Манівцями до храму

Донецький адміністративний окружний суд розпочав розгляд справи за позовом Варвари Камаралі, мешканки села Кам’янка Тельманівського району, до Донецької обласної держадміністрації. Громадянка вимагає визнати недійсним рішення голови облдержадміністрації від 9 лютого 1996 року, згідно з яким напівзруйнована культова споруда була передана місцевій церковній громаді Вознесіння Господнього, що перебуває під юрисдикцією Української православної церкви Київського патріархату.

Позивачка вважає, що порушені її особисті права та решти односельців. «Храм має належати не лише одній церковній громаді, а повинен бути надбанням всієї сільської громади», — вважає пані Камаралі. Дивним у її позові є те, що ця мешканка села лише через п’ятнадцять років довідалася, що громада Вознесіння Господнього діє під юрисдикцією Київського патріархату. І «прозріла» пані Варвара тільки тоді, як на сільську церкву став нахабно претендувати Московський патріархат. Тепер же жінка вимагає відібрати церкву в «розкольників» і передати сільській громаді, а точніше, нещодавно зареєстрованій парафії Воскресіння Господнього, тільки вже під юрисдикцією «правильного» Московського патріархату.

Про замовну природу позову свідчить той факт, що сама позивачка на судове засідання не з’явилася, уповноваживши захищати свої права адвоката Дениса Зотова. Пан Зотов рішення влади п’ятнадцятирічної давнини пояснив тим, що тоді церковною громадою не було оформлено право власності на споруду, а тому органи місцевого самоврядування передавати храм громаді не мали права. Крім того, за словами адвоката, у 1996 році будівлю не зареєстрували в БТІ, а отже — вона є «безхозною».

Представники відповідача — Донецької облдержадміністрації — в суді намагалися довести безпідставність вимоги позивачки. Зокрема, на їхню думку, рішення тодішнього «губернатора» області Володимира Щербаня спиралося на виконання постанови Верховної Ради, розпорядження Президента України щодо повернення культових споруд церковним громадам. А оскільки громада Вознесіння Господнього УПЦ КП на той час була єдиним претендентом і подала відповідні документи до місцевих органів влади, то вона є законним власником храму. Тому, на думку представників відповідача, рішення про передачу церкви було ухвалене на законних підставах.

У своєму виступі адвокат третьої сторони, представник церковної громади, яка здійснює в храмі богослужіння, Владислав Сергієнко, посилаючись на статті чинного законодавства, довів безпідставність вимог позивача. На думку пана Сергієнка, жодних особистих прав Варвари Камаралі порушено не було. Більше того, строк оскарження рішення облдержадміністрації давно минув. Крім того, чинним законодавством не передбачено методики передачі культових храмів від однієї громади до іншої.

На другому засіданні, яке відбулося у вівторок, представник Тельманівської райдержадміністрації, яку залучено як третю сторону, не змогла надати судові документи на культову споруду, пояснивши, що таких узагалі немає. Виходить, що храм ніде не зареєстровано! З огляду на це, один із суддів поцікавився у представника районної влади, чи з приводу передачі культової споруди релігійній громаді проводилися громадські слухання? Це запитання у багатьох присутніх викликало усмішку: про які громадські слухання могло йтися п’ятнадцять років тому!

«Зрозуміло, що особисті права позивача при передачі храму порушено не було. Пані Камаралі, а вірніше тих, хто за нею стоїть, цікавить винятково сам храм і його майно. І вони не приховують, що хочуть відібрати церкву у «розкольників», як, до речі, під час судового засідання називав своїх опонентів пан Зотов», — коментує ситуацію донецький політолог Станіслав Федорчук. Сторона позивача очікує, що суд задовольнить їхній позов, обласна держадміністрація передасть храм на баланс сільської ради, а та, у свою чергу, новоствореній релігійній громаді Воскресіння Господнього, тільки вже Московського патріархату. «Враховуючи сучасну судову владу імені Януковича, таке рішення цілком можливе, — вважає експерт. — Дивує те, що судовий процес розпочався без попереднього засідання суду. Крім того, для розгляду цього позову було призначено одного суддю — Лазарєва, однак справу розглядає суддівська колегія. Очевидно, суддя Лазарєв побоявся брати на себе відповідальність за рішення, яке суд може винести вже сьогодні».