«Тільки воля громади, а не вказівки Банкової!»

«Підтримуємо відкритий лист до громади та до влади міста Полтава з приводу встановлення пам’ятника Івану Мазепі. Шумілов Юрій Андрійович, 76 років, професор Національного технічного університету України «КПІ»; Шумілова Світлана Олександрівна, 70 років, пенсіонер; Дяченко Петро, 28 років, фахівець з інформаційних технологій; Гельгер Галина Миколаївна, 68 років, інженер, усі — Київ».

Це — текст одного з типових листів, які великим потоком надходять у редакцію «УМ» на підтримку встановлення в Полтаві багатостраждального пам’ятника гетьману Мазепі. Лише за десять днів від оголошення «Україною молодою» акції щодо збирання підписів ми отримали понад півтисячі листів із різних куточків країни. Люди, гуртуючись, стають на підтримку увічнення пам’яті Івана Мазепи в Полтаві цілими сім’ями, досилають цілі списки з автографами родичів, друзів, сусідів, колег.

Нагадаємо, йдеться про те, що гроші на пам’ятник видатному гетьману–будівничому з ініціативи полтавських активістів–«просвітян» збирали всім миром. Він уже готовий, однак ніяк не може посісти своє місце в Полтаві — тамтешня влада, спершу погодившись на встановлення статуї в центрі міста, дала задній хід на догоду проросійським силам, які бачать у Мазепі лише «зрадника». Відкритий лист за встановлення пам’ятника, надрукований в «УМ» від 17.02.2011, підписали Віктор Ющенко, його соратники по партії «Наша Україна», знані українські митці.

Схід і Полтава — разом

«Для мене це велика честь — поставити свій підпис поряд із такими видатними патріотами незалежної України», — зазначає у листі вчителька–пенсіонерка з Кривого Рогу Валентина Харченко, читачка «УМ» із 12–річним стажем.

Особливо показовими є листи зі сходу й півдня України — там українці також віддають голоси на підтримку національного відродження. Скажімо, із смт Нижньогірське, що у Криму, свій підпис «за Мазепу» прислав податковий інспектор Віктор Самарський, 57 р.; із Харкова — працююча пенсіонерка Ольга Верведа, 59 р.; із Токмака на Запоріжжі — лікар Володимир Олійник; із Мелітополя — токар Іван Роман, 53 р.; із Новомиколаївки — Василь Степанов 1936 р. н.; із с. Водяне Кам’янсько–Дніпровського р–ну тієї ж Запорізької області — пенсіонер Олександр Булдименко, 57 р.; із Марганця Дніпропетровської обл. — пенсіонер Олександр Крикливий, 76 р.; з Очакова на Миколаївщині — пенсіонер МВС Микола Вялков, із с. Гуріївка Новоодеського р–ну — Віктор Ясінський; із Кривого Рогу — Віктор Поздняков, а Сергій Моренко 1960 р. н. із Дніпропетровська залучив до акції під девізом «Героям — слава!» дружину Ольгу та синів Олександра й Олега.

Полтавці закликають Мамая

Звісно, величезна кількість листів приходить із західного регіону — Львова, Волині, Тернопільщини, Прикарпаття. Усіх підписантів не перелічиш. При цьому багато підписів «УМ» отримує із самої Полтави та області. Мабуть, найкращим виразником думок цієї частини наших читачів є Василь Кольчугін, учитель історії, психолог гімназії в м. Глобине. У його листі читаємо: «Із болем стежу за долею пам’ятника Івану Мазепі в рідній Полтаві. Все, що відбувається довкола нього, не робить честі полтавській владі, яка, змінюючись, не стає виразником інтересів полтавчан... Яничару Мамаю (Олександр Мамай — нинішній мер Полтави. — Ред.) і йому подібним хочу нагадати, що найвища влада — це народ! Український народ! Полтавці обрали вас не лише як господарника, а і як державного діяча. Тільки волю громади, а не вказівки з Банкової, ви як міський очільник повинні виконувати... Соромно, що мої земляки знову обрали на посаду не патріотичного мера, а політичного флюгера... Своїми заявами щодо Мазепи ви, пане Мамай, поставили собі пам’ятник безчестя. Пам’ятникові Івану Мазепі в Полтаві — бути!»

«Героям — слава! Іван Степанович Мазепа — борець за Україну», — продовжує думку Василя Кольчугіна давній читач і шанувальник «УМ» Віктор Булава — ветеран праці з Диканьки, що на Полтавщині, почесний громадянин свого району. До речі, Віктор Миколайович принагідно надіслав до редакції ще й свій проект тексту національного гімну, з новими другим і третім куплетами («Від Карпат і до Донбасу доля в нас єдина...»).

Пишуть подружжями і цілими родинами

Із Києва голос за пам’ятник Мазепі дослали 23–річний студент Сергій Парфєєвець; ветеран дипломатичної служби України, ветеран СБУ, учасник війни Борис Чечель; 33–річний Володимир Казусь; пенсіонер Лоренц Коваленко; колишній старший викладач «КПІ» Борис Мовчанюк; дві вчительки–пенсіонерки — Лідія Смаль та Людмила Ніконова, а також Катерина Фаюк, Микола Сергієнко, Володимир Рябець, Всеволод Чамлай

Пишуть подружжями. Зі Львова — пенсіонери Ірина та Зенон Курії, із Києва — Ігор та Жанна Дем’янчуки, Світлана і В’ячеслав Черкасови, із Корсуня–Шевченківського — Галина й Василь Трофименки, із Кривого Рогу — Яків та Віра Тимощуки та родина Павукiв.

Із Житомира — вся сім’я Володимира Голубєва (1937 р.) із дітьми та онуками; зі столиці — подружжя медиків–пенсіонерів Георгій та Ірина Розпутняк із долученням сина–лікаря Сергія та онуки Ірини із Кривого Рогу.

Показовими також є підписи педагогів і викладачів, як–то 41–річного вчителя В’ячеслава Омелянчука з смт. Жовтневе Лугинського р–ну Житомирської обл., Василя Горбачука з Ірпеня — професора Слов’янського (на Донеччині) університету.

Учитель Юрій Панич зі Львова дякує редакції за газету, бажає твердості характеру й гострого пера, а до підписання листа залучає членів родини — Назара й Любомиру Паничів.

Багато хто розмножує ту сторінку «України молодої» на ксероксі, щоб зібрати більше підписів. Наприклад 43–річний лучанин Борис Некрот, лаборант; Оксана Костишин та Ігор Денега зі Львова–Винників.

Список із 17 підписів прийшов із міста Кременець, що на Тернопіллі, від членів районного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів (голова — Анатолій Туницький, а також Дем’ян Богатюк, Ростислав Кучерук, Богдан Кратко, Богдан Кульчинський та ін.).

* * *

Звісно, фізично неможливо згадати на шпальтах «УМ» усіх небайдужих. Першу партію листів ми вже передали громадській раді ініціаторів звернення. Перелічені в цьому матеріалі прізвища й цитати — лише невелика частина партії листів, принесених поштою наприкінці минулого тижня.

Листи надходять i далi. Усі підписи редакція «УМ» передасть за призначенням. І, як правильно вказує Микола Базяк, учитель із с. Шамраївка Сквирського р–ну Київської обл., спробує «зробити так, щоб підключити до цієї справи якнайбільше людей і засобів масової інформації, бо українофобів та манкуртів у нас ще багато».