Володимир Олійник: Президент не боїться всю відповідальність брати на себе

Одним iз офіційних спікерів Партії регіонів наразі є і народний депутат Володимир Олійник. Депутатських повноважень удруге він набув рік тому, оскільки одразу після дострокових виборів 2007 року до парламенту не пройшов (йшов під №185 у списку ПР). Повернення в парламент для колишнього БЮТівця відбулося одразу після інавгурації Віктора Януковича (25 лютого 2010 року) та формування уряду Миколи Азарова (у березні). Новоспечені урядовці склали тоді депутатські мандати i на їхнi місця прийшли наступні у списку. Саме тому розмова «УМ» із Володимиром Олійником про підсумки першої річниці нової влади актуальна й для нього особисто. У своїх оцінках екс–суддя і екс–мер Черкас, окрім здобутків, не боїться говорити і про деякі помилки нової влади, водночас, не уникає спокуси винити в багатьох гріхах попередників з уряду Тимошенко. Зокрема, нині Президент і уряд змушені «виводити країну із прірви», в якій «ми ледь не опинилися через украй невигідні газові угоди», підписані Юлією Тимошенко в Москві у 2009 році.

Про Петра I, Януковича і шматок м’яса

— Володимире Миколайовичу, за тиждень святкуватимете рік президентства Януковича. Як член фракції ПР, які бачите головні здобутки, а також помилки нової влади?

— Головне — ми практично уникнули економічної катастрофи та змогли стабілізувати політичну складову. Розбалансована влада вже в минулому, а Президент, уряд і парламентська більшість діють як одне ціле. Наші попередники сварилися між собою, не проводили реформ, на які очікував Майдан ще у 2004 році, а коли почалася світова економічна криза, уряд Тимошенко не запропонував реформ, зменшення видатків на апарат чиновників тощо, натомість удався до запозичень і бюджету проїдання.

— Вибачте, але й уряд Азарова чекає на черговий транш від МВФ!

— Так, нова влада теж позичає, бо дефіцит бюджету нікуди не подівся, але починає змінювати ситуацію — скорочувати видатки на управління, підвищувати ефективність влади, а в економіці — знижувати податковий тиск. Чому попередники не провели адміністративно–територіальну, податкову, пенсійну, судову реформи? Все це робить влада лише зараз. Нещодавно Президент вніс на розгляд парламенту проект Закону «Про центральні органи виконавчої влади». Усі кричать, що хоче збільшити собі повноваження відносно уряду, бо там прописано порядок призначення і звільнення міністрів. Нічого подібного! Конституційний Суд повернув чинну Конституцію 1996 року. Будьмо відвертими: парламентсько–президентська модель ніде не дала можливостi провести ефективні реформи. Вона працює в країнах сталої демократії, де реформи давно проведено. Відтак, на відміну від попередників, Президент Янукович не побоявся і сказав суспільству через цей закон: «Я беру відповідальність на себе!» Тому що навіть у часи Кучми йшла така собі гра: це все зробив не я, це уряд. Нині ж Президент бере відповідальність на себе за все, що вiдбувається в країні, бо іншого виходу нема. Під час реформ має бути сильна влада.

— Але коли Президент усе бере на себе, то є загроза під вивіскою реформ побудувати не відповідальну, а авторитарну владу. І такі застороги вже лунають від політиків iз країн сталої демократії у тій самiй Європі. В Україні про це говорять опозиція, незалежні експерти. Мовляв, за перший рік правління авторитарність Януковича нагадує режим Кучми в останні роки його правління...

— Не думаю, що в Україні це знову можливо. Назад дороги нема, лише вперед. Ця влада потрібна для того, щоб, провівши реформи перед наступними виборами, покласти дядькові в тарілку шматок м’яса і сказати: Ось! Це ваші заробітні плати, це пенсії, бачите, як зріс ваш рівень життя? Так, довелося потерпіти і пережити, але ми змогли. Кожна реформа спочатку непопулярна, згодом пожвавлює життя, а з роками люди кажуть: які ж розумні були ці реформатори! Проводити реформи треба рішуче. От Петро І, якби рішуче не заявив, що треба голити бороди, досі б із ними до пояса ходили б. Але я не хочу проводити паралелі, бо там ідеться про самодержця, а в нашому випадку — про правові механізми впровадження реформ. Якщо сьогодні однією складовою швидкого і ефективного проведення реформ є кадри, то Президент, маючи повноваження, не повинен нікого умовляти, має ставити завдання, а чиновники — їх виконувати.

Хто пiдводить Президента?

— Уже перші реформи (судова, податкова) засвідчили, що вони не є ідеальними. Звучить чимало нарікань на суддівство, а підприємці навіть вийшли на Майдан...

— Дійсно, та сама податкова реформа показала, що її автори не забезпечили відкритий і прозорий діалог із суспільством. І Президент виходив на Майдан до підприємців, щоб почути людей. А я питаю: а де автори того кодексу були? Чому вони не розмовляли з людьми? Населення треба робити союзниками реформ, а не навпаки. Але діалог має бути не лише між владою і народом, а й між владою і опозицією. Днями провели парламентські слухання щодо пенсійної реформи. Це вже діалог. Тому колегам з опозиції я завжди кажу: не критикуйте, а пропонуйте. Під час реформ помилки були й будуть. Але їх боятися не варто, їх треба виправляти. Тому в питанні реформ Президент бере на себе відповідальність і каже: «Я пішов на ці зміни!» І правильно робить, тому що впроваджувати зміни варто на початку каденції, а не наприкінці, коли вибори на носі. Зміни вже за кілька років дадуть результат. І я підтримую Президента, бо він знає, що робить не популярні речі, а розуміє, що, якщо впаде Україна, то рейтинг його буде нічого не вартий. Україна на межі, має чимало боргів. Щоб їх повернути, треба заробити. А це неможливо без змін.

— Щодо авторів реформ, які викликали спротив у суспільстві, мають бути висновки?

— Скажу так: окремі представники влади, на мій погляд, підводять Президента. Думаю, глава держави ще пред’явить їм свої претензії. Такі натяки від нього на їхню адресу вже звучали. Хтось не здатний, а хтось не хоче управляти чесно і відповідально. Дехто думає про свою кишеню, а не про дер­жавний бюджет.

— Кого маєте на увазі?

— Я таких бачив і в районах, і в областях, і в міністерствах. Знову ж таки до підприємців мав вийти на Майдан не Президент, а автори Податкового кодексу. Вони не пішли. Це дуже важливий урок.

При суддях–праведниках полiтики не крастимуть

— Днями голова Верховного Суду Василь Онопенко зустрічався з Президентом, і вони дійшли висновку, що судову реформу потрібно продовжувати, вона не досконала.

— Ми повинні повернутися до застережень Венеціанської комісії щодо ВСУ. Спокійно, маючи вже створену модель, починати виправляти окремі помилки. Йдеться не про попередні повноваження Верховного Суду, а про його кількісний склад. Бо в цивілізованих країнах такої кількості суддів ВСУ немає. Ми заслужили на той суд, який є, але повинні робити все для того, щоб цей суд змінити на краще. Думаю, доживемо до того часу, коли ті, хто пішов у судову гілку влади, ніколи не перейдуть у гілку виконавчу або законодавчу. Якщо судді будуть бігати, як нині є — був депутатом, а потім до Верховного Суду побіг, — то це погано. Бо суддя має бути незалежним.

— Натякаєте на пана Онопенка? Але ж ви теж були суддею, згодом мером, нині — народний депутат...

— Так я ж і кажу, що це погано! Це той період, який ми маємо пережити і рано чи пізно сформувати професійну школу суддів. Бо не кожен юрист може бути суддею. Кажу про модель, за якої до храму Феміди мають потрапляти праведники. Кращі судді. Бо зараз там мало професіоналів, мало морально стійких. Чому до судової системи «прохіндеї» всілякі проходять?

— Опозиція дорікає владі за політичні переслідування. Влада каже, що закон один для всіх. Де істина?

— Для того, щоб це зрозуміти, потрібно знати природу політичних переслідувань. На мій погляд, політичне переслідування — це коли немає події, або є ваші дії, в ознаках яких немає складу злочину. Коли проти вас за ваші політичні переконання і критику влади порушують справу за надуманими мотивами і тягнуть вас до суду. А коли ви вкрали або скоїли дії, в яких є ознаки злочину... Яка різниця, чи є ви лідером партії, чи ні? Вважаю, що за крадіжку політику треба давати ще більший термін, ніж пересічним громадянам. Особисто я категоричний противник затягування слідства, усі справи варто швидше передати до суду. І ми з вами як прості громадяни тоді зможемо сказати: «Так таки ж крали!» Або навпаки: це політичні переслідування. Мені як колишньому судді достатньо побачити матеріали справи, щоб зрозуміти: правосудне рішення Феміди чи ні. І взагалі, всі ці справи мають велике профілактичне значення. Нинішні чиновники так само бачать, що згодом прийде час і відбудеться певний моніторинг їхніх рішень.

Для тих, хто з мандатом

Обранцi Печерськi та мiсцевi

— Що сталося з парламентом? Криваві бійки у квітні та грудні 2010 року ганьблять країну. При цьому активними учасниками є саме ваші колеги по фракції.

— За роки незалежності в парламенті сталося з півсотні бійок. Останні сталися через блокування. Наприклад, прийшли ви до редакції «України молодої» і кажете, я зараз не дам працювати, буду блокувати. То ваші колеги викличуть міліцію, на вас складуть протокол і жодних проблем не буде. Або прийшли ви у кінотеатр, а там хтось кинув димову шашку. Та глядачі його винесуть звідти й відлупцюють! А от до парламенту міліцію не викличеш, бо депутати живуть за своїми правилами. Але я проти того, щоб кидати стільці в голову, як і проти того, щоб до зали заносили димові шашки. Це все ганебно. І коли нам кажуть, що ви ж теж раніше блокували, я запитую: а що це дало нам усім у результаті? То, мабуть, варто відмовлятися від такої практики. Може, скажу крамолу: відчуваю, що люди зрозуміли, що бійки — не спосіб вирішення проблем. Зараз блокувань ми не бачимо і, думаю, більше їх не буде, бо нової ганьби жодна зі сторін не бажає.

— Як колишній мер Черкас чи не бачите загроз для місцевого самоврядування в законодавчій ініціативі більшості не призначати перевибори мера після оголошення йому недовіри двома третинами голосів від депутатського складу? Чи не стануть мери заручниками депутатів, якщо не мають власної більшості у міськраді? Адже в багатьох містах повноваження мера в перспективі не один рік виконуватимуть секретарі, яких громада мерами не обирала.

— Є різні ситуації. У Києві мер узагалі не веде сесії, це робить секретар. Як бути у таких випадках? А взагалі випадки подібного усунення міських голів дуже рідкі. Бо не так легко назбирати таку кількість голосів. Мене пробували усунути з посади мера Черкас за вказівкою з облдержадміністрації , але нічого не вийшло — не змогли зібрати голоси. Щодо секретаря, чи зможе він у повному обсязі виконати обов’язки мера, згідно з чинним законодавством? Ні. Бо, наприклад, права вето він не має. Тут треба знайти розумний підхід: щоб і вибори не проводити постійно (одразу після висловлення недовіри тому чи іншому меру, бо це марне витрачання грошей), і щоб три–чотири роки містом не керував секретар. Не можна допустити й порушення Європейської хартії щодо місцевого самоврядування. Тому, ухвалюючи ці зміни, ми маємо максимально дотриматися і Конституції, і міжнародних стандартів.

ДОСЬЄ «УМ»

Олійник Володимир Миколайович

Народився 16 квітня 1957–го в селі Бузівка Жашківського району Черкаської області. Після служби в армії закінчив Харківський юридичний інститут. З 1981 року працював у Придніпровському райсуді міста Черкаси: пройшов шлях від народного судді до голови цього суду. Наприкінці 80–х — на початку 90–х рр. працював на різних посадах у міськкомі та обкомі КПУ. Незалежність зустрів на посаді заступника голови Черкаського міськвиконкому. Мер Черкас (липень 1994 р. — квітень 2002 р.). У 1999 році балотувався на посаду президента України («Канівська четвірка»), але зняв кандидатуру на користь Євгена Марчука. Член УРП «Собор» (2000—2005 рр.). Довірена особа кандидата на пост Президента України Віктора Ющенка в ТВО № 197 (2004—2005). У 2006 році став народним депутатом від Блоку Юлії Тимошенко за № 30 у списку. У вересні 2007 року перейшов до Партії регіонів. Удруге народним депутатом став у березні 2010 року, коли чимало перших осіб зі списку ПР перейшли працювати в уряд.