Опільська корова ще втре носа альпійській?

Якщо, зважаючи на відомий вислів, ми є тим, що їмо, то наші нащадки, народжені в незалежній державі, — іноземці, адже близько 85 відсотків продукції дитячого харчування в Україну завозять із–за кордону. Щоправда, через дороговизну й нерівномірне насичення ринку заморські харчі доступні меншості маленьких українців віком до трьох років. Решта задовольняються чим доведеться, здебільшого — низькопробними продуктами масового споживання, від яких угинаються полиці вітчизняних крамниць.

«Моя впевнена відповідь: «Здатні!»

Нагодувати малят чимось кращим, ніж посилає бог торгівлі, мав намір не один уряд пострадянської України разом із кількома скликаннями народних депутатів, проте покласти на дитячий стіл щось «смачніше», нiж гарно написанi закони, постанови та поправки, не вдалося. Хоча не все так безнадійно. Розірвати зачароване коло невдач у виробництві якісного дитячого харчування за найновішими технологіями береться Прикарпатський науково–аналітичний центр, який вже зробив перші кроки до реалізації сміливого проекту. Про це — розмова з керівником центру, доктором економічних наук, професором Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника Іриною Ткачук.

— Пані Ірино, як ви з колегами наважилися на справу, з якою можна не лише слави зажити, а й зазнати відчутної поразки, адже ринком дитячих харчів у нас майже монопольно володіють відомі зарубіжні компанії?

— По–перше, цей ринок ще зовсiм не насичений, що підтвердили наші маркетингові дослідження. По–друге, як твердять медичні авторитети, людський організм найкраще сприймає продукти, вирощені саме там, де формувалася його імунна система. То хіба ми не здатні, маючи такі унікальні ґрунти і роботящих людей, налагодили в себе виробництво вкрай необхідного дитячого харчування за світовими стандартами? Моя впевнена відповідь: «Здатні!». В Україні для цього вже напрацьовано достатню нормативну базу. Крім того, мене як економіста й патріота своєї землі дуже хвилює те, що занепадають села, з них виїжджають люди, а родючі поля мертвіють у заростях бур’янів та чагарників. Підготовлений нами інноваційно–інвестиційний проект дасть перспективу для відродження сільських населених пунктів, бо, як орієнтир, його можна застосувати і в інших сферах аграрного виробництва.

— Сміливі задуми, хоча впродовж 20 років незалежності України вже чимало науковців та управлінців обіцяли селянам золоті гори. У чому новизна вашого проекту й гарантія його реалізації?

— Дотепер значні суми коштів, спрямованих на розвиток вітчизняної аграрної галузі, витрачалися без цільового призначення і не надто прозоро. Один з уроків глобальної фінансово–економічної кризи, з якої людство починає потроху вибиратися, полягає в тому, що об’єктом найменш ризикованого вкладання інвестицій може бути лише інвестиційний проект. Він від початку до кінця чітко прописує правила поведінки і відповідальність усіх сторін, задіяних у його реалізації. Перш ніж взятися за виробництво 14 видів продукції дитячого харчування з коров’ячого молока у спеціальній сировинній зоні етногеографічного регіону Опілля, зокрема у Рогатинському районі, ми провели ретельні дослідження. Їх із виїздом на місце здійснили фахівці провідних аграрних, ветеринарних та медичних науково–дослідних інститутів iз Івано–Франківська, Львова й Києва. Вони несуть повну відповідальність за зроблені висновки та рекомендації. Це закріплено юридичною угодою. Тепер маємо цілісний, науково та фінансово обґрунтований проект, уперше підготовлений до реалізації не тільки в Україні, а й у всій Східній Європі. За основу ми взяли кластер, тобто добровільне об’єднання виробників молока (фермерів), переробників (у селищі Букачівці буде збудований суперсучасний молокозавод) та реалізаторів. Усі учасники кластеру відпускатимуть продукцію тiльки за собівартістю, а отриманий дохід розподілятиметься пропорційно вкладеній праці. Матимемо, як у провідних країнах світу, зам­кнутий цикл виробництва: від органічного обробітку землі до готових екологічно чистих продуктів, яких, починаючи вже від ферми, не торкатиметься — в прямому значення цього слова — людська рука.

«Треба давати перспективу людям, котрі там мешкають»

— Який бюджет проекту і термін його окупності?

— Для реалізації проекту потрібно близько 280,5 мільйона гривень. Ми провели дослідження сировинної бази, визначили структуру кормового клину, здійснили розрахунки вартості утримання однієї корови при заданому науково обґрунтованому режимі ( 57 тисяч гривень на рік). Отже, опільська корова матиме умови ні на йоту не гірші, ніж розрекламована альпійська, я вже не кажу про якість молока. Наше оптимальне стадо складатиметься з 5590 голів ВРХ при плановій продуктивності не менше 16 літрів молока на добу від кожної корови. Більшість корівників, які нині збереглися на території спеціальної сировинної зони, реконструюємо до європейських стандартів та збудуємо декілька нових. Рентабельність проекту на різних етапах його реалізації становитиме від 20 до 40 відсотків, окупність — упродовж 3,3 року. Окрім виробничих об’єктів, розвиватимемо соціальну інфраструктуру: між селами, задіяними у проекті, будуть капітально відремонтовані або прокладені добротні дороги. На це передбачено 78 мільйонів гривень. Інвестор обов’язково має виконати й цю умову.

— Теоретично — аж дух захоплює. Коли ж почнеться, так би мовити, матеріалізація задуму і чи заручилися ви підтримкою місцевої влади?

— Так, нашу ідею підтримали депутати Івано–Франківської облради, колегія облдержадміністрації та мешканці Букачівців разом із навколишніми населеними пунктами, де ми провели сходини селян. Будемо виходити на Кабмін в очікуванні постанови щодо реалізації проекту. Нині опрацьовуємо джерела фінансування і вже досягнули домовленості з однією відомою ізраїльською фірмою про поставку сучасного технологічного обладнання для молокозаводу та навчання персоналу.

— Чому для реалізації проекту обрали південно–західну околицю Рогатинського району, наближену до екологічно не надто привабливої Бурштинської ТЕС?

— Це територія з багатими аграрними традиціями. У Букачівцях ще за цісаря працював молокозавод, продукція якого, зокрема тверді сири, мала великий попит у Центральній та Західній Європі. На жаль, це виробництво, як і багато чого в нашій молодій державі, занепало. Треба його відроджувати і давати перспективу людям, котрі там мешкають. Щодо сусідства з Бурштином, то, вивчивши розу вітрів, фахівці зробили авторитетний висновок про те, що викиди ТЕС сюди з повітряними масами не потрапляють жодним чином. Невдовзі ми отримаємо сертифікат про екологічну чистоту цієї зони й почнемо реалізовувати проект державної ваги.

ДО РЕЧІ

Попереду всіх

За підсумками загальнонаціонального конкурсу «Органік–2010», переможцем у номінації «Найкраща регіональна підтримка органічного руху в Україні» визнано Івано–Франківську облдержадміністрацію. Прикарпатських чиновників організатори конкурсу відзначили передусім за підтримку Першого фестивалю автентичної карпатської кухні «Смачний Спас». Він відбувся 21—22 серпня минулого року в селі Спас Коломийського району, де мешкає один з ініціаторів цього унікального дійства, голова громадської організації «Чиста флора» Михайло Стовп’юк. Під час фестивалю відбувся також міжнародний семінар, присвячений розвитку і збереженню культури автентичних продуктів харчування Карпатського регіону, органічному землеробству та природним основам харчування.

А ТИМ ЧАСОМ...

Чиста городина вкорінюється на Прикарпатті

Орієнтація на виробництво екологічно чистої, без застосування мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших штучних стимуляторів збільшення обсягів сільськогосподарської продукції набуває популярності серед фермерів Івано–Франківщини. Окрім сертифікованого на міжнародному рівні виробництва прикарпатських фіточаїв, що засвідчує їхню бездоганну якість і природне походження, найближчим часом кілька приватних господарств області також отримають статус «спеціальних сировинних зон», де вирощуватимуть городину для дитячого та дієтичного харчування. Це фермерські господарства «Роднік плюс» Снятинського, «Марук» Тлумацького, «Василишин» Тисменицького та ТзОВ «Уїзд» Рогатинського районів. Вони вже пройшли всі передбачені законодавством процедури перевірок. За словами директора Івано–Франківського державного проектно–технологічного центру охорони родючості ґрунтів та якості продукції Мирослава Якиміва, на статус «чистих» виробників претендують ще близько чотирьох десятків прикарпатських фермерів, котрі подали заявки на вирощування «нехімізованих» овочів, передусім картоплі та капусти.