Великі очі єгипетського страху

«Туалет ван паунд. Адін фунт», — без звичної запопадливої усмішки киває в бік таблички з літерами WC єгиптянин у бедуїнському халаті. І, взявши монету, повертається до справи, від якої ми його відволікли: допомагає кільком похмурим чоловікам вантажити пожитки в кузов пікапа. Пункт Хамса Таманін («85–й кілометр») стоїть рівно посеред шляху з курортної Хургади, розташованої на Червоному морі, до міста Луксор, колишньої стародавньої столиці Верхнього Єгипту. Зазвичай упродовж дня тут зупиняються сотні екскурсійних автобусів. Але тепер на стоянці порожньо. Торговці згортаються й вирушають по домівках. За зборами з розпачливим нявканням стежать зо два десятки котів. Їм вочевидь загрожує голодна смерть: без підгодівлі залишками від туристичних сніданків у пустельному передгір’ї не вижити. А туристи навіть за найсприятливішого розвитку подій повернуться в Єгипет не раніше, ніж через місяць. Якщо ж справдяться прогнози песимістів, країна фараонів може виявитися закритою для масового туризму на роки.

За різними прогнозами, протягом двох тижнів революції Єгипет, у якому надходження від туристичного бізнесу посідають друге місце за надходженнями в бюджет після Суецького каналу, втратив тільки за цією доходною статтею від 1 до 3,1 млрд. доларів. Поки туристів добровільно–примусово евакуйовували з країни, розбурханої антипрезидентськими протестами, в російських та українських ЗМІ й на інтернет–форумах спалахнула істерія. Повернувшись із Хургади, ми з подивом дізналися, що за цей час там «стріляли», «громили готелі», «давили автомобілі танками» та ледве не брали в заручники іноземних туристів. А насправді — як можна було побачити на власні очі й відчути на власній шкірі — туристи насолоджувалися відпочинком у готелях та про безлади в Каїрі попервах дізнавалися хіба що з телевізійних репортажів Бі–Бі–Сі та «Аль–Джазіри». На тлі численної дезінформації, психозу і протилежних за полярністю суджень однозначним залишається чи не єдиний висновок: Єгипет, заражений «туніським синдромом», як і Близький Схід загалом, більше не буде таким, як досі. Чому і як саме може змінитися найбільша за кількістю населення країна арабського світу, кореспонденти «УМ» намагалися розібратися на місці.

За чутками й насправді: кого «чавлять танки»

Мобілка російської туристки на сусідньому лежаку розривається розпачливим жіночим голосом: «Доченька, возвращайся оттуда нємєдлєнно, там же стрєляют!» Дівчина марно намагається заперечити: мати «все знає», бо «по телебаченню сказали», що в Хургаді починаються погроми.

На каїрській площі Тахрір від 25 січня триває мітинг протесту. Для далеких від єгипетської столиці курортників єдиним сигналом того, що в країні не все спокійно, стало скасування навіть уже проданих екскурсійних турів з узбережжя до Каїра. Туроператори повертають гроші й радять переорієнтуватися на не менш цікавий з історичного погляду Луксор — там спокійно й «точно нічого не відбудеться».

Насправді вже 29 січня недосяжним стане й Луксор. А напередодні, як з’ясувалося згодом, Хургада і справді «готувалася до найгіршого»: містом ходили тривожні чутки, дехто з місцевих росіян та російськомовних, яких тут не менше десяти тисяч, тікав на околиці — пересидіти в бухті Макаді. А ввечері охоронці готелів суворо дотримувалися правил запровадженої владою комендантської години, забороняючи туристам виходити за межі готельної території.

«Найгіршого» ні в Хургаді, ні в Шарм–ель–Шейху чи на інших курортах не сталося ні тієї, ні наступної п’ятниці — 4 лютого, на яку було призначено черговий «вирішальний» день протестів. Та це не завадило деяким туристам по поверненні в Київ розповідати журналістам, ніби вони «на власні очі» бачили, як танк розчавив легковик, а газетам — писати про «розгроми супермаркетів» у Хургаді та району Старого ринку в Шармі, де всього–на–всього побилися два продавці.

Незважаючи на ці відверті перебільшення, для курортників справа не обмежилася скасуванням міжміських екскурсій. Слідом за європейцями та американцями до евакуації з Єгипту були змушені готуватися й росіяни та українці. Причому якщо серед німців та британців проводили анкетування — хто хоче виїхати раніше, а хто готовий дочекатися планового завершення свого туру, то в «наших» такого вибору не було. Попри протести, тих, у кого термін путівки вичерпувався пізніше 10 лютого, вивозили ще 5—6–го.

«Тут уже три дні як жодного туриста, крім російських, немає!» — запевняла представниця компанії «Пегас» Айша групу туристів, обурених втратою оплачених днів відпустки. Хоча принаймні в нашому готелі залишалося кілька десятків німців та голландців, а в переповненому вимушеними біженцями аеропорту одночасно з двома рейсами на Київ та кількома — в Росію — реєстрували літаки на Лейпціг, Франкфурт, Женеву, Познань тощо.

«Тури до Єгипту зараз не продають. Жоден туроператор не витрачатиме кошти на те, щоб вислати порожній літак по туристів, які захотіли добути свій тур до кінця. От і лякають усіх тим, що вибору немає — треба тікати негайно», — чесно пояснив інший турпрацівник.

Думки росіян, які живуть у Хургаді, розділилися. «Багато хто з наших зараз обурюється, що на батьківщині роздули паніку, відмовляються виїздити. Яка дурість! А кого, по–вашому, через два тижні підуть громити голодні й злі через відсутність туристів місцеві? Та ж іноземців!» — переконана історик–єгиптолог Ірина Кожарська, яка вже сім років живе в Єгипті. Її, навпаки, обурює те, що Росія відмовилася евакуювати своїх громадян безкоштовно: «А де нам узяти гроші на квитки, якщо вже тиждень не працюють банки, люди не можуть отримати зарплату за січень?» Квиток на останній, за словами Кожарської, літак, який завтра вилітає в Москву, Ірині та її дітям придбав у московському офісі «Аерофлоту» її батько.

«Хелло, останні туристи в Луксорі!»

Минулий тиждень для тих єгипетських міст і селищ, які майже повністю живуть за рахунок туристів, став ледве не жалобним. А треба враховувати, що туризм забезпечує не лише мешканців червономорських курортів, де господарі зараз змушені зачинити численні сувенірні й продуктові крамнички та ресторани, де туристичні фірми й готелі масово звільняють працівників, де залишаються без засобів до існування сотні таксистів, чимало з яких змушені виплачувати кредити за свої авто. Багато хто з них, а також готельні офіціанти, прибиральники тощо приїздять на курорти з інших міст, де немає роботи. Вони годують на свою зарплатню багатодітні родини десь у нетрях Каїра, Асуана, Кени… Зараз годувальників відправляють у неоплачувані відпустки. У тих готелях, які на «непевний сезон» вирішили не зачинятися, на випадок приїзду випадкових клієнтів залишаються працювати невелика частина штату. Стабільний ринок збуту втрачають і постачальники, які забезпечують курорти своєю продукцією.

«Хелло, останні туристи в Луксорі!» — із невеселою посмішкою вітає нас продавець сувенірів біля Карнакського храму, що в Луксорі. У величному Карнаку, де зазвичай не протовпишся (за день через давньоєгипетську святиню проходить до 9 тисяч відвідувачів), цього дня, окрім нас та охоронців, немає ні душі. Біля інших пам’яток колишніх Фів Стобрамних зустрічаємо хіба три–чотири групки таких самих ризикових самостійних туристів, які не встигли чи не поспішають тікати додому.

Набережна Нілу в 400–тисячному Луксорі по–європейському прикрашена ілюмінацією. Але вулиці напівпорожні. На кількох перехрестях у центрі міста стоять танки, біля багатьох банків, владних та фінансових установ — бронетранспортери, неподалік Карнакського храму чергують кілька військових вантажівок. Солдати, познімавши чоботи, мирно сплять на асфальті, з головою вкрившись ковдрами.

Комендантської години ввечері мало хто дотримується. Місцеві мешканці поспішають у своїх справах. Іноді по вулиці проїжджають легковики з встромленими у вікна національними прапорами, портретами президента Хосні Мубарака або гаслами за його відставку. Одна з двох туристичних столиць Єгипту виглядає досить спокійною. Про те, що й тут кілька днів тому відбувалися відбувалися заворушення, свідчать розбиті шибки в багатьох адмінбудівлях та навіть у новенькій міській бібліотеці.

Стомлені революцією

Але це в Луксор можна дістатися майже без проблем. А 10–мільйонний Каїр, найбільше місто арабського світу й центр антимубараківського виступу, — офіційно закритий, туди при бажанні доїдеш, але — «нелегально».

Після того, як на площу Тахрір у столиці прогнозовано вийшли протестанти, натхненні успіхом революції в Тунісі, й почали вимагати відставки Хосні Мубарака, серед звичайних єгиптян годі було знайти прибічників президента. «Мубарак має піти!» — одностайно наголошували всі наші співрозмовники — від каїрського студента до селян із придорожніх халуп біля міста Кена, що возять цукрову тростину на переробку. У кожній країні завжди залишається стабільний відсоток прибічників влади, а у звичних до «сильної руки» мусульманських державах — і поготів. Але прихильники лідера, який править Єгиптом уже 30 років, спочатку воліли відмовчуватися.

Проте на відміну від президента Тунісу Бен Алі, який швидко втік із розбурханої країни, Мубарак здаватися не збирався. Попри запевнення багатьох західних ЗМІ, нібито він ховається в Шарм–ель–Шейху й готується вилетіти за кордон, президент нікуди не втік. А змінив уряд, пообіцяв реформи й уперше за весь свій президентський термін призначив віце–президента — авторитетного Омара Сулеймана, якому доручив вести переговори з опозицією. Ще й зізнався телеканалу Ей–Бі–Сі: він, Мубарак, уже ситий владою та залюбки здихався б її хоч зараз. Однак «знає, що без перехідного періоду такий відхід ввергне країну в хаос».

І вже через тиждень після початку протестів настрої багатьох єгиптян змінилися. Хтось шокований втратою основного джерела доходу через від’їзд туристів, багатьом час платити за орендоване житло, роботодавець з огляду на закриті банки не може видати зарплату, а хтось просто стомився від невизначеності й хоче стабільності.

І ось уже авто з портретами президента на вікнах трапляються на вулицях усе частіше. А з написами на стінах «Мубарак має піти» сусідять напівграмотні каракулі «Yes Mubark». І їх не обов’язково писали відморозки на кшталт тих, кого влада озброїла металевою арматурою й кинула проти мирних протестантів у Каїрі. Швидше за все, більшість «нормальних промубараківців» погоджується, що Мубарак повинен залишити пост, от тільки коли і як — це вже інше питання.

Заяву президента про те, що він піде, але у вересні — просто не висунувши свою кандидатуру на планових виборах, каїрський Майдан зустрів обуреним улюлюканням. Натомість ті, хто не визначився із позицією або не вирізняється особливим радикалізмом, сприйняли це як привід повернутися до нормального життя. Мовляв, вимоги опозиції виконано, хоч і з відтермінуванням у часі — навіщо далі проте­стувати?

Затишшя перед чим?

Зараз ситуація в Єгипті потроху налагоджується. Минулого четверга з’явився інтернет, відключений по всій країні майже на тиждень. У п’ятницю майже зникли перебої в мобільному зв’язку. А в суботу було виконано одну з вимог опозиції: у відставку пішло все керівництво правлячої Національно–демократичної партії, включно з головою політбюро — сином президента Гамалем Мубараком. Ще раніше віце–президент Омар Сулейман запевнив, що Гамаль теж не балотуватиметься на президентських виборах, тобто спадкової передачі влади, яку прогнозували аналітики, не відбудеться.

Наступного дня головна опозиційна сила, ісламістська партія «Брати мусульмани», погодилася на переговори з владою, які досі категорично відкидала. Як повідомляє агенція «Франс пресс», під час «круглого столу» за участю віце–президента Сулеймана і прем’єр–міністра Ахмеда Шафіка сторони домовилися про внесення змін до Конституції, які, зокрема, стосуються певної демократизації виборчої системи. Раніше Шафік висловив глибокий жаль влади з приводу загибелі опозиціонерів, пообіцявши провести розслідування й покарати винних.

Демонструючи початок обіцяної боротьби з корупцією, ген­прокуратура Єгипту заборонила виїздити з країни кільком міністрам колишнього уряду, зокрема міністрові туризму, й арештувала їхні банківські рахунки.

Із неділі в країні запрацювали деякі банки (вихідний у переважно мусульманському Єгипті — п’ятниця). Із протестів вийшли молодіжні рухи «6 квітня» й «25 січня», які досі були провідними рушійними силами опозиційних акцій. Замість мітингувати далі, вони вирішили перетворитися на політичні партії й готуватися до планових виборів.

Останні два дні на площі Тахрір були найспокійнішими з початку революції. Втішені мирною обстановкою, демонстранти, які після нападу «промубараківців» були змушені постійно нести оборону майдану, замість палиць та імпровізованих щитів взялися за бубни, слухають музику і танцюють. Аби показати, що бал тут правлять не лише мусульмани, на площі влаштували богослужіння християн–коптів (їх у Єгипті — до 10%). На ліхтарі так і теліпається опудало, що зображує «проамериканського» президента.

Українські ЖЖ–юзери linux_xxx та alex_borgeze, відомі як активісти радикальної партії «Братство», фотографуються на тлі веселого натовпу.

Щоправда, журналістам «за упереджене висвітлення подій» поліція не дозволяє знімати військову присутність навколо майдану і саму площу. У попередні дні в іноземних репортерів відбирали техніку й фактично силою утримували в готелях без можливості вийти на вулицю. У сутичках загинув кореспондент газети «Аль–Ахрам» Ахмед Мохаммед Махмуд, а загалом жертвами безпорядків у великих містах (переважно в Каїрі) стало понад 300 осіб.

Але очевидно, що протести або йдуть на спад, або пружина стискається, аби вистрілити ще раз. У ці дні ситуація в Каїрі знову трохи нагадує український Майдан–2004, із яким раніше так недоречно порівнювали Тахрір деякі недалекоглядні прихильники демократії. Проте Єгипет — не Україна. І не лише тому, що в арабських країнах безкровна революція —оксюморон.

Владу будуть брати «Брати мусульмани»?

Учасники бунтів у Каїрі, Александрії та Суеці наголошують на тому, що стоять не за конкретних політиків, а «за демократію й заради падіння режиму». Справді, визначених лідерів у єгипетського Майдану немає, і номінально протестантів не організовувала жодна партія. Прихильники найрізноманітніших політичних течій, мусульмани й християни–копти організувалися й вийшли на мітинги самі. Але, на відміну від європейських країн, для арабських відповідь на запитання «хто прийде після повалення влади» є значно важливішою. Особливості місцевого менталітету такі, що на хвилі «демократичних перетворень» після повергнення диктаторських режимів до влади в цих державах приходять ісламісти. І роблять усе для того, аби надалі про будь–яку демократію народ забув назавжди.

Яскравим прикладом такого розвитку подій є Іран, де, скориставшись успіхом організованої іншими політичними течіями революції 1979 року, на зміну шаху Пехлеві прийшов ще більш авторитарний релігійний лідер Рухолла Хомейні. Під керівництвом аятолли Іран перетворився на першу ісламську республіку, Конституція якої ґрунтується на законах шаріату. Будь–які прояви інакомислення там жорстоко придушують, а тюрми переповнені політичними в’язнями.

У Єгипті радикальну релігійно–політичну течію представляє заборонена з 1954 року партія «Брати мусульмани». У народі «Брати» користуються помітною популярністю — пройшовши до парламенту як незалежні кандидати, у позаминулому скликанні вони посіли 20% місць. Минулі вибори зусиллями Мубарака стали для «БМ» значно менш успішними, але позачергові, які майже напевне відбудуться, обіцяють шалений успіх. І байдуже, що зараз лідер «Братів» Мухаммад Баді обіцяє після приходу до влади залишити Єгипет світською державою та не змушувати жінок ходити винятково із закритими обличчями. У разі успіху ця позиція може зазнати значних змін.

Саме побоювання, що до влади прийдуть ісламісти, найбільше лякає західних партнерів Єгипту. І для США, і для Європи ця країна — один із маяків мусульманського світу — має надзвичайно важливе значення через те, що володіє Суецьким каналом, який дозволяє морським суднам проходити з Індійського океану напряму в Середземне море.

Одним із головних закидів опозиції до Мубарака є те, що він «продався Америці». США справді послідовно підтримували президента, який забезпечував Єгипту стабільність і мир з Ізраїлем. Тепер Білий дім не ризикує прямо стати на захист «диктатора». На Мюнхенській конференції з безпеки, яка завершилася минулої неділі, держсекретар США Хіларі Клінтон обережно погодилася з тим, що Мубарак повинен піти у відставку, при цьому висловивши побоювання щодо приходу до влади нового авторитарного режиму. Натомість президент Ізраїлю Шимон Перес у своїх оцінках однозначний: «Роль Хосні Мубарака у мирному врегулюванні на Близькому Сході важко переоцінити. Для Ізраїлю, який завдяки позиції Мубарака вперше за багато років встановив із Єгиптом мирні відносини, перемога «Братів мусульман» означатиме новий виток протистояння».

«Ні–ні, ісламісти до влади однозначно не прийдуть! Коли ми скинемо Мубарака, у Єгипті встановиться нова, демократична влада!» — переконаний студент Каїрського університету Амар, який незадовго до революції приїхав у Хургаду трохи підзаробити адміністратором у готельному інтернет–кафе. Щоправда, відповіді на те, хто саме представлятиме цю «демократичну владу» в Амара немає. Єдине, з чим він погоджується беззаперечно: новим президентом точно не стане Мохаммед ель–Барадеї.

Колишній голова Міжнародної агенції з ядерної енергії (МАГАТЕ), на якого раніше ставили Захід та вкрай невеликий прошарок єгипетської інтелігенції, приєднався до демонстрантів на площі Тахрір лише через кілька днів після початку протестів. Опозиція йому дуже зраділа, проте навіть у її лавах не сумніваються, що президентом ель–Барадеї не оберуть — він філософ, а не політик. Зрештою, більшість звичайних єгиптян досі навіть не підозрювала про існування такого чоловіка.

«Мубарак — кошмар! Обама — кошмар! Протести — кошмар!» — бідкається офіціант Ібрагім. За його словами, він «не хоче нікого — аби лише в Єгипті був мир». Зате у продавця сувенірів Шара кумири є: «Однозначно, всю владу повинна взяти в руки армія! Тільки військові зможуть навести в країні порядок. А довіра до армії у нас надзвичайно висока».

У єгиптян є всі підстави для незадоволення владою — попри зростання економіки та величезні надходження до державного бюджету від Суецького каналу, туризму й нафти, 80% населення Єгипту живе за межею бідності. Тут більшість будинків стоять без дахів (так хата вважається недобудованою, і за неї не треба платити податок), не підключені до каналізації, а навколо бігає безліч голодних і обірваних дітлахів. Щоправда, при цьому ледве не над кожною халупою стирчить супутникова антена, а бідні єгиптяни обожнюють годинами теревенити по мобілках — стільниковий зв’язок тут дуже дешевий.

Прибиральник отримує 200 фунтів (близько 260 грн. на наші гроші), вчитель — 850 фунтів. Ціни на продукти — майже як в Україні. Хіба бензин по 2 фунти. А оренда хорошої трикімнатної квартири в Хургаді — близько 200 доларів/місяць.

«Звичайно, у них бідність — якщо плодити по 10—12 дітей, наперед знаючи, що не зможеш їх прогодувати! — обурюється Ірина Кожарська, яка в Єгипті вийшла заміж за араба й народила йому сина. — І нічого на Мубарака кивати: якби він був таким аж диктатором, демонстрантів уже давно б перестріляли».

* * *

Село на околиці Луксора живе своїм звичним життям: дорогою трюхикають, везучи возики з поклажею, віслюки, бібікають крихітні машинки тук–туки, залізничною колією до місцевого заводу прямують ешелони, завантажені цукровою тростиною. І тільки скло на портреті президента Мубарака над постом поліцейського патруля розбите.

«Мубарак — зло, він має піти!» — тицяючи пальцем на зображення недавнього лідера, красномовною мовою жестів пояснює нам свою думку літній чоловік, що торгує при дорозі гарбузами. Кого він бачить на чолі держави замість Мубарака, ми не питаємо. І не лише тому, що не знаємо арабської.

КОМЕНТАР З ПРИВОДУ

Євген Сатановський,
президент Інституту Близького Сходу (Росія):

— Хотів би помилитися в прогнозі, але в Єгипті починається громадянська війна. Це дуже серйозно. Там уже почали вбивати іноземців. Усе, що відбуватиметься в Єгипті, відбуватиметься за логікою, близькою до подій у Росії 1917–1918 років. «Брати мусульмани» вичікуватимуть, дадуть можливість велику або малу кров провести без них, провалитися всім, хто провалиться, і зрештою братимуть владу за спинами тих, хто переріже одне одного в рамках конфлікту до того. Так, як це відбувалося в Ірані. На мінному полі не треба поспішати вперед — хай пройдуть ті, хто може пройти до вас. А потім влада сама впаде вам до рук. «Брати мусульмани» — це досвідчений, професійний, блискуче обізнаний на ситуації в Єгипті рух, який користується підтримкою не лише люмпенів, а й інтелектуалів.

На Ель–Барадеї ставить Захід, але шанси взяти владу в нього не більші, ніж у Григорія Явлінського — стати президентом Росії. Тобто нульові. Зате він може стати ширмою для ісламістів.

ГАЛОПОМ ІЗ ЄГИПТУ

У лютому потрапити в «Єгі» точно не вийде, а в березні — можна

У 2010 році Єгипет прийняв понад 15 мільйонів туристів. Майже 400 тисяч із них — наші співвітчизники.

Станом на 31 січня в Єгипті перебувало 6,5 тисячі українських відпочивальників. До 10 лютого мають повернутися всі — або планово, або достроково, додатковими авіарейсами.

Після заклику МЗС утриматися від поїздок до Єгипту українські туроператори, які працюють на цей напрямок, призупинили видачу документів за вже оплачені тури та оголосили про призупинення продажу турів «до стабілізації ситуації». Як повідомила прес–секретар Асоціації лідерів турбізнесу України Юлія Олійник, «деякі туроператори припинили видачу документів до 28 лютого, деякі не називали дату». За словами пані Юлії, тим, хто вже проплатив путівку, але до Єгипту не поїде, туроператори надають три можливості: безкоштовно перебронювати тур на той час, коли країну фараонів знову відкриють; обрати інший напрямок, який пропонує оператор (із доплатою в разі потреби); написати заяву про повернення грошей. В останньому разі сто відсотків витраченої суми повернути майже напевне не вдасться.

Натомість Олена, менеджер із продажу туристичної агенції TUI, розповіла «УМ» про справи конкретної фірми: «До 20–х чисел лютого всі чартери на Єгипет скасовано, тому на ці дати ми справді тури не продаємо. Але, скажімо, на березень чи квітень придбати путівку можна. Якщо й на той час літаки не літатимуть, будемо переброньовувати на тури в інші країни — наприклад, Туреччину. Гроші в разі попереднього бронювання за тривалий час оператори не повертають».

АРТЕФАКТИ

Кому — революція, а вандалам — пожива

Революція в Єгипті вже завдала непоправних збитків знаменитому Каїрському музею та іншим сховищам з артефактами давньоєгипетської цивілізації. Як повідомляють телеканали «Аль–Джазіра» й «Дискавері» та британська Асоціація музеїв, мародери скористалися масовими заворушеннями, щоб розграбувати сховища безцінних історичних пам’яток. Зокрема, грабіжники вдерлися у сховище Ель–Кантара на Сінаї та сховище Міт–Рахіна, розташоване на місці стародавньої єгипетської столиці Мемфіса, намагалися увірватися в Національний музей коштовностей, Александрійський і Коптський музеї.

Єгипетський музей у Каїрі мародери атакували в перші ж дні протестів — потім на його захист стали організовані опозицією загони самооборони, а згодом наспіла й армія. Проте тринадцять вітрин із безцінними артефактами на той час було вже розгромлено — шукаючи золото, грабіжники безжально трощили «мало цінні», з їхньої точки зору, експонати. Зокрема, пошкоджено кілька речей із гробниці Тутанхамона — дерев’яні позолочені скульптури фараона на пантері, на човні, з мандрівним посохом. Дерево вандалів не зацікавило, тому, відламавши основу від позолоченої верхівки, вони покидали статуетки кількатисячолітньої давності на підлогу. Також пошкоджено кілька мумій — не спромігшись винести їх повністю, мародери повідривали забальзамованим тілам голови, щоб потім продати їх колекціонерам.