Андрій Котельник: Співчуваю бійцям, які перебувають на контракті у Кличків

Його дитинство було строкатим. Справжній львівський батяр, Котеля швидко навчився, як не дати себе образити. Його сім’я в бурхливі 1990–ті ледь зводила кінці з кінцями, тож Андрій зі шкільних років продавав морозиво, мив машини, але не спокусився на легку здобич. Мабуть, то про таких гурт «Брати Гадюкіни» співав: «Дехто говоре: «Бандити, хулігани, з тої голоти людей не буде». А ми ся подивим, як потреба стане, хто полізе в льох, а хто під кулі піде».

І справді, ставши боксером, Котельник жодного разу не уникав зустрічі з найсильнішими опонентами — навіть будучи чемпіоном світу в напівсередній вазі і маючи нагоду диктувати умови. Фактично Андрій не програв жодного разу, однак іноді судді обирали переможцем того, хто більш привабливий для пересічного європейського чи американського глядача. Але, зазнаючи дошкульних й іноді несправедливих поразок, львів’янин не опускав рук.

«Недарма кажуть, що Дон має великі патла, а під ними ріжки»

— Засмутився б я лише в тому випадку, якби відчув, що хтось із суперників дійсно мене побив, — каже Андрій. — Але в тих боях, де судді визнавали переможцями М’Байє, Віттера, Хана й Александра, я мав перевагу. Це доведе будь–який незаангажований експерт боксу. Тому переможеним на профі–ринзі не відчував себе жодного разу. То поразки моїх менеджерів, а не мої. Коли я програю — відразу це визнаю. Найголовніше особисто для мене те, що я був чемпіоном світу і захищав звання тричі.

— Ви продовжуєте спортивну кар’єру?

— Так, хоча вона вже завершується. У мене чинний контракт з компанією Дона Кінга терміном на три роки, але не факт, що відпрацюю його до кінця. Наразі мені підшукують суперника. Сподіваюся цьогоріч провести два–три поєдинки. У вільний від тренувань час намагаюся зробити щось корисне для українського боксу. Благодійний фонд мого імені провів уже вісім дитячих турнірів.

— Останні чотири роки ви виступали винятково в чемпіонських боях. Чи можливий новий титульний двобій після двох поразок поспіль?

— Мене цікавлять тільки чемпіонські бої. Хто буде суперником — сказати не можу. Цим питанням займається Дон Кінг.

— Вам не здається, що «гросмейстер» Дон Кінг підставив вас під визначеного заздалегідь переможця ще до останнього бою з Девоном Александром?

— Не в Кінгові справа. Гроші платить телебачення. У даному випадку — канал НВО. Вони обрали більш перспективного для себе боксера й забажали, аби переможцем був він. Для мене головне, що американські фахівці в кулуарах визнали, що справжнім чемпіоном є я. Про це сказали Евандер Холіфілд, Майк Тайсон, Флойд Майвезер, Еммануель Стюарт.

До США я приїхав у ранзі екс–чемпіона світу, але про мене ніхто не знав. Після бою з Александром американці мене не забудуть. Шкода тільки, що долю бійців, котрі наполегливо готуються впродовж кількох місяців, вирішують не завжди об’єктивні судді.

Про Кінга скажу, що він дав мені шанс, якого попередній промоутер не давав ніколи. Я завжди мріяв боксувати у США в головному бою вечора. Мрія збулася. Інша річ, що використати ту нагоду я міг лише у випадку, якби відправив Девона в нокаут.

Недарма ж кажуть, що Дон має великі патла, а під ними ріжки. Кінг мені відверто говорив: «Хто в професіональному боксі не обманює? Всі! Але шанс тобі можу дати лише я. І ти можеш ним скористатися». То справді так, адже після поразки від Аміра Хана я понад рік не боксував, а тут — відразу головний бій в Америці за титул чемпіона. Зазвичай для цього треба провести два–три рейтингові поєдинки.

— Минулого року говорили про ваш можливий поєдинок зі ще одним чемпіоном WBA, але у важчій категорії, — В’ячеславом Сенченком...

— Я готовий із ним битися хоч зараз, і навіть у його Донецьку. Але В’ячеслав уникає поєдинку. Нехай його сторона запропонує нормальні умови — і бій буде. Але вони на це ніколи не підуть, бо розуміють, що в Сенченка проти мене нема шансів.

— Андрію, ваше гострослів’я порівнюють із язикатістю чорношкірих бійців...

— Я довів свою майстерність на ринзі, тому можу поставити надто пихатих на місце. Іноді — в жорсткій формі. Приміром, Амір Хан говорив, що я найслабший чемпіон WBA в історії. Хлопець, очевидно, не дружить із мізками, і я йому це намагався довести. Або коли Александр сказав, що Котельник — вискочка, але сам він боксував лише з одним серйозним бійцем — Віттером.

За мене ж говорять бої; голослівно вихваляти себе не стану. Александр говорив, що буде першим, хто мене нокаутує, але на ринзі займався кросовою підготовкою і впродовж 12 раундів тікав від мене.

«Умови Кличків я прийняти не міг»

— Удома об’єктом вашої критики нерідко виступають брати Клички...

— Я говорю очевидне. Після 2004 року люди в нашій країні не такі дурні, як дехто думає. Не сперечаюся, Клички — бренд України. Але вони сильні, бо в суперважкій вазі немає конкуренції. Коли брати створювали свою промоутерську компанію, то говорили, що будуть першими, хто проведе в Україні бій за титул чемпіона світу. Але провів його я — у Львові проти японця Норіо Кімури.

— Недавно, коли на чемпіонський бій мав вийти представник компанії Кличків «К2» В’ячеслав Узєлков, анонсувалося, що Україна може отримати третього після Кличків чемпіона світу з боксу. Вам не прикро, що вас не враховують?

— Як вам сказати? Я був п’ятим українським чемпіоном після братів Кличків, Дзинзирука й Сидоренка. Але Клички, які мають вагомий вплив на спортивний медіа–простір, роблять усе, аби люди думали, що, крім них, в Україні боксом не займається ніхто.

Мій бій з Александром транслювали 85 країн. Але не Україна. У той самий час по загальнодоступному каналу крутять поєдинок якогось Хурцидзе. І так відбувається не вперше. Коли бився з Гейвіном Рісом у Кардіффі, до мене підійшов російський знайомий і сказав: «Знаєш, що в Україні тебе не показують? А наше НТВ бій транслює». Думаєте, це випадково?

Віталій якось сказав, що співчуває Котельнику. А я співчуваю бійцям, які перебувають на контракті з його компанією. Кличко пропонував піти у «К2» й мені — але на умовах, яких я не міг прийняти і близько.

«Планую реконструювати спортбази на Рівненщині»

— Торік вас обрали депутатом до Рівненської облради від ВО «Свобода». Здається, з цим містом вас не поєднує нічого...

— Для спорту рідного Львова я роблю немало, навіть не маючи депутатського мандата. Окрім традиційного боксерського турніра, допомагаю дитячому будинку №2, піклуюся про юних дзюдоїстів та інших перспективних вихованців Львівського училища фізкультури.

Коли мені запропонували балотуватися на Рівненщині — погодився, бо вважаю, що таким чином зможу якось вплинути на розвиток дитячо–юнацького спорту в цьому краї. Для цього мені не обов’язково бути присутнім на кожному засіданні облради. Планую реконструювати бази з різних видів спорту. На Рівненщині їх багато, але більшість — у запущеному стані. Вважаю, не важко зателефонувати керівникам фірм і попросити, аби кожен виділив по півтори–дві тисячі гривень на реконструкцію спортивного залу. Просто цим треба займатися. Я починав організовувати дитячі турніри якраз із того, що обдзвонював знайомих. Один купив телефон, інший DVD, третій оплатив оренду залу, і справа пішла.

— Ви в дитячі роки навряд чи тренувалися в кращих умовах, ніж ті, що є зараз. Та ще й про хліб насушний доводилося думати...

— Викручувався як міг. Навіть кидав боксерську секцію, бо мав підробітки й не встигав її відвідувати. Але заробляв чесно, своєю працею. Про те, щоб когось пограбувати, не було й думки. Хоча за потреби ми з хлопцями могли зібратися й «настукати» тим, хто когось із нас ошукав.

— Серед боксерів і борців до середини 1990–х проводили відбір в організовані злочинні угруповання...

— На мене не звертали уваги. Я був юний, та ще й важив 50 кг. Зрештою, тоді я й не думав про це. Бачив, що в мене виходить у боксі, тож після 1995–го, коли виграв юніорський чемпіонат Європи, націлився на олімпійську медаль.

«Можу припинити суперечку на вулиці першим ударом»

— В житті ви такий же вибуховий, як і на ринзі?

— Не завжди, але загалом я дуже запальний. Навіть коли граю з друзями у футбол, то виявляю величезний азарт. А в повсякденному житті бійцівських навичок не проявляв дуже давно. Зараз пішки ходжу рідко; то раніше бувало, що на вулиці хтось міг зачепити. Але суперечка припинялася після першого удару. Утім тут нічим хизуватися — було то й було.

— Як стримуєте свій запал у сімейному колі?

— Рідним людям мене важко завести чи роздратувати. Сварки, звісно, бувають, але то зовсім інші емоції. Іноді можемо поговорити з дружиною на підвищених тонах, але швидко вгамовуємося. Із дружиною й донькою я відчуваю себе щасливим.

— Як донька реагує на те, що тата довго нема вдома?

— Через це Віка спочатку більше тягнулася до мами. Але тепер, дивлюся, хоче бути зі мною. Особливо коли я відсутній упродовж кількох тижнів. Приїжджаю, а Віка відразу тулиться до тата.

— Дружині легко догодити вам із їжею?

— Так. Після майже дев’яти років у Німеччині ми перейшли на європейську кухню — макарони, креветки, шпинат, тобто на здорову їжу. Іноді балуємо себе варениками.

— Сергій Дзинзирук у рідних Броварах відкрив «стейк–хауз». А ви ресторанним бізнесом не цікавитеся?

— Ось–ось маю відкрити спорт–бар, точніше, цілий комплекс під назвою «Чемпіон» із футбольними майданчиками, тенісними кортами, рестораном і баром. Там планую виставити всі свої трофеї.

Іван ВЕРБИЦЬКИЙ

ДОСЬЄ «УМ»

Андрій Котельник

Заслужений майстер спорту з боксу

Народився 29 грудня 1977 р. у Львові.

Із березня 2008–го по липень 2009–го був чемпіоном світу за версією WBA в першій напівсередній вазі серед професіоналів.

Серед любителів — срібний призер Олімпіади 2000 р., переможець Кубка Європи 1999 р., чемпіон Європи серед юніорів 1995 р., п’ятиразовий чемпіон України.

На любительському рингу провів 150 боїв, 135 виграв. Серед професіоналів — 36 боїв (31 перемога, 1 нічия, 4 поразки).

Перший тренер — Дмитро Сосновський. Серед професіоналів тренувався у Міхаеля Тімма.

Зріст — 171 см, вага — 67 кг.

Депутат Рівненської обласної ради від ВО «Свобода».

Одружений, виховує чотирирічну доньку.

ФУТБОЛ ПІСЛЯ БОКСУ

«Лужний мені сказав, що в нинішніх динамівців— ні волі, ні духу»

Якщо бокс — професія Котельника, то хобі — футбол. «Я добре грав у дитинстві, та й досі залюбки бігаю з друзями, — каже Андрій. — Тільки на вулиці — не в залі, чотири рази на тиждень, за будь–якої погоди. Можу сказати, що у футбол граю не гірше, ніж боксую».

Також Котельник товаришує з Олегом Лужним. «Регулярно з ним зідзвонюємося, при нагоді зустрічаємося. Підтримував Олега, коли він був головним у «Динамо». Особисто Лужного, а не команду. Олег мені сам казав, що в тих хлопців нема ні волі, ні духу — нічого взагалі. Що поробиш — у сучасних футболістів не ті цінності, якими в роки своєї кар’єри керувався Лужний і більшість тих, хто грав із ним поряд», — визнає боксер.

Якщо випадає нагода, Котельник підтримує «Карпати» на стадіоні «Україна» у Львові. Каже: «Хлопці — молодці, торік вони достойно боролися з сильними європейськими клубами. До речі, скориставшись нагодою, запросив на свій турнір наставника львів’ян Олега Кононова. Було приємно, коли Олег Георгійович з’явився як гість».