Титулований мер

В історії людства лише одному чемпіонові світу зі спільноти боксерів та кікбоксерів удавалося перемогти ще й на виборах мера міста. Такої честі удостоївся Алексіс Аргуельо, якому мешканці Манагуа в 2008–му довірили керувати столицею Нікарагуа. Майже в цей час міг очолити Київраду наш знаменитий Віталій Кличко, проте його обійшов одіозний Льоня–Космос. Та в Україні таки з’явився свій, поки що студентський, мер із титулом чемпіона світу. І він багато в чому схожий на свого іменитого тезку.

Обережна паралель із Віталієм Кличком напрошується сама собою. Віталій Мерінов у 18–річному віці став чемпіоном світу з кікбоксингу серед дорослих — це навіть на два роки раніше, ніж Кличко–старший. Та схожість проглядається не тільки в міцності кулаків і бійцівському характері. Віталій з Прикарпаття, крім гучних спортивних досягнень, активно цікавиться політикою, організовує резонансні молодіжні заходи й не гребує чорновою роботою під час благоустрою міста. Розумові здібності Віталія Мерінова, як і Віталія Кличка, в багатьох викликають подив. Коли чемпіон–іванофранківець посів третє місце на олімпіаді з математики серед представників прикарпатських вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації, всі були в шоці: спортсмен із таким математичним мисленням — не може бути!

На рівні з усіма

Зустрітися з Віталієм ми якось спонтанно домовилися на івано–франківській площі Ринок, біля колишньої міської ратуші. Я жартома запитав, чи не в цій знаковій будівлі, де раніше засідав магістрат, нинішній студентський мер має респектабельний офіс?

— Ні офісу, ні секретарки, ні бюджету, ні інших класичних атрибутів влади не маю ніде, — в тон відповів Віталій. — Та це — невелика біда. У березні мине рік, як мене обрали студентським мером Івано–Франківська, і за цей час я з друзями встиг організувати масові турніри з баскетболу, міні–футболу, волейболу, хокею, антитютюнову кампанію, заходи до Дня матері, Дня захисту дітей, свята Миколи–Чудотворця. Ми також очистили міське озеро від заростей та впорядкували довколишню територію. Через кілька тижнів, коли стане тепліше, продовжимо встановлювати в мікрорайонах дитячі спортивні майданчики. Працюватиму, як завжди, на рівні з усіма.

— Діяльність ви справді розгорнули не на жарт. Чи не плануєш у перспективі поборотися за посаду повноцінного, з усіма атрибутами влади, мера Івано–Франківська?

— Про це ще зарано говорити. Я розцінюю владу як інструмент, що дозволяє реалізувати масштабні проекти. Не маючи фінансування, ми з однодумцями нині спроможні здебільшого за власні кошти і своїми руками зробити конкретні, але скромні справи. Звісно, якби я був міським головою, то мав би значно більше повноважень і можливостей. Скажімо, домовився б із підприємцями, аби вони хоча б у своїх дворах або поблизу, якщо живуть в особняках, обладнали по одному спортмайданчику. Дві–три тисячі гривень для них — невеликі гроші, а користь — безсумнівна. Молодь, я в цьому переконаний на всі сто відсотків, можна через заняття спортом заохотити до здорового способу життя. Поки що, на жаль, вона більше дружить із сигаретами, алкоголем, а то й — наркотиками.

— Недавно з твоєї ініціативи відбулися запливи для всіх охочих у крижаній воді міського озера. Загартування для тебе — теж елемент здорового способу життя?

— Ні, тут дещо інша історія. Якось зопалу я посперечався з друзями, що взимку можу запросто пропливти певну відстань у водоймі. Потім, аби не програти спір на 43 літри соку, почав у шортах і майці бігати до річки, навіть при ожеледиці й температурі повітря до мінус 20 градусів. У такій ситуації важливо психологічно себе налаштувати: даєш установку не хворіти, й тренований організм її виконує. Негативу не буде — лише позитив. Таким чином я загартувався, а потім запросив охочих на зимові запливи. Разом зі мною в них узяли участь майже два десятки молодих людей, серед яких була й одна дівчина.

Погляд на вершини Кличка

— Тебе самого хто заохотив до занять спортом?

— Із раннього дитинства я перепробував гімнастику, боротьбу, регбі, дзюдо, навіть на танці записувався, але не підійшов партнерці, яка тоді значно переважала мене габаритами. Боксом почав займатися майже з одинадцяти років, а згодом захопився ще й кікбоксингом. Шкільний учитель фізкультури Богдан Миколайович Федоришин привів зо три десятка хлопчаків 5—7 класів до спортклубу. Та з кожним заняттям нас ставало все менше й менше. Зрештою з того «призову» залишилося двоє — я і мій на два роки старший брат Сергій. Тепер він — майстер спорту, чемпіон України з кікбоксингу.

— В якій ваговій категорії виступаєш ти?

— На чемпіонаті світу в італійському місті Маріна–де–Каррара виступав у категорії 81 кілограм. Важкий був турнір. Перед тим потягнув пах на змаганнях в Україні, тому в Італії перед фінальними поєдинками довелося заморожувати те місце, бо не міг підняти ліву ногу. Переборов біль і здобув там два золота — у фул–контакті та лайт–контакті. Нині змагаюся, в боксі також, зі спортсменами, які важать 91 кілограм.

— Далі — найпрестижніша категорія суперваговиків, де владарюють брати Клички. Віталій часом не твій кумир? Може, плануєш повторити його боксерські подвиги?

— Щодо кумира, то ви потрапили в «десятку». Він для мене — ідеальний приклад для наслідування. Нас познайомили, коли Віталій перебував на Прикарпатті. Підкорити ж його вершини — це наразі щось із сфери фантастики. Хоча, як твердять мудреці, немає нічого неможливого, принаймні спробувати варто.

— Неминучі в єдиноборствах поразки теж сприймаєш по–філософськи?

— Ні, так не вдається — захльостують емоції. Коли програв свій перший офіційний бій у боксі (він, до речі, був дуже рівний), то так переживав, що на очах виступили сльози. Поразки у всьому сприймаю дуже болісно, бо маю надто імпульсивний характер. Якось я як перший номер національної збірної у своїй ваговій категорії мав їхати на чемпіонат Європи та світу, проте, нічого не пояснивши, туди відправили іншого спортсмена. Тоді образився на всіх і вся, але швидко взяв себе а руки, бо перемагає той, хто вміє піднятися. Не терплю зазнайства і зверхності, коли це демонструють мої однолітки, стараюся ставити їх на місце. В інших випадках сприймаю людей доброзичливо.

На нічні клуби — не більше години

— Як ти все встигаєш — спорт, навчання, кипуча громадська діяльність? У політику не втягнувся?

— Ритм життя в мене справді зашкалює. Інколи, крім усього, тренуюся тричі на день і повертаюся додому пізно ввечері. Відчуваю, що треба буде взяти коротку паузу. До політики мене заохотив товариш, тепер ми — члени Української республіканської партії «Собор», яку очолює Анатолій Матвієнко.

— Невже не тягне в популярні серед молоді нічні клуби, та й дівчата, мабуть, з тебе очей не зводять?

— Чому ні. Увечері в суботу та неділю навідуюся у два облюбовані нічні клуби, аби поспілкуватися з друзями та знайомими. Проте перебуваю там недовго, зазвичай, не більше години. На дівчат не задивлявся, аби не витрачати час на безцільні гуляння–ходіння. Та сталося не так, як собі запланував, — зустрів–таки свою дівчину, студентку–ровесницю. Вона в мене терпляча і розуміє, що кав’ярні й кінотеатри мусять ще почекати.

— Слухаю тебе, Віталію, і дивуюся: ти такий позитивний, що аж не віриться, просто–таки — улюбленець долі. Це так планети зійшлися при твоєму народженні?

— Мабуть, планети тут ні до чого, хоча в моїй появі на світ можна знайти певну символічність — народився за чотири з половиною години до Нового року. Проте я людина віруюча й у всьому покладаюся лише на Господа Бога. Схиляюся до думки, що кожен рано чи пізно ступає на роздоріжжя добра і зла. Куди поверне, так і житиме. Спершу я ходив щонеділі до церкви, чесно кажучи, без ентузіазму — вчителька наполягла. Але з кожною службою Божою ставав усе більше розуміти необхідність підпорядковуватися Господнім заповідям. Потім відчув у цьому велику потребу й переконався, що кожна справа, розпочата з Божого благословення, дає позитивні результати.

ДОСЬЄ «УМ»

Віталій Мерінов

Народився 31 грудня 1990 року в Івано–Франківську.

Із відзнакою закінчив місцевий коледж фізвиховання, нині навчається в Прикарпатському національному університеті ім. Василя Стефаника.

Володар 12 золотих медалей кубків та чемпіонатів України з кікбоксингу, чемпіон світу з кікбоксингу серед дорослих(2009 рік, Італія). Чемпіон України з боксу серед кадетів та студентів.