Ларису Мірошниченко, провідного наукового співробітника відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України й авторку книжки «Леся Українка. Життя і тексти», до видавництва «Смолоскип» свого часу привела нині вже покійна Михайлина Коцюбинська, зазначивши, що та досліджує Лесю Українку під особливим кутом. Сама ж потім у передмові до книжки пані Лариси зазначила: «Перед нами високої проби «камерне» літературознавство. Неголосне, неквапливе, філігранне, де домінують два головні герої — Текст і Особистість». Працюючи винятково з рукописами й оригіналами, Лариса Мірошниченко провела текстологічні дослідження, в яких поєдналися традиційне літературознавство, текстологія, психологія творчості, елементи графології і психоаналізу. Авторка відзначила «УМ»: «Нам дуже пощастило, адже зберігся великий рукописний архів Лесі Українки, бо тоді тексти часто виходили з помилками чи у скороченому вигляді». Лариса Мірошниченко розповіла, що, працюючи над текстами, спостерігала зміни у почерку поетеси, внесення правок, і бачила, як рухалася і пульсувала її думка.
Принцип своєї роботи Лариса Мірошниченко описує так: «У книжці опубліковані мої текстологічні етюди, над якими я працювала останні 10 років. Це «блискітки», які показують, як, працюючи з текстом, можна віднайти мікротекстологічну проблематику, психологічне наростання самого твору. Якщо уважно роздивитися, проаналізувати, то в кожному творі можна знайти відображення певної події Лесиного життя». Вона також працювала із фотографіями родини Косачів, дослідила, як постаті на знімках поступово «обростали» гронами віршів.
Випусковий редактор книжки Наталя Ксьондзик відзначила, що до видання увійшли не лише дослідження, а й досить репрезентативний ілюстративний матеріал — автографи Лесиних листів, блокнотних записів, малюнків. У книжці також уміщено тексти, які не ввійшли до останнього 12–томного зібрання творів Лесі Українки: передруки листів, тексти тощо. Книжку «Леся Українка. Життя і тексти» не прагнули приурочити до дня народження поетеси, яке зараз відзначають, — над нею «Смолоскип» працював давно, і так випадково сталося, що вона підоспіла до 140–річного ювілею Лесі Українки. За тиждень–два, обіцяють у видавництві «Смолоскип», видання з’явиться у продажу.
— 12–томник (академічне видання творів Лесі Українки «Українка Леся. Зібрання творів у 12–ти т. — К.: Наукова думка, 1976. — Ред. ) точно неповний. Там не вміщені деякі статті, політична полеміка Лесі Українки з Іваном Франком щодо ролі революціонерів у національному русі. Леся Українка була цікавим перекладачем — цієї сторінки також немає у 12–томнику. Ще одне питання для дослідників — це листи письменниці, які не всі були опубліковані».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
