Провал на чемпіонаті світу з плавання в 2009 році, коли українці залишилися без жодної нагороди, змусив тренера збірної Сергія Бондара змінити підхід до формування національної команди. Молодий наставник заявив, що збірна повинна кардинально омолодитися. Упродовж двох років нову генерацію обкатували на юніорських турнірах, і лише наприкінці 2010–го показали спочатку Європі, а згодом і світу.
Зевіна, Говоров, Фролов — ось трійка нових лідерів «синьо–жовтої» збірної з плавання. Молоді рвонули «з місця в кар’єр» і приємно здивували фахівців. «Україна молода» вже знайомила своїх читачів із Дашею Зевіною; тепер на запитання «УМ» відповідає найбільш титулований спортсмен із цього тріо — 18–річний (!) Андрій Говоров. Наша розмова почалася зі з’ясування планів на найближчі роки після такого потужного старту поміж дорослих.
«Для початку хочу побити світовий рекорд»
— Андрію, після феєричного 2010 року у вас попереду важливий 2011–й — передолімпійський рік. Як готуєтеся до нових стартів?
— Після коротеньких новорічних канікул, які я провів у Москві з рідними, почалася планомірна підготовка до чемпіонату світу. Він відбудеться в липні в китайському Шанхаї (там розігруватимуть олімпійські ліцензії. — Авт.). Нещодавно повернувся із Франції, де на високогір’ї в умовах кисневого голоду проводив виснажливі тренування, аби організм у майбутньому краще переносив серйозні навантаження.
— За короткий період ви встигли тричі побити національний рекорд України на дистанції 50 м батерфляєм. Що можна очікувати від вас у майбутньому?
— Перше завдання, яке я поставив перед собою, — рекорд світу на 50–метрівці батерфляєм. Зараз це лише мрія, але вже найближчим часом сподіваюся наблизитися до цього результату. Ну, і, звісно ж, прагну перемогти на дорослих Олімпійських іграх.
— Після здобуття двох золотих медалей на Юнацьких іграх у Сінгапурі дехто припускав, що титул олімпійського чемпіона серед молоді може завадити вашому просуванню на дорослий Олімп. Що можете сказати з цього приводу?
— Я взагалі не порівнював би Юнацькі ігри з класичними. Коли ти виграєш дорослу Олімпіаду, ти розумієш, що став найсильнішою людиною у світі. А в 2009–му я лише виборов звання найсильнішого юніора, тому зовсім не ставлю себе на один рівень зі справжніми олімпійськими чемпіонами. Хоча, звісно, приємно розуміти, що в моєму віці ніхто так швидко не плавав. Власне, ці думки додатково мотивують мене до роботи й дають розуміння того, що я маю ще достатній запас часу для нових звершень. Тож вважаю, що Юнацька Олімпіада — хороша ідея, яка повинна жити.
— Після того, як ви на весь світ заявили про свої чемпіонські амбіції, від вас вочевидь чекатимуть результату й на Лондонській Олімпіаді–2012. Якось коригуєте свою підготовку?
— Я не скажу, що після тих успішних стартів відбулися якісь кардинальні зміни. Моя підготовка — частина великої системи. Як раніше, так і зараз, федерація виконує мої й мого тренера вимоги, що стосуються підготовчого процесу. Якщо потрібні збори за 21 день до відповідальних стартів, нам їх влаштовують.
Скажімо, тренування за кордоном були й раніше. Ось у березні вже вдруге поїдемо до Швейцарії на майстер–клас до тренера, який свого часу працював із титулованим російським плавцем Олександром Поповим (чотириразовий олімпійський чемпіон, шестиразовий чемпіон світу. — Авт.).
— Скажіть, а чому обрали саме спринт?
— Хтось краще пливе стаєрські, хтось — середні дистанції, а комусь легко дається коротка. Я люблю свою дисципліну. Коли пливу 50 метрів, впевнений, що можу показати максимальний результат. Я абсолютно не думаю над тим, як розкласти свої сили по дистанції, коли слід додати або зекономити. А ось на стометрівці мені трохи складніше, адже доводиться розробляти стратегію запливу.
Вважаю, що хороші результати саме у спринті стали можливими завдяки фізіологічним особливостям мого організму. Думаю, що, наприклад, 400 метрів я не зміг би проплисти на високому рівні, навіть якби посилено тренувався. Так, був час, коли я вигравав молодіжні чемпіонати України на 400 метрах, але показував там посередні результати.
Тому останні три роки я спеціалізуюся лише на спринті.
«За мільйонами не женуся і громадянство не міняю»
— Фотографія, зроблена в адміністрації Президента під час прийому з нагоди успішного виступу українських юніорів у Сінгапурі, на якій ви разом з Януковичем тримаєте національний прапор, була однією з найпомітніших на фотовиставці під час святкування 20–річчя НОК. Цікаво, що тоді вам сказав Віктор Федорович?
— Особисто мені він нічого не говорив. Загалом же подякував нам за хороші результати. Під час тієї зустрічі я більше спілкувався зі спортивними керівниками країни — Бубкою та Сафіулліним. Вони цікавилися моїми планами, завданнями, моїм життям.
— А ви озвучували їм проблеми, з якими повсякчас стикаються вітчизняні спортсмени?
— Скаржитися я не звик, зокрема й на низькі заробітки. У нас є певні умови, які дозволяють в разі виграшу серйозних змагань отримувати президентську стипендію розміром близько 10 тисяч гривень. Так що покажеш результат — станеш забезпеченим.
Гроші ніколи не зайві, але це лише витратний матеріал, який за певних умов може дозволити спортсменові прогресувати. Я не женуся за мільйонами, але й не хочу відчувати недофінансування. Наразі мені вистачає.
— Скажіть, як вирішилося питання з квартирою, яку вам обіцяло виділити керівництво Дніпропетровська?
— Ордер на квартиру я вже отримав, і прописався в ній. Щоправда, новосілля ще не було — досі живу в гуртожитку з друзями.
— Доводилося чути, що представники інших держав пропонували Федерації плавання України мільйони доларів, аби Андрій Говоров змінив громадянство. Це правда?
— Я маю кілька таких пропозицій, але нікуди переїжджати не збираюся — мене тут усе влаштовує. Загалом, я не зважаю на чутки і не хочу знати, скільки я коштую. Якщо спортсмен починає заглиблюватися в ці питання, починає вимагати для себе якісь умови, це значить, що він втратив упевненість у своїх силах і просто хоче заробити на своєму імені. Я ж працюю над собою, над поліпшенням своїх результатів.
— Виходить, ви прагнете підкорювати нові висоти не так за гроші, як «за ідею»?
— Я хочу, щоб молодь, яка не визначилася в житті, розуміла: кожен, хто почав займатися спортом, може пробити собі дорогу в нормальне життя. Мені спорт дав фінансову незалежність від батьків. Я до цього не прагнув, але мені приємно, що я [у 18 років] можу самостійно заплатити в кіно, в кафе, в ресторані, і ні в кого не просити грошей.
«Не вірив, що без костюма буду конкурентоздатний»
— Ваш наставник Костянтин Карташов казав, що ви мали певні проблеми з мотивацією, коли на водних доріжках з’явилися плавці в надсучасних костюмах. Боялися програти через те, що не мали якісного екіпірування?
— Ні, навпаки, костюм у мене був, і саме в ньому я виграв юніорську континентальну першість. Якщо бути точним, то мені не хотілося, щоб їх забороняли. Тоді я був не впевнений, що зможу показувати хороший результат без костюма. Але коли їх скасували, я переконався, що й без такого екіпірування можу на дорослих змаганнях конкурувати з лідерами.
Цікаво, що саме з появою поліуретанового костюма у плаванні суттєво зросла конкуренція. Скажімо, завдяки цьому такий плавець, як Бернар — двометровий здоровань вагою 110 кг, — легко піднімався над поверхнею води й демонстрував серйозну швидкість. І взагалі, за таких умов ледь не кожен, хто пізнав ази плавання, міг поліпшити свій результат на 10 відсотків, а це дуже суттєво. Кожен заплив — маєте світовий рекорд. Це ж несерйозно! Раніше люди десятиліттями працювали, ставили рекорди, які трималися роками, а тут, в одну мить, одягнувши костюми, вишикувалася черга охочих оновити планетарні досягнення.