І так іще чотири рази?

Сьогодні виповнюється рік, як Віктор Янукович склав присягу Президента. 25 лютого 2010 року, ледь не отримавши дверима по лобі на вході до Верховної Ради, він не просто взяв владу, а й почав нарощувати обсяги своїх повноважень. Значно простіше, ніж уявлялося, Янукович провів конституційну реформу (без участі парламенту, лише руками суддів КС) і взявся втілювати в життя гасло «Будуємо нову країну!» Щоправда, зміст будівництва мешканцям країни не подобається — недарма рейтинг правлячої Партії регіонів лише за останні чотири місяці, за даними соціологів, впав на 10%.

«УМ» спробувала систематизувати рік із Януковичем у словах і ділах, відштовхуючись від цитат самого «винуватця свята».

Влада

«Ніхто не розуміє, що це за Конституція в Україні, яка щось заперечує, якщо в парламенті є більшість, яка готова працювати, приймати закони. Що це, скажіть, будь ласка, за відповідь на той виклик, який стоїть перед Україною? Я вважаю, що ми всіх заспокоїмо. Дуже скоро. Буде працювати і парламент, і уряд, і ми будемо створювати такі умови, щоб люди мали можливість в цій країні спокійно жити» (7 березня 2010 року, з інтерв’ю ICTV).

Обійнявши президентську посаду, Віктор Янукович найперше почав формувати під себе нову парламентську більшість. Лише таким чином Янукович міг змінити уряд, який очолювала Юлія Тимошенко. Для цього «сині» провели через Конституційний Суд новий спосіб формування коаліції — і фракціями (ПР, КПУ, Литвин), і «тушками». Маніпулювання терміном «коаліція» було першим сигналом, який означав, що влада ще не раз попрацює ломом, проти якого не буде прийомів.

«Коаліціада» була недовгою. Прем’єр–міністром став кадр, який не створює конкуренції, проблем і публічних скандалів Президентові — Микола Азаров. Верховна Рада віддала за його кандидатуру 242 голоси.

Не відчуваючи спротиву, партія влади домоглася скасування політреформи–2004. Таким чином Віктор Янукович зазіхнув на статус–кво, який у роки найбільшого підйому не наважилися переглянути «помаранчеві»... Лояльний Конституційний Суд всупереч здоровому юридичному глузду насадив Україні нову, тобто стару, Конституцію, надавши Януковичу президентські повноваження Кучми. Ослаблена опозиція не змогла протистояти бліцкригу. І задовольнилася «хабарем» у вигляді пролонгації повноважень для чинної ВР.

Менш лояльний Верховний Суд залишили без частини повноважень унаслiдок судової реформи.

Колізія, започаткована в парламенті минулого року, продовжує нуртувати й сьогодні. Якщо народні депутати й виходять із фракцій, то лише з опозиційних. Якщо вони й хочуть підтримати якусь іншу політичну силу, то стають на бік влади. Кажуть, тепер Віктор Федорович хоче зібрати конституційну більшість — 300 голосів.

Опозиція

«Взаємне несприйняття внаслідок поразки одних і перемоги інших є не лише деструктивним із позицій інтересів держави, а й глибоко аморальним. Адже сказано у Святому Письмі: «Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі...». Життя підтвердило цю просту і очевидну істину: люди не люблять, коли їм демонструють кулаки. Вони схильні більше довіряти тим, хто подає руку на знак миру» (25 лютого 2010 року, з інавгураційної промови).

За минулий рік взаємини влади та опозиції істотно погіршилися. Градус протистояння часто підіймався до таких висот, як у виборчому 2004–му. Політикум не подав руки один одному, а на ділі дійшло аж до кулаків.

У парламенті відбулося два криваві побоїща. У квітні «регіонали» побили «нашоукраїнців», які намагалися протистояти ратифікації Харківських угод. Бійка сталася й наприкінці року, коли міцні хлопці з ПР у сутінках пішли розблоковувати трибуну від БЮТівців. По головах били кулаками і стільцями. Бандитів показали по телевізору, але так і не покарали.

Бійки з опозицією стали проявом відчуття безкарності, яке запанувало в лавах «Регіонів», і бажання помсти. Порушено кілька кримінальних справ проти діячів попереднього уряду. За часів Ющенка в СІЗО побував лише Борис Колесников, а за Януковича — вже майже два десятки екс–урядовців та чиновників з орбіти БЮТ. Зокрема, під арештом перебуває колишній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, кривдник того ж Колесникова. На допити ходить колишня очільниця уряду Юлія Тимошенко, яку з підписки про невиїзд не відпускають навіть у Брюссель.

Влада вже «догралася»: європейські інституції висловили занепокоєння «вибірковим правосуддям» в Україні. А надання Чехією політичного притулку екс–міністрові економіки Богдану Данилишину — яскраво виражена «жовта картка» для режиму Януковича.

Об’єднання країни

«Ми зробили крок до об’єднання країни, що дуже важливо і дуже потрібно. Звертаючись до виборців, які проголосували за інших кандидатів, я хочу сказати, що ваші голоси будуть враховані, і я постараюся проводити таку політику, щоб заслужити вашу довіру» (7 лютого 2010 року, після першого туру виборів).

Протягом виборчої кампанії Віктор Янукович постійно наголошував на тому, що влада має займатися насамперед економікою. Критикував попередників за те, що вони приділяли багато уваги питанням історії, мови, культури тощо. Ці теми Янукович зараховував до числа дражливих, таких, які ділять країну.

Що ж запропонувала влада натомість? Переписування підручників історії. Пам’ятник Йосипу Сталіну в Запоріжжі. Закриття україномовних шкіл у східних областях. Применшення масштабів Голодомору. Редагування шкільної програми з літератури. Відбирання храмів в УПЦ Київського патріархату на користь Московського. Обмеження дублювання іноземних фільмів українською мовою. Зменшення квот на українську пісню в радіопросторі. Переслідування істориків і письменників. Позбавлення звань Героїв України Романа Шухевича та Степана Бандери. Нав’язування ностальгії за радянськими часами. Так Віктор Янукович під час святкування річниці незалежності закликав українців пам’ятати про епоху Радянського Союзу, бо саме тоді Україна заклала основи незалежності.

Кроки влади у гуманітарній сфері ще більше посилюють розкол у суспільстві. Гуманітарна політика стала проросійською і радикалізує іншу частину громади. Боротьба з пам’ятниками, за яку взялися націоналісти, — ні що інше, як відповідь на гноблення української ідеї.

Господарство

«Усі мої обіцянки, дані народу, будуть виконані. Ми виплатимо заборгованість із заробітної плати і пенсій, чого так і не зробив діючий уряд. Враховуючи катастрофічну ситуацію з державними фінансами, ми зробимо це за рахунок скорочення витрат на бюрократичну систему і почнемо з себе» (25 лютого 2010 року, з інавгураційної промови).

Виборча програма Віктора Януковича малювала перед українцями райдужні перспективи. Збільшення зарплат, соціальні дотації для незахищених верств населення, турбота про пенсіонерів тощо. На ділі ж відчутно змінився лише один із соціальних пунктів програми — підвищено допомогу при народженні дитини. Решта обіцянок «провисають».

У президентської команди є одне пояснення: економіка дісталася «Регіонам» у кепському стані, тому вони не можуть виконати всі обіцянки. Вони переводять стрілки на економічну кризу, яка вдарила по українському господарству, та Юлію Тимошенко, яка займалася популізмом, а дірки латала за рахунок кредитів. Проте «Регіони», як і попередники, теж завзято беруть зовнішні позики — і рука їхня не тремтить.

Українська влада говорить про те, що задля оздоровлення економіки українці мусять погодитися на «затягування пасків». Це означає — зменшення виплат і збільшення державних поборів.

Янукович вирішив бути гарним прикладом і перший крок, який здійснив, прийшовши на посаду Президента, — зменшив собі оклад. Окрім того, глава дер­жави ініціював адмінреформу, яка має скоротити кількість чиновників. Усі могли б потішити за режим економії, але влада проявляє й протилежні тенденції: у МВС з’являється дорогий «Кадиллак», Президентові капітально ремонтують резиденцію, купують вертоліт, зростають бюджетні видатки на Державне управління справами...

Євроінтеграція

«У відносинах із Європейським Союзом я завжди був прихильником того, щоб менше говорити, а більше робити. Цим відрізняється європрагматизм від євроромантизму. Ми вкладаємо у зміст європейської інтеграції, передусім, здійснення реформ заради покращення життя людей у країні». (1 березня 2010 року, із заяви в Брюсселі).

Перший візит на посаді Президента Віктор Янукович здійснив у Брюссель. Це була данина ввічливості, спроба подолати «проросійський» імідж. Цей крок нагадував вчинок Віктора Ющенка, який після інавгурації першим ділом з’їздив у Москву.

Ще тоді, у Брюсселі, Янукович заявив, що головною зовнішньополітичною метою України є вступ до Євросоюзу. Президент запропонував нову формулу інтеграції — внутрішні реформи. Але ж реформи можуть бути усілякими, вічними й короткими, вдалими й не дуже, — і завжди можна послатися на те, що всередині країни вистачає роботи...

Першими кроками влади убік ЄС мало бути (має бути?) успішне завершення переговорів щодо зони вільної торгівлі із Європейським Союзом, підписання угоди про асоціацію, скасування візового режиму. Янукович, заступаючи на пост, обіцяв здійснити цей прорив протягом року. Не склалося. Відтак українська сторона плекає надії підписати євроугоди у другому півріччі 2011 року, коли головування в ЄС перейде до Польщі.

Тепер Європа має нові підстави, щоб відмовити Україні. Адже офіційний Київ провалює ключовий тест — на демократію. Європейські інституції критикують владу за порушення громадських свобод та політичні переслідування.

Росія

«Це буде крутий поворот у бік зміни взаємин між нашими країнами у кращий бік. По всіх напрямках. Ви це побачите» (4 березня 2010 року, інтерв’ю агенції «Інтерфакс–Україна» )

Головним пріоритетом України в зовнішній політиці минулого року була Росія. За рік президентства Віктор Янукович більше десяти разів зустрівся із Дмитром Медведєвим. Апогеєм співпраці стало підписання Харківських угод — Україна отримала знижку на ціну газу в обмін на пролонгацію терміну базування Чорноморського флоту в Криму до 2042 року (замість виведення в 2017–му). Окрім того, Янукович із Медведєвим обговорювали багато інших планів: про об’єднання газотранспортної системи, тісну співпрацю в авіапромі, атомній енергетиці тощо.

Під кінець року «регіонали» трохи протверезіли. Ціна на газ виявилась не такою вже й низькою. А Прем’єр–міністр відверто зізнався, що переговори про зниження ціни на «блакитне паливо» і нарощення транзитних можливостей України просуваються важко.

ОЦІНКИ

Ігор Жданов,
президент аналітичного центру «Відкрита політика»:

— Одна з визначальних рис першого року президентства Януковича — стабілізація політичної системи. Вона не просто переросла в концентрацію влади в руках глави держави — на мій погляд, маємо монополізацію влади в руках Президента. Крім управлінської вертикалі, під контроль поставлено діяльність Верховної Ради, судову систему, правоохоронні органи. Органи місцевого самоврядування теж підпорядковуються безпосередньо новій владній команді. Таким чином, влада фактично монополізована в руках глави держави, а це зумовлює проблеми з тим, що з’явились проблеми зі станом демократії.

Володимир Фесенко,
голова центру прикладних політ. досліджень «Пента»:

— На жаль, за перший рік президенства Януковича ми побачили перехід із фази кризи українського парламентаризму до його занепаду. З одного боку, зараз парламент діє результативно, адже є постійна більшість, рішення ухвалюють досить швидко. Але при цьому парламент втрачає представницькі функції. «Парле» — означає говорити, домовлятися. Тобто парламент має шукати політичні рішення, компроміси. Але цього немає. Крім того, ми бачимо різке погіршення взаємин між провладними політичними силами і опозиційними. Ці бійки у Верховнiй Радi мають символічне значення: замість конструктивного діалогу різних сил ми бачимо агресивні конфлікти.