Газетна періодика, як правило, довго не живе. Її місце — спочивати до пори до часу в архівних сховищах, аж поки хтось із невгамовних у пошуках власної істини не потривожить цей вічний газетярський сон.
Траплялося таке і зі мною. Пам’ятаю, як до 20–річчя Чорнобильської катастрофи, п’ять років тому, я шукав публікації у газетах Київщини про перші дні аварії на станції. Шукав і знаходив в архівах. Крізь цензуру та ідеологічні шлагбауми, наче ковток кисню серед задухи, інколи пробивалася правда. Тоді солодкий щем пронизував розум, ніби натрапляв на скарб із дорогоцінних металів, і хотілося копати глибше і глибше...
Щось подібне, переконаний, відчує і читач, коли перегорне останню сторінку цієї книги. Її назва навряд чи когось заінтригує — «Еволюція влади». Але нижче читаємо: літопис новітньої історії України 1991—2007 рр. Одразу подумалося: чи не занадто замахнулися автори, пообіцявши на трьохстах сторінках те, що не вмістити навіть у 20 томах пережитого Україною у неповні 20 років своєї незалежності.
Побоювання виявилися марними. Праця, в якій авторський колектив зумів творчо реалізувати це надскладне завдання, варта доброго слова. Як сказати про найголовніше і не заблукати посеред лабіринту подій, дат, імен, що змінювалися, як картинки у калейдоскопі, але підкорялись усвідомленій, а часто й неусвідомленій логіці державотворення України?
Журналісти знайшли вдалий спосіб упорядкувати й донести до читача новітню історію України. Розповідь тримається на трьох китах: становлення і розбудова законодавчої влади, виконавчої і судової — фундаментальних підвалин демократичної держави. Сюжетне виокремлення та осмислення історичних подій саме таким чином відкрило для авторів широкий простір для творчості та можливість не втопитися в українському «житейському морі» новітньої доби, сповненої неабияких потрясінь.
Три сюжетні лінії, три гілки влади паралельно обростають, наповнюються змістом на очах читача. За хронікою документальних подій, описаних гарною українською мовою, читач ніби бачить, як майже з нуля у непростій боротьбі, протиріччях, через помилки народжувалися і ставали на ноги невід’ємні атрибути державності незалежної України. Не зрадили автори і такого явища, як міграція. Часто зустрічаємо одних і тих самих осіб серед законодавців, урядовців, служителів Феміди. Така позиція лише підкуповує.
Авторський колектив — журналісти парламентської газети «Голос України» Анатолій Горлов, Володимир Королюк, Сергій Лавренюк, Юліана Шевчук. Троє останніх — парламентські оглядачі газети, і, за словами колег, немає такого куточка у Верховній Раді, де не ступала б їхня нога. Тож разом з «еволюцією влади» визрівав і задум розповісти так, як воно є. Навколо цієї ідеї об’єднав співавторів Анатолій Горлов, головний редактор «Голосу України», журналіст від Бога, як кажуть про нього.
У книзі вміщено понад сотню світлин відомих фотомайстрів Олександра Клименка та Сергія Ковальчука, а також доробок з архівів «Укрінформу», УНІАН, «Прес — КП». Кожна фотографія сама по собі — історичний документ.
Для старших «еволюція влади» відбувалася на їхніх очах, на великих і малих майданах. Для покоління молодого і незнайомого, як свідчать листи учителів до редакції, це — щира розповідь про новітню історію України.
Від себе додам. Тримаючи у руках цю книгу, не треба йти до архіву і будити газетярський сон. У ній все є...
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
