У новому альбомі «Мертвого півня» Місько Барбара (ліворуч) заспіває з вокалістом «Кому вниз» Андрієм Середою. (Фото Ольги Галич.)
Шанувальники гурту «Мертвий півень» мають бути заінтриговані: новий альбом цієї команди вперше може обійтися без пісень на слова Юрія Андруховича. Нещодавно «півні» з’їхалися до Києва, аби почати запис цього диска, якому вже й назву дали — «Радіо Афродита». А перед відповідальною працею вирішили зіграти концерт, де й презентували київським слухачам частину речей, що ввійдуть до нової роботи. І серед усіх новинок — жодної на слова Патріарха Бу–Ба–Бу, віршам якого команда свого часу присвятила навіть окремий альбом. Сам вокаліст «Мертвого півня» Михайло Барбара під час розмови з «УМ» попросив не поспішати з висновками, адже для нового видання створюватимуться й інші пісні, однак припустив, що така оказія справді може трапитися, й багаторічний творчий зв’язок із Андруховичем хай на трохи, але призупиниться.
— Михайле, попередній альбом «Мертвого півня» Made in UA вийшов у світ не так давно, тепер же ви обіцяєте нову роботу. Недавній концерт був пробою нового матеріалу на слухачах?
— То ми вирішили влаштувати собі таке маленьке задоволення і зіграти концерт, адже давненько не виступали разом. Ось засядемо на студії і цілий тиждень працюватимемо над записом першої частини альбому. Маємо вже вісім готових речей... Якщо все складеться, то його можна буде послухати десь у квітні–травні. Тут буде «Гуцулка Ксеня», яку ми переграли кілька років тому, але виходила вона лише на живому альбомі 2008 року «Вибраний народом». Ще має бути «Черемшина», але не в класичній версії, а у варіанті андеграундної поезії 1970—80–х років із рядками на зразок «комсомольці висять на стрісі» — такий ось київський стьоб часів застою. Зараз точно навіть не згадаю, хто автор переробки: чи то Віктор Недоступ, чи хтось інший із того часу. Будуть відомі пісні «Ой Марічко, чичері» та «А ми удвох» — останню виконуємо разом із Андрієм Середою з «Кому вниз». (А ще справжнім хітом обіцяє стати «Шахтарочка», написана у середині минулого століття українським поетом Сергієм Воскрекасенком і з неабияким гумором переспівана гуртом. — Авт.).
— Коли виникла ідея заспівати разом із Андрієм Середою?
— Якось я згадав про існування пісні «А ми удвох», маю давній запис цієї пісні у виконанні ВІА «Калина». Захотілося її переробити на свій лад, і вирішив, що найкраще зробити це вийде разом з Андрієм. Це була давня ідея, але лише зараз ми її реалізували. Фактично, аранжування цієї речі робилося спеціально під Середу, під його манеру співу.
— Попередня назва альбому не змінилася — так і залишиться «Радіо Афродита»? Як вона виникла?
— Так, вона не змінилася, уже навіть є обкладинка. З’явилася вона з нашої історії: колись так називалось радіо УПА, яке також мало друге ім’я — радіо «Вільна Україна». Воно існувало з 1943 по 1945 рік, а потім було знищене. А ми собі хочемо уявити, що воно не переставало працювати. Думаю, що офіційно презентуємо цю роботу на фестивалі «Флюгери Львова». Хоч логічніше було б зробити це в Луцьку, адже УПА зародилося саме на Волині. Ще думаємо про це.
— Як узагалі створюються нові пісні, враховуючи географічну розкиданість «Мертвого півня»: четверо у Львові та по одному в Києві та Харкові?
— А ми доволі часто збираємось разом, як це не дивно. Востаннє це було перед Новим роком: добре тоді порепетирували, далі влаштували зимові канікули, а тепер знову взялися до роботи. Тим більше що з нинішнім матеріалом ми носимось ледь не три роки, тому робота в нас iде не так уже й швидко. Зрештою зараз технології дозволяють працювати і на відстані. Я собі щось там наспівую у Харкові, хлопці у Львові створюють своє щось, і через електронну пошту чи скайп обмінюємось різними напрацюваннями. Але переважно все це ми переварюємо в собі, а вже на загальній зустрічі кожен щось пропонує.
— Нещодавно з’явилася інша цікава інформація, що гурт готує до виходу в світ альбом своїх старих речей, які з тих чи інших причин не увійшли до попередніх видань. Що це буде за робота?
— Це ідея та реалізація нашого гітариста Романа Чайки. Там справді будуть речі, що ніде ще не видавалися, і вони походять із різних етапів нашого розвитку. Фактично всі учасники гурту за весь час нашого існування будуть присутні в цьому альбомі. Наново перегравати ми нічого не будемо. Задумка була в тому, аби залишити все в такому вигляді, як воно колись створювалось, але з якихось причин не підійшло. І це буде гарний екскурс у минуле для слухачів.
— Коли варто очікувати його вихід?
— Ми ще про те не думали. Точно в цьому році. Можливо, що він вийде в комплекті з іншими нашими альбомами, ми не проти їх усіх перевидати. Буде такий собі подарунковий набір, назвімо його так. А може, це буде максимально просте й дешеве видання — побачимо. Утім який сенс над усім цим заморочуватись — все одно через десять годин це все буде в інтернеті (сміється). Тому й не відкидаю такий варіант, що ми «Рідкісну птаху» випустимо в мережу, і хай люди собі скачують записи у добрій якості, а не ці стиснуті «емпетри».
— За 20 iз лишком років існування гурту змінилося чимало поколінь ваших шанувальників. Зараз музику «Мертвого півня» переважно любить та сама цільова аудиторія — студентство?
— Я би так не сказав, адже на наші концерти приходять люди різного віку, і це надзвичайно важливо для нас.
— У кожного учасника гурту є своя робота, яка приносить якийсь прибуток. На якому місці зараз стоїть музика: це досі найголовніша справа, чи вже, швидше, просто приємне проведення часу?
— Кожен із нас працює, звичайно. Усі ми є творчими особистостями, вибачте за пафос, і також усі маємо ідеї, як реалізуватися паралельно з музичною діяльністю. Хай це буде журналістика чи робота на радіо, щось інше. Але музикою ми живемо, із нею прокидаємось та лягаємо спати.
— Принаймні троє учасників нинішнього складу гурту мають постійну музичну практику — грають у львівській команді «Горгішелі». Ви у Харкові не сумуєте за постійним музикуванням?
— Мені теж вистачає різних задумів і проектів. Свого часу я працював разом iз гуртом «Люк» над піснями до вистави театру «Арабески» — із тієї роботи і виріс перший альбом цієї команди. Поки «Калєкція» ще була в Харкові, я з ними теж мав спільні задуми. Кожна вистава «Арабесок», де я працюю, теж містить свою окрему музичну складову. Ще була співпраця з командою «Харків клезмер бенд» — музики у моєму житті вистачає.
— У «Мертвий півень» постійно приходять чи йдуть музиканти. Найбільше, якщо не помиляюсь, змінилося барабанщиків. Чи є людина в гурті, без якої він не зміг би далі існувати?
— Ми навіть думали колись зробити концерт для тих барабанщиків із «Мертвим півнем»: у нас їх було сім чи вісім — ми не такі вже і юні, як бачите. Сам же гурт не зміг би бути тією командою, якою є зараз, із відходом чи приходом кожного нового учасника, адже це одразу впливає на творчість. Але колись мене замінив Любко Футорський, гурт навіть видав альбом із ним, там є купа прекрасних речей. Ми не є проектом на зразок Тарас Чубай і «Плач Єремії», ми є «Мертвим півнем».
— Кажете, що не такі вже й молоді. А можете уявити себе на сцені років так у 50?
— Без проблем, адже інакшого розвитку подій я навіть не припускаю. Побачимо, скільки ще зможемо записати альбомів до того часу. На все воля Божа, як казала моя бабця.
«Ето» — 1991 р.
«Мертвий півень’93» — 1993.
«Підземне зоо» — 1994.
«Live у Львові» — 1995.
IL Testamento — 1996.
«Міський бог Ерос» — 1997.
«Шабадабада» — 1998.
«Афродизіяки» — 2003.
«Пісні для Мертвого півня» — 2006.
«Кримінальні сонети» — 2008.
«Вибраний народом» — 2008.
Made in UA — 2009.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
