеш писати інтерв’ю». Я підхожу до Бориса і розумію, що... забула всі свої питання! Тоді я так нічого і не записала. Хоча мене так офіційно відіслала делегація хлопців (сміється. — Авт.)

Олександра Адаменко, ведуча «Критичної точки» («Україна»):

— Гадаю, робота на телебаченні вимагає від його представників однакової самовіддачі незалежно від статі. Це простір сильних і цілеспрямованих людей. Та все ж треба визнати, у чоловіка–телевізійника навряд чи впродовж дня у голові пульсують думки на кшталт: 1) не забути забігти в аптеку, купити ліки від кашлю для дитини, 2) що б смачненьке приготувати на вечерю, 3) записатись на манікюр тощо. Якщо враховувати, що тележиття забирає максимум часу і сил, то можна уявити, які крихти уваги дістаються особистому простору і родині. А саме жінка вважається берегинею сімейного вогнища. І напевно, не в образу чоловікам, «вона» встигає і може трішки більше за представників сильної статі. Незалежно, де працює. Жінка завжди повинна пам’ятати, що вона ЖІНКА. І тут, визнаю, природна чарівливість часто стає у пригоді. Ця зброя, хоч і очевидна, але влучна. «Вам не можна відмовити», — почула я на одному інтерв’ю з посадовцем. І знаєте, повністю розділяю слова Мерилін Монро: «Я погоджуюся жити у світі, де правлять чоловіки, допоки можу бути у цьому світі жінкою».

Оксана Соколова, ведуча «Фактів тижня з Оксаною Соколовою» (ICTV):

— Визначальним для роботи журналіста є не стать, а його особисті якості: завзятість, допитливість, критичність розуму, креативність. Звісно, жінки мають певний додатковий інструментарій: чарівну посмішку, довгі ноги, багатообіцяючий погляд. Використовувати все це чи ні — особисте рішення кожної жінки. Напевно, все залежить від ціни питання. Нащастя, у мене таких дороговартісних питань поки не виникало. На інтерв’ю погоджуються заради цікавої розмови.

Ольга Котлицька, ведуча проекту «Не перший погляд» («5–й канал»):

— За 17 років на телебаченні займалась, в основному, подорожами, тому якщо й спілкувалась з чоловіками–чиновниками, то переважно з іноземними. До речі, найлегше про будь–що (ясна річ, у хорошому розумінні!) було домовлятися з арабськими шейхами і представниками африканських племен: зулусами чи масаями (сміється. — Авт.). Із першими — тому що для них узагалі не існує жодних проблем і вони радо виконують будь–яке ваше бажання, а з другими — тому що вони не могли взяти до тями, що від них треба, і на все погоджувались.

Щодо українських реалій, то якось так повелося ще з часів шановного Юрія Сенкевича, що формат travel у вітчизняному ефірі традиційно вважається парафією чоловіків. Жінку–ведучу в таких програмах чомусь не дуже сприймають. Тому переговори стосовно ефіру завжди були не дуже «гладкими». З жінками ж усе було набагато легше: чомусь вони вірили, що я також зможу зробити програму цікавою, і не сумнівались, що немає у цій професій нічого такого, що чоловік би зміг зробити, а жінка — ні. А потім доводилось виправдовувати їхню довіру, стрибаючи з парашутом, куштуючи скорпіонів, літаючи на дельтаплані, пірнаючи у води різних морів–океанів, спілкуючись віч–на–віч з бенгальськими тиграми... Втім усе це може зробити будь–яка жінка–журналістка! Головне — щоб поруч був надійний відеооператор, за широкою спиною якого можна сховатися, якщо щось не так... Ще краще, коли цей відеооператор — власний чоловік... (Оператор програми «Не перший погляд» Владислав Павленко — чоловік Ольги Котлицької. — Авт.)

Світлана Леонтьєва, ведуча «Новин», проектів «Іспит для влади» та «Театральні сезони» (Перший Національний):

— На телебаченні не просто і жінкам, і чоловікам. Але зі свого досвіду можу сказати, що серед жінок велика конкуренція. Багато дівчат хочуть бачити себе на екрані телеведучими. Тому яскравих, харизматичних жінок–телеведучих сьогодні на телебаченні більше, ніж чоловіків.

Думаю,чиновники приходили до мене на інтерв’ю, тому що я телеведуча, а не просто журналіст. Декілька інтерв’ю відбулось лише завдяки тому, що цих людей запросила я — Світлана Леонтьєва. Хоча визначальне — репутація та професіоналізм, а не те, чоловік чи жінка запрошують посадову особу в телестудію для розмови. Можливо, чоловіки, коли погоджуються йти на інтерв’ю до жінки–ведучої, сподіваються на м’якість її характеру. Завдяки тому, що вони налаштовані на делікатну розмову, — більше розслабляються, «відходять» від казенних фраз. Як результат — вдається отримати яскраві, емоційні відповіді.

Тетяна Костенко, ведуча проекту «Ресторанний гід» («Сіті»):

— Жінкам завжди складніше працювати, і не лише на телебаченні. Бо у нас багато домашніх обов’язків: сім’я, діти, господарство. І навіть якщо допомагають няні та хатні робітниці, ми вкладаємо багато сил та енергії у турботу про близьких людей. А ще трапляється, коли наші чоловіки чи партнери не підтримують нашу самореалізацію, ревнують до роботи.

Звичайно, жінки–телеведучі, журналісти часто використовують у роботі свої жіночі привілеї: шарм, приємну зовнішність. Хіба можна інакше!? Для чого природа нагородила нас ними? Щоб використовували. У своїй програмі мені часто доводиться спілкуватися з чоловіками. Це шеф–кухарі та власники ресторанів, директори, сомельє, офіціанти і врешті–решт відвідувачі, у яких я беру інтерв’ю. Безперечно, я «вмикаю» всю свою чарівність, щоб вони «розкрилися» і дали... необхідну інформацію. Траплялося, що шеф–кухарі боялися камери і не хотіли давати коментарі. Доводилося вмовляти. А скільки смачних страв готували для мене і турботливо запаковували «з собою» (сміється). Одного разу довелося забирати до дому ціле порося.

Підготувала Валентина САМЧЕНКО.Фото надані прес–службами Нового каналу,
«Сіті», ICTV, «5–го каналу», Першого Національного.