Краще газу гірше не буває

Склобетонна урбаністична споруда добре помітна здалеку навіть на тлі затуманеного ранковим смогом московського неба. Вона домінує над цим районом російської столиці не стільки розмірами, скільки динамічними обрисами, зображення яких мов за командою починають тиражувати світові ЗМІ у розпал чергового газового протистояння. Головний офіс «Газпрому» сьогодні визначає не тільки стратегію розвитку галузі у своїй країні чи намагається забезпечити паливом практично цілий континент, а й відповідає за заповнення значної частини держбюджету Російської Федерації. У цих стінах не роблять таємниці з цього добре відомого всім факту. Навіть навпаки — намагаються акцентувати на ньому. І нині, коли криза здійснила суттєве перезавантаження у паливно–транзитній схемі, запросили до себе європейських та українських експертів і журналістів, організувавши конференцію «Актуальні проблеми європейської енергетики».

Чотири пробоїни у стіні звичної системи

Ще до 2008 року головні принципи газопостачання у цій частині світу здавалися міцними, як бурові вишки, та стабільно–незворушними, мов ямало–ненецька вічна мерзлота. Росія та деякі середньоазійські республіки, які свого часу входили до складу СРСР, насамперед Туркменістан, видобували газ та продавали його бідним на корисні копалини європейським державам. Контролював процес «Газпром» — завдяки географічному положенню та транспортно–договiрній інфраструктурі. Європа — Західна та Центральна — розвивала виробництво, спалюючи щоразу більше пального, і, відповідно до законів ринку, продавець регулярно піднімав ціну на свій товар. Щоправда, говорити про суто ринкові умови в газовій сфері було б неправильно: газ не є біржовим товаром. І якщо ціна бареля нафти визначається на відкритих торгах, то газу — під час укладання двосторонніх контрактів. За зачиненими, ясна річ, дверима. Така ситуація була вигідна і продавцеві, і, певною мірою, покупцеві, оскільки кожен iз них мав усі підстави вважати, що саме він переграв противника під час кулуарного спілкування. Поступки, пільги, довготермінові гарантії — кожен отримував своє. Ідилія підігрівалася і пропозицією на цьому ринку — купити блакитне пальне, окрім як у «Газпрому», можна було тільки теоретично.

Подібна стабільність мала всі шанси затриматися надовго. Але економічна криза у матінці–Європі похитнула її доволі суттєво. Виробникам уже не треба було стільки газу, як раніше, і їхні уряди почали розмовляти із продавцем пального все нахабніше, виторговуючи для себе знижки навіть в умовах довготермінових контрактів. Відчувши силу в руках, Захід почав «нахабніти» все більше. Скажімо, вимагати переходу на так звані спотові контракти. Тобто торгувати газом, як і нафтою, на біржах, незважаючи на всі його летючі властивості. І невеликий відсоток газу таки продають уже на відкритих торгах. Окрім цього, з березня нинішнього року вступає у силу Третій енергопакет ЄС, який, по суті, рухається у напрямі, цілком протилежному до стратегії розвитку «Газпрому». Якщо, скажімо, російський продавець газу останні роки намагався створити вертикально–інтегровану структуру, скуповуючи в Європі газорозподільчі мережі — аби таким чином «сидіти» вже не тільки на своїй частині газової труби, то енергопакет такі дії законодавчо забороняє. Компаніям, які займаються водночас видобутком і транспортуванням газу, не тільки не дозволять володіти мережами в Європі, а й навіть інвестувати у цей сектор: європейці рішуче виступають за диверсифікацію свого ринку.

Але й на цьому біди для прибічників колишньої схеми газорозподілу не закінчилися. Ця подія просто збiглася у часі, але позаторік несподіваним успіхом закінчилися багатолітні намагання США видобувати сланцевий газ. Технологія, у яку вже не вірили навіть оптимісти, раптом показала цілком пристойні результати: газ із сланців пішов, і Америка забезпечила ним своє внутрішнє споживання, повністю відмовившись від імпорту. Успіхами заокеанських колег міцно зацікавилися в Польщі — і також приступили до пошуків сланцевого газу. Відтак пропозиція продавця «традиційного» газу стала для Варшави менш цікавою, ніж це було кількома роками раніше. В аналітичних матеріалах, які отримали учасники конференції, просто йдеться: «Польща та ЄС переграли «Газпром». Тобто поляки відмовилися від довготермінових контрактів iз росіянами до 2037 року, на яких наполягали у Москві, не продовжили контракт на транзит до 2045 року, а згоду на збільшення поставок газу Варшава надала без жодних гарантій уже з наступного року! Цікаво, але російські аналітики оцінюють такий стан справ доволі позитивно: мовляв, поліпшення стосунків iз Польщею після тривалого періоду напруги принесе «Газпрому» свої дивіденди.

Біда (для продавця газу) як кажуть, не приходить сама. І ось нове пальне — сланцевий газ — стало причиною появи на ринку «зайвого» енергоносія. Йдеться про газ, який до появи сланцевого купувала Америка у країнах Близького Сходу, насамперед у Катарі, а потім, отримавши власний, відмовилася. Нині це пальне з’явилося на ринку за досить доступними цінами і стало ще однією альтернативою газу із сибірських надр. Про рішучість Катару розвивати цей вид бізнесу непрямо свідчать хоча б такі дані: з 2000 року глобальні запаси газу зросли на 24%. Насамперед зав­дяки збільшенню вдвічі доведених запасів у Катарі, а також відкритті нового родовища в Туркменістані. Окрім того, вся інфраструктура зі зрідження–розрідження газу на Близькому Сході та країнах–партнерах уже створена. Серед останніх, до речі, й Україна. Нещодавно було презентовано проект побудови такого терміналу поблизу Одеси. Не виключено, що й нашій державі вдасться урвати шматок диверсифікаційного пирога. Якщо, звичайно, цей пиріг таки спечуть...

Першими стріляють прогнозисти

Бо ж завдання, яке поставили перед собою країни — закляті газові партнери, є нелегке для всіх сторін. Для продавця — зберегти статус–кво лідера світової торгівлі блакитним пальним у вкрай складних умовах, для покупців — швидко, поки криза не завершилася, створити чітку, зрозумілу і вигідну для своїх споживачів альтернативну модель. Оцінка ринку починається з прогнозів. І такого розмаїття моделей розвитку газового майбутнього, як пропонують сьогодні аналітики з обох сторін, важко відшукати у будь–якій іншій галузі чи в будь–який інший час. «Якщо говорити відверто, то сьогодні ніхто не знає, що буде завтра — ситуація надто динамічна й невизначена», — не на диктофон говорили в кулуарах конференції аналітики з України та Росії. На публіку ж пропонувалися два діаметрально протилежні сценарії.

«Питання природного газу в Європі застаріло політично. Вже нині попит на це пальне знизився на 13%, а до 2050 року воно вже не відіграватиме провідної ролі, — заявив iз трибуни керуючий директор, професор Інституту економіки із Кельна (Німеччина) Крістіан Гровітш. — У 2008 році його питома вага серед інших джерел енергії становила близько 14%, а через сорок років становитиме менше одного відсотка. Майбутнє — за відновлюваними джерелами енергії, а також скрапленим газом». На думку експерта, вже найближчим часом газу буде багато, попит на нього впаде, і він стрімко подешевшає.

Корпоративний журнал «Газпром» заздалегідь підготувався до подібних закидів — і розмістив на першій шпальті чергового видання колаж: обмерзлий, покритий бурульками вітряк. І заголовок: «Зелена енергетика дорога й неефективна». Близькі до газового монополіста експерти зібрали заперечення до кожного з аргументів своїх західноєвропейських колег. «Відновлювані джерела енергії нині перебувають на дотації Євросоюзу, — заявив генеральний директор Фонду національної енергетичної безпеки (Росія) Костянтин Симонов. — Тобто їхнiй розвиток нині фінансують платники податків. Але чи зможуть вони фінансувати ці проекти у кризовий час?». Сланцева революція? Не смішіть — ця технологія вкрай небезпечна для екології, й проти неї виступають навіть у Штатах. Що вже казати про перенаселену Європу! До ризиків Євросоюзу намагалися додати навіть нинішні заворушення і арабських дер­жавах.

Знайшли недоліки й у «спотовій революції»: можливість різкого коливання цін. Щоправда, приклад навели тільки один: у 2006 році у Великобританії вартість газу раптом зросла до 1200 фунтів за тисячу кубометрів. Протрималася вона, щоправда, всього лише 15 днів, але за цей час ринок покинули 20% інвесторів. А головним недоліком Третього енергопакету визнали його «механічність». «Просто механічна реалізація цього документа може призвести до зростання цін на європейському енергоринку», — це вже заявив прем’єр РФ Володимир Путін.

Росіяни категорично спростовують європейські дослідження і вважають, що споживання газу — не скрапленого, а того, що доправляють традиційними газогнами, — тільки зростатиме. І подальші десятиліття називають «Золотою епохою газу». «Маючи на увазі золоту епоху «Газпрому», — потім коментували цю фразу в кулуарах.

Формула «формули щастя»

І, як виявилося, не тільки. «Це сказав не я, це сказав Путін: наша країна наполовину годується за рахунок нафти й газу, — прямо заявив Костянтин Симонов. — А тому ми вкрай зацікавлені у багатому європейському ринку». Україна ж у глобальному прогнозно–стратегічному протистоянні між Росією та Європою займає чітко відведену нам проміжну роль. Вірніше, транзитну. «Ваш ринок нецікавий «Газпрому», — прокоментував «УМ» професор факультету світової економіки Національного дослідницького університету «Вища школа економіки» (Росія) Леонід Григор’єв. — «Газпром» видобуває 650 млрд. кубів газу, у майбутньому — до 900 млрд. А ваше споживання — до 40 млрд. кубів щороку».

Натомість через нашу дер­жаву пролягає газо–транспортна система, яка ще деякий час — до закінчення побудови «Північного потоку» — залишатиметься єдиним шляхом, яким можна доправити російське пальне на багатий Захід. Утім про нашу ГТС на конференції згадували мало. Передусім у контексті її «зношеності» та «аварійності». «Вже вісім років ми чуємо висновки про небезпечність нашої ГТС. І за цей час — жодної аварії, жодного збою у роботі», — нагадав незалежний експерт, колишній прес–секретар НАК «Нафтогаз України» Валентин Землянський.

Утім пропозиція «Газпрому» до України вже сформульована. «Формула вашого щастя — це створення спільного підприємства з «Газпромом», — патетично повторив генеральний директор підприємства «Газпром–Збут–Україна» Анатолій Подмишальський. А його безпосередній шеф, голова правління «Газпрому» Олексій Міллер ще раз нагадав журналістам свою обіцянку — у випадку нашої згоди продавати газ Україні за внутрішніми російськими цінами. «Треба вирішити питання вилучення підприємств, які повинні увійти з української сторони у СП, iз переліку підприємств, що не підлягають приватизації. Згідно з чинним законодавством, ГТС приватизації не підлягає. Відповідно, законодавство має бути змінене», — вже згодом розставив усі необхідні акценти Анатолій Подмишальський.

Існує, щоправда, одне невеличке «але» — стратегія «Газпрому». Про яку в коридорах українським журналістам, щоправда, зовсім без акцентування на плани Олексія Міллера, розповів російський експерт Леонід Григор’єв. «У планах «Газпрому» — поступово зрівнювати вартість газу на внутрішньому та зовнішньому ринку. Аби у перспективі газ для споживачів у Калузькій області та, скажімо, в Німеччині — не враховуючи транспортних витрат — коштував однаково. Ось тоді він («Газпром») відчує, що у нього розв’язані руки», — заявив аналітик.

«Нафтогаз» сильніший за світових грандів?

Пропозиції для України з боку «Газпрому» залишаються ті самi, що й були: наша держава вносить у спільну скарбничку свої активи на чолі з ГТС, Росія ж дає свої родовища. Зокрема, Астраханське, яке відзначається великим умістом сірководню. «Ми можемо поділитися своїми розробками, зокрема унікальною технологією, яка дозволяє у кільканадцять разів дешевше очищувати газ від сірководню», — запропонував академік Російської академії наук Анатолій Дмитрієвський. Щоправда, незважаючи на це, від Астраханського відмовилися провідні світові видобувні компанії, що володіють ресурсом, значно більшим за «нафтогазівський».

Україні, якщо вона погодиться на «формулу щастя», прогнозують збільшення завантаження нашої ГТС. «З 95 до 125, а у перспективі до 140 млрд. кубометрів, — сказав Олексій Міллер, скріпивши свої слова висновком, що входить у суперечностi з прогнозами іншої команди фахівців: Ви ж знаєте, що споживання газу в Європі буде зростати?!!».

Натомість переглядати базову ставку, за якою нам щокварталу визначають вартість газу, «Газпром» не планує. «Такі пропозиції означають конфлікт iз Росією», — одразу обривають подібні пропозиції в офісі «Газпрому», додаючи, що чинний контракт їх цілком задовольняє. Ляп колишньої команди урядових перемовників з України, спеціальний чи ненавмисний, і надалі ну дуже сильно звужуватиме наші можливості до рівноправного діалогу. А нашим оптимістам, тим, хто сподівається перечекати, нещодавно знову нагадали: погоджуватися на СП треба швидко. До початку будівництва газогону «Південний потік». «Точка неповернення — коли перші труби опустять у море. Це станеться орієнтовно в 2013 році», — заявляє Костянтин Симонов, визнаючи, на відміну від інших експертів, тільки одну причину, яка може завадити Москві будувати цей «потік» — відсутність домовленості з Туреччиною.

«Ми не проти спільного підприємства. Думаю, що погодимося сформувати його у співвідношенні 33х33х33 між Україною, Росією та Європою», — оприлюднив експертну думку Валентин Землянський. «У мене єдине питання: а скільки часу ви згодні чекати?» — заявив російський експерт. Відповідь на це запитання мали б дати не аналітики, а державні чиновники. На жаль, останні нині взагалі відійшли від прагматичних категорій.