Фактор ризику

А якщо аварія? А запасу крові немає...

Для того щоб футбольний чемпіонат Євро–2012 пройшов на справді європейському рівні, наша країна мусить подбати не лише про модерні стадіони, пристойні готелі для вболівальників, туалети на вулицях та людські дороги. Лікарні, поліклініки, амбулаторії та інші медичні заклади також мають бути готові до зустрічі «футбольних» пацієнтів. Щоб порозумітися з пацієнтом, лікарям треба вивчити англійську мову. Щоб не довести до істерики гостей, які звикли до стерильної чистоти в лікарнях, треба бодай прибрати плісняву в коридорах та відремонтувати палати. Але найголовніше — лікарні слід забезпечити життєво необхідним обладнанням, препаратами та витратними матеріалами, які не є проблемою в будь–якій клініці європейського рівня. А з цим у нас великi проблеми.

Наприклад, якщо за кордоном пацієнту треба перелити кров (точніше, той компонент, якого не вистачає в організмі), то родичі цієї людини не оббивають пороги на станції переливання крові, випрошуючи бодай один рятівний пакет. І не дають оголошення в інтернеті «Куплю еритроцитарну масу. Терміново. Дорого». І не піднімають на вуха всіх знайомих, колег, друзів у пошуках виходу на великого начальника, який може натиснути на іншого начальника, щоб якимось чином отримати декілька доз донорської крові.

Коли в мого товариша захворів батько, то в лікарні відразу сказали: «Буде операція, під час якої може знадобитися донорська кров. У нас немає жодного запасу. Тому шукайте самі, де хочете». На підготовку до операції лишалося два дні, і за цей час товариш ледве знайшов потрібні препарати крові. Одну дозу (200 мілілітрів) купив — навіть і не знаю, як і де, бо про це товариш не хотів особливо розповідати. А ще дві дози «вибив» через когось із родичів, які мали зв’язки в МОЗі. Операція тоді пройшла успішно, пацієнта врятували. Але цю шалену біганину ми з товаришем згадуємо незлим тихим словом і досі. І дивуємося наполегливості та силі волі батьків, які мусять регулярно знаходити донорів для своїх онкохворих малят.

Для України це — звичайна практика. Але ж для Європи — нонсенс. І для того щоб не оскандалитися на весь світ під час Євро–2012, треба модернізувати вітчизняні центри крові та налагодити донорську службу. Бо, як зазначає головний лікар Житомирського обласного центру крові, президент Всеукраїнської громадської організації «Асоціація служби крові України» Анатолій Чугрієв, можуть виникнути ситуації, за яких у центрах крові не виявиться необхідної кількості якісної та безпечної донорської крові. Галузь потребує нормального фінансування та оптимiзації системи роботи, адже тільки на сучасному обладнанні з донорської крові можна отримати якісні, безпечні препарати.

Донорські еритроцити зберігаються лише 30 днів

Як розповів «УМ» Анатолій Чугрієв, у світі вже давно не переливають пацієнтам цільну кров, як це робили колись. Натомість тканину розділяють на компоненти (плазму, еритроцити, тромбоцити тощо) і призначають пацієнту саме те, чого не вистачає в організмі. Але щоб розділити кров на плазму, тромболейкоцитарний шар, еритроцити, треба устаткування, яке коштує 15—20 тисяч доларів. Ті лікарні, переважно в райцентрах, що не мають такого устаткування, мусять робити розподіл «на око», вручну, але від цього залежить якість отриманого матеріалу. «Сучасне устаткування сьогодні є не всюди, — констатує пан Чугрієв. — У багатьох районах працює обладнання, якому вже більше 20 років. Точність на ньому — самі розумієте яка... А більшість працює вручну. Заготовлюють кров, підвішують мішечок, через добу, коли осідають еритроцити, збирають верхній шар — плазму, але в ній немає факторів згортання. Тому про її якість важко щось сказати. Еритроцити лікарні лишають у себе, але чи знадобляться вони, чи ні — невідомо. Зберігаються ці клітини крові мало (30 днів), а потреби в них у районних лікарнях майже не виникає. Тому заготовлені еритроцити у 15% випадків просто списують. Добре хоч плазма вся використовується, бо вона довше зберігається (два роки). Цю плазму передають далі, відправляють на виробництво альбуміну — препарату, який вводять пацієнтам при набряку мозку, гострому респіраторному дистрес–синдромі в дорослих, травматичному шоку, при лікуванні важкого опіку, який супроводжується згущенням крові та втратою рідини тощо. По суті, альбумін — єдиний препарат, який можна виробити з плазми такої якості. А якби в районі було необхідне обладнання, із свіжої плазми можна було б виготовити не один препарат, а цілих 5. Отаке в нас раціональне використання ресурсів...»

За словами спеціалістів, така ситуація — просто катастрофічна. З одного боку, донорів і так мало, тому родичі хворих постійно бігають у пошуках необхідних компонентів крові. З іншого — навіть ті препарати, які все ж таки вдається отримати, або не дотягують за якістю до європейських стандартів, або не знаходять свого пацієнта, оскільки залишаються придатними до переливання впродовж дуже малого терміну. Наприклад, фактори згортання руйнуються через 6 годин після того, як кров узяли з організму людини. Еритроцити зберігаються в холодильнику максимум 42 дні. Тромбоцити можна тримати при кімнатній температурі, але їхня максимальна активність — усього п’ять днів. Тому запасів тромбоцитів зробити практично неможливо. Свіжозаморожена плазма зазвичай зберігається в замороженому стані протягом двох років. Але найважче лікарям доводиться з лейкоцитами (точніше, їхнім різновидом — гранулоцитами). Ці клітини, які використовують для боротьби з інфекцією, треба перелити впродовж 24 годин після кровоздачі. На жаль, уже через добу вони втрачають свої властивості...

Лікарі кажуть, що вирішити ситуацію за п’ять хвилин неможливо, але зробити дещо, аби виправити її, можна. По–перше, облаштувати роботу донорської служби так, щоб здана кров не йшла на списання. Коли донор здає кров не в райцентрі, а в місті, де станція крові має сучасне обладнання для поділу на фракції тощо, то цю кров зможуть використати більш ефективно. По–друге, всі центри крові мають об’єднатися в спільну мережу. І разом керувати тим запасом, який накопичується. Такі міні–мережі існують у деяких областях, і практика підтверджує, що це зручно й ефективно. Наприклад, на Житомирщині центр крові має дві філії, і разом вони «перекривають» потребу компонентiв крові в усій області. Через комп’ютерну мережу лікарі дізнаються, що в кого є, якої групи, скільки, і дають запит — нам потрібне це і це. І вже за 20—30 хвилин можна відправити кілька доз крові, узятих в одному місті, на важку операцію, яку проводять в іншому.

По–третє, можна заморожувати клітини крові при дуже низькій температурі (–196 градусів, у рідкому азоті) і зберігати ті ж тромбоцити впродовж 20 років. Або у спеціальних морозильниках при мінус 80 градусах — два роки. Але таке обладнання дуже дороге, як і процес його обслуговування. Тому цей варіант поки розглядається як допоміжний, а не основний.

ФАКТ

При виготовленні вручну тромбоконцентрату потрібно у 4–5 разів більше донорської крові, ніж іде на виробництво такої самої кількості препарату за допомогою сучасного автоматизованого обладнання.

ДО РЕЧІ

Плазма несе фактори згортання (13), імуноглобулін, які впливають на імунітет. Наприклад, гемофілія А — це хвороба, при якій у крові людини відсутній VIII фактор згортання, а гемофілія В — IX. Відсутність I (першого) фактора — це взагалі біда, відразу розривається ланцюжок, і кров взагалі не може згорнутися. У таких випадках без введення в кров «чужих» факторів згортання просто не обійтися. Крім того, у крові є тромбоцити — клітини, які беруть участь у згортанні. Тромбоконцентрат незамінний при боротьбі iз сильними кровотечами. Еритроцити виконують важливу місію — переносять кисень. При нестачі цих клітин може настати гіпоксія, тобто кисневе голодування. Донорська еритроцитарна маса, як і плазма крові, часто необхідна при планових операціях, пологах тощо.