Скромна чарівність буржуазії

Зі зміною керівництва «Мистецький арсенал», здається, вже забув про амбіції стати національним музейним комплексом (хоча й у попереднього менеджменту із втіленням цієї концепції були проблеми). Тому поки ті плани чекають свого часу, найперспективніший майданчик столиці продовжує презентувати відомі проекти гендиректора «МА» Наталії Заболотної, які вона започаткувала, будучи на чолі «Українського дому». Після ярмарку Art Kyiv i Великого антикварного салону настав час Великого скульптурного салону, який відкрився минулої п’ятниці й триватиме до 13 березня. Характерною для цьогорічної виставки є правильна, спокійна експозиція, що представляє «традиційну» скульптуру 40 українських художників i класичну добірку робіт бунтаря свого часу Едгара Дега. Але не поспішайте впадати в нірвану — вподобану Салоном еклектику ніхто не відміняв: у бокових залах, нішах i просто в центрі експозиції на відвідувача все ж підстерігає експериментальна скульптура.

Таємниці Едгара Дега

Найбільшим ньюзмейкером V Великого став класик французького імпресіонізму Едгар Дега (18341917), 74 бронзові відливи з оригінальних робіт якого до Києва привіз незмінний друг виставки бізнесмен i колекціонер Ігор Воронов. Ще за життя геніальний Дега провокував сенсації (його картини тоді продавалися за неймовірні суми), але й після смерті змушував громадськість постійно згадувати про себе. Будучи відомим художником, Дега лише раз публічно презентував себе як скульптор: у 1881 році на VI Виставці імпресіоністів, де представив воскову фігуру «14річна маленька танцівниця» (La Petite Danseuse de Quatorze Ans) — це був прототип звичних нам тепер манекенів: на восковій дівчинці був одягнений костюм балерини й балетки, а у косу з людського волосся вплетена стрічка. Проте відгуки на цю роботу були неоднозначні, після чого осліплий на старість Дега творив лише у своїй майстерні, залишивши у спадщину нащадкам понад сто невеликих, здебільшого воскових, фігурок, які знайшли у його майстерні після похорону. І лише 74 iз них були в нормальному стані, що дало його спадкоємцям можливість відлити з них бронзові копії. Проектом займалася ливарня Hеbrard. Відтоді цифра 74 вважається сакральним числом для колекціонерів творчості Дега — саме набір iз такої кількості скульптур вважається повним зібранням скульптур майстра.

За словами Ігоря Воронова, пластику француза він збирав самотужки й за короткий термiн. «Сам купував, сам проводив переговори. Я її зібрав дуже швидко, повністю купив... у приватного колекціонера, у якого була повна колекція. Це було понад 10 років тому». Скульптура Дега високо цінується на арт­ринку. Наприклад, у 2009 році бронзову 14річну танцівницю на аукціоні  Sotheby’s оцінювали від 9 до 12 мільйонів фунтів стерлінгів. А скульптуру коня на Christie’s продали трохи більше, ніж за 40 тисяч фунтів стерлінгів. За офіційною інформацією, тоді на ливарні Hеbrard було відлито 28 копій балерини й по 22 копії з кожної іншої скульптури.

Проте, як повідомляє пресреліз Салону, колекція Воронова була відтворена із воскових фігур на ливарні Вальзуані (Valsuani). А це вже інша історія й інший Дега. «Колекція Вальзуані» — це 74 гіпсові, а не воскові, скульптури, знайдені в однойменній паризькій ливарні. За згодою спадкоємців Дега, з цієї колекції було відлито 29 наборів (сумарна вартість цих предметів мистецтва — понад 500 мільйонів доларів). Частина з них уже розійшлася по різних колекціях світу, проте мистецтвознавці, колекціонери й історики й досі сперечаються щодо автентичності «колекції Вальзуані». У нас же залишається відкритим питання — які все ж відливки привезли до Києва: ранні, зроблені з воскових фігур, чи пізніші — з майстерні Вальзуані?

Як на те, на відкритті Салону у четвер експозиція робіт Дега стала епіцентром скандалу місцевого масштабу: якийсь фотограф так захопився зйомкою VIPгостей, що перекинув скляний бокс із бронзовою скульптуркою всередині — скло розбилося, але арт­об’єкт, як передають, уцілів.

Українські скульптурні традиції

Другою складовою Скульп­турного салону є представлення робіт українських художників — це, швидше, іміджевий для наших скульпторів проект, ніж можливість продати свої роботи, як би на останньому не педалювали організатори виставки. Потенційні покупці арт­об’єктів тут здебільшого прицінюються й приглядаються, хоча сам Воронов і стверджує, що з кожної виставки забирає кілька скульптур сучасних українських майстрів.

Відібрані на цьогорічний Салон роботи — це здебільшого пластика в традиційному розумінні: скульптори не шокують експериментами з формами й матеріалами. Відомий куратор Олександр Соловйов, який тепер обіймає посаду заступника генерального директора «МА», пояснює такий відбір наступним чином: «Це салон скульптури у традиційному розумінні, а не сучасному, коли скульптура може бути в стилі інсталяції, коли є експеримент із матеріалами». Тому зустрічаємо в центральній частині «МА» харківського художника Володимира Кочмара з його архаїчними, читай — позачасовими, дерев’яними велетнями, кам’яними статуями й бронзовими вагітними жінками (до слова, мармурову скульптуру Кочмара можна зустріти в Туреччині, а його гігантського бронзового «Візничого» облюбували китайці й поставили в парку міста Чаньчунь у Маньчжурії). Жінки — мало не центральна тема експонованих робіт. Це біло й пишнотілі мармурові «венери» Олексія Володимирова, тонкі графічні німфи Володимира Одрехівського, граційні африканські танцівниці Олега Капустяна, стрункі балерини Володимира Козлова.

Хоча щоби там не казав Соловйов, але без вкраплення екс­периментальної скульптури на Салоні все ж не обійшлося. За цей напрям відповідає Костянтин Синицький, який створив каркасного ібісаанубіса й інсталяцію в інвалідному візку. Компанію йому складають Анатолій Ротар, що працює із металом, пластиком й склом (з цих матеріалів він створює людські фігури) й Андрій Ільїнський та Олена Сагайда, які виставили флуоресцентну кераміку. На цьо­му тлі колись епатажний Олег Пінчук зі своїми дикозвірами, що мутували з міщанських слоників, виглядає справжнім консерватором.

Окремим проектом організатори вирішили виділити творчість українця Олександра Сухоліта й іранця, що проживає у Харкові, Саїда Ахмаді — їх об’єднали у проекті «Майстерні». «Я привіз сюди роботи з різних періодів, — розказує Сухоліт. — І бачите — розставив, як у майстерні. Можливо, буду робити майстер­клас — показувати як ліпити: он — каркас, там — глина. Але не знаю, як воно буде, адже я прихворів, а перед відкриттям тут прорвало трубу з гарячою водою і тепер волого й важко дихати».

V Скульптурний салон як ніколи цього року навіює відчуття буржуазності: спокійного, розміреного, консервативного світу людей середнього класу. Чудові відчуття! Інша справа, щоб це не була бунюелівська «скромна чарівність буржуазії», коли предмети прекрасного залишаються доступні лише певному колу осіб. Для цього варто не пошкодувати 40 грн. за вхід (пільговий квиток — 20 грн.) — Салон відкритий щоденно з 11.00 до 20.00.