Якою була б реакція вітчизняних та закордонних засобів масової інформації на повідомлення, що «поляки побудують «латинський» меморіал у Бабиному Яру»? І вона була б зрозумілою, адже Бабин Яр у Києві став символом геноциду євреїв на території України у роки ІІ Світової війни. Тому таке повідомлення було б сприйняте як політична провокація, як намагання заперечити Голокост, штучно «інтернаціоналізувавши» з цією метою місце масових захоронень євреїв Києва, знищених нацистами. При тому, що i справді у Бабиному Яру німецькі окупанти мордували громадян Радянського Союзу різних національностей, насамперед й українців.

Довгий час комуністичний режим намагався приховати сліди своїх злочинів у Биківні. «Державні комісії» переконували громадськість, що в Биківнянському лісі — «місце розправи фашистських загарбників над радянськими людьми». І лише 21 березня 1989 року чергова Державна комісія вперше офіційно підтвердила, що тут поховані жертви сталінських репресій. І лише через шість років праці патріотичної громадськості пам’ять українських мучеників була вшанована меморіальним комплексом.

Та московська Луб’янка не вгамувалася. Не зумівши перешкодити встановленню правди про Биківнянський злочин, ідеологічні нащадки катів узялися її «розмивати», «інтернаціоналізовувати». Мовляв, у Биківні поховані не тільки українці, а й люди інших національностей. Тому Биківню слід вважати не актом геноциду української нації, здійсненого російськими окупантами у ХХ столітті, а лише «проявом класової боротьби» або ж «свідченням особистої жорстокості Сталіна». Для обґрунтування цих фальшивих тез спадкоємці більшовизму активно розігрують і «польську карту»...