PinchukArtCentre: перезавантаження

2011 рік в історії PinchukArtCentre обіцяє стати переломним: менеджери арт–простору вирішили змінити стратегію роботи й запровадили нову виставкову систему. П’ять поверхів поділили на дві зони: більшість простору, а це другий, третій та четвертий поверхи, віддали під змінні експозиції актуальних художників, а останній — під презентацію довготривалих колекцій, здебільшого з того, що вже експонували в PinchukArtCentre.

Постійні Хьорст і Муракамі

За словами генерального директора арт–центру Екхарда Шнайдера, така стратегія роботи може бути першим кроком до створення майбутнього музею. «На другому, третьому, четвертому поверхах відбуватимуться змінні виставки, де будуть представлені топ–художники зі своїми новими роботами, інколи деякі з яких вони спеціально створюватимуть для центру. Крім того, ми вперше представляємо колекційну платформу. Це означає, що ми поєднуємо дві системи арт–презентації: перша — динаміка змінних виставок, друга — тривалість постійної колекції. Це перший крок у напрямку до створення музею в майбутньому», — повідав медіа–спільноті пан Шнайдер на відкритті першої в цьому році експозиції. Спочатку окремим штрихом зупинимося на постійній виставці, що носить назву Collection Platform i ротуватиметься двічі на рік: зараз там представлені роботи таких іноземних митців, як Деміен Хьорст i Такаші Муракамі та українських — Ілля Чічкан, Олександр Ройтбурд (список імен неповний). Зміна експозиції запланована аж на кінець жовтня. Нове ж і актуальне у PinchukArtCentre представляють роботи художниці з Південної Африки Кендіс Брайтц та мексиканського митця Даміена Ортеги (експозиція триває з 12 лютого по 17 квітня).

Дослідження особистості й страху

Із проектом Кендіс Брайтц нас ознайомили ще на початку цього року: креативна жінка вирішила створити власний портрет за допомогою українських колег. Проект «Ти+Я» — це дві кімнати, стіни яких густо прикрашені роботами українців, які відображають їхнє бачення Кендіс: живописні полотна, фотографії білявки в традиційних для українських жінок шубі–дзвіночку й хутряній шапці, зображення Кендіс на дзеркалі, в анфас, профіль, Кендіс у віночку, у квітчастій українській хустці та в компанії рокера з Kiss й Альберта Ейнштейна. «Це все розповідає не про мене, ну хіба що трохи, а більше про людей, які творили ці роботи», — пояснює Кендіс й обіцяє повернутися наприкінці виставки, щоб зняти відеопортрети митців–співучасників проекту.

«Ти+Я» — частина глобального дослідження природи та зміни особистості, на якому спеціалізується художниця. Саме ця ідея лежить в основі її відомих багатоканальних відеоінсталяцій та серії групових портретів фанів поп–виконавців, що експонуються в Києві. Так, «Герой робітничого класу (Портрет Джона Леннона)» — це більше десятка окремих відеопортретів прихильників творчості знаменитого «бітла». Серія «Пам’ятники» — групові фотографії фанів Брітні Спірс, Iron Maiden, ABBA.

Натомість роботи Даміана Ортеги проектовані на його власне сприйняття світу, яке він репрезентує через роботу з матеріалами та інструментами: це підвішені до стелі, ніби у вільному польоті, молотки, сокири, лопати, граблі etc або відеозйомка цеглин, що падають, як доміно. У результаті маємо проект «Інструментальний біт». Цікавим у художньому плані виглядає його складова під назвою «Температура плавлення», створена Ортегою у Києві. Це дев’ять скляних боксів, у яких міститься химерне плетиво свинцю, алюмінію і бронзи, що утворилося при зустрічі розплавленого металу та льоду. «Це археологічні нагадування про крижані ландшафти», — пояснює Ортега й водночас демонструє погляд у майбутнє в інсталяції «Проект соціального житла», що представляє собою чотири сталактито–сталагміти з теракотової цегли, які, на думку художника, можуть бути прототипами житлових комплексів у майбутньому.

Окреме постійне місце у PinchukArtCentre відтепер відведене для українських митців — це простір PAC–UA на п’ятому поверсі. Відкриває цей проект виставка Василя Цаголова «У страху очі великі»: живописні роботи на тему тероризму та його впливу на суспільство. Як пояснює ідею виставки художник: «Страх має властивість перебільшувати небезпеку, тому цей проект більше адресований широкій публіці, а не художній спільноті». Кожна українська виставка триватиме місяць i до кінця року в PinchukArtCentre їх відбудеться чотири.

ДО РЕЧІ

Із часом у PinchukArtCentre планують створити до кожної виставки мультимедійні пристрої, з яких відвідувачі зможуть зчитувати інформацію, прослуховувати аудіо й переглядати відео. Ноу–хау запровадять на п’ятому поверсі центру, в просторі колекційної платформи.

З ПЕРШИХ ВУСТ

Кендіс Брайтц: Особистість — це вигадка

Минулої неділі Кендіс залишила Київ, провівши в ньому два тижні, під час яких устигла зустрітися з художниками, наймолодшими відвідувачами PinchukArtCentre, знятися у проекті «обкладинка для фешн–журналу» в одязі від української дизайнерки Лілії Літковської. Перед тим, як Кендіс залишила Київ, «УМ» поставила їй кілька питань.

— Кендіс, для проекту «Ти+Я» ви оприлюднили багато інформації про себе, наприклад, біографію й відеозйомку вашого звичайного дня. Чи не страшно так відкривати себе перед публікою?

— Мені здається, що особистість і власне я — це з розряду вигадки. Ми самі себе створюємо і, проживаючи життя, граємо різні ролі. Наприклад, з батьками я одна, а коли спілкуюся зі студентами — інша, коли комунікую із медіа, то це вже зовсім інша я, ніж коли я разом зi своїм коханим. Кожен iз нас ніби винаходить себе відповідно до навколишнiх обставин. Тому ще треба з’ясувати: та інформація, що я надала про себе, — правда чи вигадка. Але основне питання не в цьо­му. Головне — чи справді можливо дізнатися щось про незнайому людину через перелік певних відомостей? Чи ви дійсно можете щось дізнатися про мене, переглядаючи ці портрети? І навіть більше — розглядаючи їх, чи можете ви більше дізнатися про свою спільноту, умови, які існують у Києві? Ось у цьому сіль виставки.

— Ви дуже цікаво розмірковуєте. Не здивуюся, якщо ви ще й письменниця.

— Я писала в минулому. Зараз, на жаль, не маю на це часу. На моєму сайті можна знайти всю інформацію про мої публікації та інтерв’ю, що я робила.

— Крім того, що в Києві ви працювали — зустрічалися з художниками, дотичними до вашого проекту, чи був час на ще щось?

— О, я робила все те, що робить кожен звичайний турист у Києві — відвідала монумент «Родіна–Мать», була в Лаврі, гуляла по Хрещатику аж до Райдужної Арки, була на Бессарабському ринку й спустилася по Андріївському узвозу. Але найкращим способом дізнатися більше про місто та його мешканців для мене є безпосереднє спілкування з людьми. Мене запрошували на обіди, я спілкувалася зi студентами Художньої академії. Це були цікаві зустрічі, бо кожен розповідав мені про своє життя, яке відрізняється від мого власного. Я би навіть назвала ці зустрічі щедрими. Ви знаєте, що я ще помітила? Люди тут мають чудове почуття гумору, вони сміються із життя та із себе, можливо, це такий спосіб виживання.