«Роксоланія». Тріумф по–японськи

Ансамбль «Роксоланія» виник одночасно з відділенням музичної фольклористики десять років тому з ініціативи фундатора кафедри фольклористики Національного університету імені Шевченка Лідії Францівни Дунаєвської та професора фольклористики Івана Якимовича Павленка, який і очолює цей колектив. «Роксоланія», лауреат численних міжнародних та всеукраїнських конкурсів, нещодавно успішно представляла народне мистецтво України в рамках культурно–освітнього проекту «Осака в світі», який здійснюється на спонсорську допомогу японських громадян. Українські студенти виступили в семи містах Японії. У першому відділенні концерту японцям була представлена обрядово–ритуальна творчість українців: фрагменти святкування Різдва Христового, Меланки і Василя, веснянок і хороводних пісень у сценічній дії, кустових пісень, притаманних українському Поліссю, сцени весільного обряду наряжання молодої, записані в селі Красне Бахмацького  району Чернігівської області. Друге відділення присвятили ліричним та жартівливим пісням, народним танцям.

— Пригадую наш перший концерт, який відбувся у місті Яо, — розповідає доктор філологічних наук, завідуюча кафедрою фольклористики цього навчального закладу Олена Івановська. — Мене вразило те, що люди почали сходитися за 40 хвилин до початку дійства. Приходили, пошепки спілкувалися між собою. Вражала тиша й урочистість, яку вони випромінювали. Апофео­зом концертної програми був спільний iз глядачем номер — ритуальний танець «Печене порося». Ми запрошували на сцену всіх: і жінок, і чоловіків, і малих, і старих...

— І як на це реагували стримані японці?

— Їм нелегко зробити перший крок, але коли вже долають той бар’єр, тоді їм важко зупинитися... А як же я хвилювалася, коли закінчилася перша частина концерту. Зал мовчав. Від хвилювання у мене почали боліти вуха. Я думала, що це вже крах, що нам нічого не вдалося донести до японців. І вже в антракті почав нуртувати такий сплеск емоцій, аплодисменти, осяйні обличчя. Отоді я відчула, що ми достукалися до них. Успіх був грандіозний. Ми виступали з концертами у семи японських містах: Хашімото, Кайзука, Яо, Осака, Кіото, Тенрі. У нас навіть власні фанати з’явилися, котрі на своїх автомобілях їздили слідом за нами.

— Невже Японія, світовий лідер із надсучасних технологій, настільки цінує народну творчість?

— У цій країні все етнічне цінується надзвичайно. У тім числі і в матеріальному вимірі. Взяти б для прикладу вироби народних майстрів. Дорого коштує навіть те, що не є таким уже й досконалим. Декілька днів я проживала у місті Яо в родині подружжя Хітоні. Господиня того привітного дому займається народними ремеслами. Серед її виробів є й кошики. Задивилася на один і не могла повірити, коли почула його ціну в перекладі на нашу валюту: дві з половиною тисячі гривень...

Тетяна ОЛІЙНИК