У Бронюка броня міцна

П’ять років тому гурт «ТІК» в’їхав в український шоу–бізнес на своїх знаменитих «Оленях». Відтоді Віктор Бронюк iз товаришами старанно підтримують імідж музикантів не лише талановитих, а й епатажних, розкутих, завжди готових потішити своїх шанувальникiв вишуканим стьобом або провокаційною римою в черговому шлягері. Найближча неординарна подія від «ТІК» запланована на 21 лютого — цього дня Віктор Бронюк та його команда запрошують своїх шанувальників до Палацу «України» на «Естрадно–сімфонічєский–бомбіческий концерт», де виступлять разом з Ансамблем пісні і танцю Збройних сил.

— Вікторе, як народилася ідея спільного концерту з військовим оркестром?

— Ідея зробити програму з оркестром у нас була вже давно, а от під час зйомок проекту «Зірка+Зірка» ми познайомилися з Дмитром Антонюком, керівником Ансамблю пісні і танцю Збройних сил України. Нас просто зачарував його професіоналізм, ставлення до роботи і результат нашої співпраці. Поспілкувавшись у кулуарах, ми домовилися зробити такий проект і представити його на суд вибагливої публіки у Палаці «Україна».

— Чи були якісь особливості в роботі з таким специфічним колективом?

— Особливостей багато і рятує лише військова дисципліна. Уявіть, що вас зненацька поставили командувати ротою. У нас дуже стислі терміни. Але завдяки високому класу музикантів, взаємним симпатіям і творчій атмосфері, що панує на репетиціях, ми зробимо щось по–справжньому цікаве. Репетиції ще тривають. Є таке гарне студентське правило, що репетицій багато не буває. І зазвичай на концертах усе відбувається не так, як ти планував на репетиціях, але, як відомо, найкраща імпровізація та, яку заздалегідь підготували. І найголовніше — це досягти повного взаєморозуміння між оркестром і колективом.

— Чому взагалі вирішили зробити спільний концерт, невже на концерт гурту «ТІК» не прийшло б достатньо глядачів?

— Нам цікаво експериментувати, реалізувати нові задачі. І якщо раніше ми ставили собі за мету зібрати танцюючий і співаючий Палац спорту, то зараз нам цікава нова форма наших виступів. Хоча... Виходячи з нашого концертного досвіду, танцювали на наших виступах і у філармоніях, і в театрах. Спробуємо розворушити і пафосний Палац «Україна».

— Чи плануєте показати цю програму в інших містах України?

— Дай Боже зробити хороший концерт. Хоча вже сьогодні є зацікавленість промоутерів не тільки з України, а й за кордоном. І ми не виключаємо можливості показати цей концерт у інших містах. Були б сили і бажання.

— Чи справляєтесь ви сьогодні, коли репетиції майбутнього концерту в розпалі, з батьківськими обов’язками?

— Стараюся. Тепер у мене двоє діток, i кожну вільну хвилину я намагаюся проводити з родиною. Але робота є робота. Я дуже вдячний дружині за розуміння. На жаль, донька не дуже розуміє, чому тато в телевізорі, а не дома, і жодних пояснень вона не сприймає.

— Минулого року ви долучилися до кіномистецтва, записали композицію до фільму «Ржевський проти Наполеона». Не хотіли б повторити той досвід знову?

— Ну... ми тоді не повною мірою долучилися. Головну роль віддали Зеленському, а не нашому тромбоністу Шамраю. Зіграли самих себе у його фільмі, тобто нормальних музикантів. Досвід є корисною штукою, і якщо будуть цікаві пропозиції, ми із задоволенням погодимося.

— До яких інших мистецьких жанрів ви хотіли б долучитися? Вас не цікавить, скажімо, театр?

— Нас цікавить усе, коли є можливість узяти участь у якомусь творчому експерименті, ми готові на все.

— Якими якостями потрібно володіти музикантам, щоб упевнено почуватися на вершинах музичних рейтингів?

— Працелюбність, наполегливість і ще раз працелюбність. Натхнення може прийти, а може десь забаритися. А тобі треба працювати 25 годин на добу.

— Вам цікаво бути частиною українського шоу–бізнесу?

— А українському шоу–бізнесу цікаво бути частинкою нас? Нам цікаво не розриватися на частини, а жити повноцінним життям. Робити те, що нам приносить задоволення. Цілувати дружину і дітей зранку й на ніч, підтримувати своїх батьків, дбати про свою родину в широкому розумінні цього слова. І не дай нам, Боже, часу задумуватися, чи є ми часткою українського шоу–бізнесу, чи ні. Головне, щоб мрії здійснювалися, це по–справжньо­му цікаво.

— Нещодавно Верховна Рада скасувала 50–відсоткові квоти на українську музику для радіо– і телеефірів. Як це рішення позначиться на вашій творчості?

— Замість того, щоб обговорювати, як воно позначиться, варто сконцентрувати свою увагу на тому, аби робити якісний музичний продукт. Ми починали свою кар’єру, коли квоти не було, потім її героїчно ввели і нас все одно не «крутили» по радіо. Тепер її відмінили, завтра знову щось вигадають. Ми цього не боїмося. Нашу музику несуть у народ кобзарі й трубадури. А якщо ми перестанемо робити те, що подобається нам і нашим слухачам, робити це на високому рівні, то жодні закони і квоти нічого не вирішать.