Микола Сулима. (Фото з сайту svidomo.org.)
Уже кілька тижнів затверджена Міністерством освіти і науки Концепція літературної освіти непокоїть і вчителів, і школярів, і ЗМІ. То з’являлася інформація про те, що, згідно з документом, російську літературу виведуть в окремий курс, то про те, що зі шкільної програми вилучили Ліну Костенко.
Чого ж чекати учням після затвердження Концепції? Про фальсифікації в МОНі та про «стиснутий» курс української літератури у старших класах «УМ» поспілкувалася з одним із розробників цього документа — завідувачем відділу давньої української літератури Національної академії наук Миколою Матвійовичем Сулимою.
— Пане Миколо, почнімо з того, для чого взагалі знадобилася ця Концепція літературної освіти, комісія, яка над нею працювала? Що змінилося? Раніше ж літературу в школах і без неї викладали...
— Я і тоді не дуже зрозумів, і тепер не зовсім тямлю, в чому справа. МОН пояснює таку свою ініціативу тим, що загальноосвітні навчальні заклади не навчатимуться за 12–річною системою, відповідно — потрібно було «стиснути» програму для 11–річної школи. Навіщо знову все реформувати, розробляти Концепцію, коли вже є держстандарти викладання літератури? Мені це важко пояснити.
Однак МОН до комісії запросило мене і ще чотирьох науковців: Ольгу Ніколенко з Полтавського педуніверситету, Лесю Мірошниченко з НПУ ім. Драгоманова, Лідію Кавун із Черкаського університету та співробітника МОН Катерину Таранік–Ткачук. Спільно ми розробляли цей документ, вносили корективи, обговорювали...
— Тобто фактично одним із завдань Концепції було витіснення частини творів зі шкільної програми. За яким принципом це робили?
— Нині програми 11 і 12 класів об’єднані. Фактично втрачено 62 години викладання літератури. Ми поставили собі за завдання об’єднати ці програми, скоротивши їх із мінімальними втратами. Намагалися зберегти найкращі твори письменників, адже годин на вивчення української літератури не додали. Але нарікання будуть — тут немає сумнівів. Наприклад, творчість шістдесятників вивчатимуть «блоком», менше уроків виділено на вивчення творчості кожного окремо. Частину творів перевели на самостійне вивчення. Це прикро, бо ми ту програми розробляли, але виходу не було.
— Сегмент сучасних письменників у шкільних програмах буде представлений?
— Їх вивчатимуть, але оглядово. Працівники інституту коли дізналися, що міністр освіти не хоче, аби вивчали твори живих письменників, здивувалися. Бо серед них — Дмитро Павличко, Іван Драч, Ліна Костенко... Це дивний підхід, адже моє покоління вивчало творчість Рильського, Тичини, коли вони ще були живими, бо це геніальні літератори. Можливо, міністрові Табачнику просто не подобається політична позиція сучасних письменників...
— То все ж Павличко і Драч у програмі лишаються? І чи є там місце Андруховичу, Ірванцеві, Забужко?
— Творчість Павличка, Драча, Вінграновського і Симоненка вивчатимуть у розділі письменників–шістдесятників. Але, на мій погляд, розповісти дітям, що нині пишуть Забужко, Андрухович, Неборак, Ірванець, необхідно... Проте кого із цього покоління згадають на уроках — залежить передусім від викладача. Тим паче, з огляду на ту обставину, що творчість декого із сучасних письменників викликає нарікання: передусім за використання нецензурної лексики. Відтак «прив’язати» їх до школи непросто. Я імен не називатиму, але дехто із сучасних літераторів думає, що тільки так можна передати атмосферу «дна суспільства». Але якщо взяти п’єсу Горького «На дні» — то це вже, знаєте, таке «дно», що нижче не спустишся. Однак і нецензурщини ви там не знайдете. Тому, знову ж таки, питання залишається відкритим для викладача.
— Тепер щодо скандалу, пов’язаного із Концепцією. В ефірі «Радіо Свобода» ви заявили, що той її варіант, який затвердив МОН, відрізняється від варіанту розробників. Що саме з’явилося в тексті Концепції, і чому ви з цим твердженням принципово не погоджуєтеся?
— Під оцими словами я б ніколи свого підпису не поставив: «Особлива роль належить російській літературі як художньо–словесному надбанню, у тісній взаємодії з яким протягом декількох століть формувалася українська література, а також з урахуванням того місця, яке займає російська література у загальнолюдській системі духовно–культурних цінностей».
Цього стверджувати не можна, адже якщо говорити про Київську Русь і навіть припустити, що вже тоді було розмежування російської, білоруської і української літератури (хоча вони сформувалися пізніше), то вплив на них усіх мала і візантійська література, і література південних слов’ян. У XVI–XVII столітті мала вплив латиномовна й грекомовна антична література, а в XVII—XVIII столітті саме українська література впливала на російську — адже всі ми знаємо, що Слов’яно–греко–латинська академія була створена випускниками Києво–Могилянської академії. Говорити про вплив російської літератури на українську можна лише в рамках XIX—XX століття. Проте, наприклад, Нечуй–Левицький із цим категорично не погоджувався, написав цілу статтю, де спростовував це і «відмахувався» від російської літератури. До речі, МОН чомусь забув про вплив Біблії і на українську, і на російську літератури.
Запевняю: в тому варіанті, який ми колективно обговорювали, ні про який вплив російської літератури не йшлося.
— Ці зміни могли внести ваші колеги — співавтори Концепції? Чи ви переконані, що це зробили в Міносвіти?
— Я не можу напевне говорити. Навіть якщо це зробив хтось із членів комісії або хтось із співавторів знає, чиїх це рук справа, — хто з них зізнається? Просто маємо факт: зміни внесли без обговорення і погодження зі членами комісії.
І ще такий момент: в журналі «Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах» стоїть моє прізвище під текстом опублікованої зміненої Концепції, але своєю рукою я ніде не розписувався, хоча завжди думав, що після подібної роботи це необхідно за процедурою. Підкреслюю: такий документ я б ніколи не підписав. У принципі, це не новина для мене — про те, що наш варіант змінили, я дізнався ще у серпні. Але як «достукатися» в МОН і щось довести?
— Деякі депутати–«регіонали» наполягають, що в школах потрібно більше зосереджувати увагу на вивченні російської літератури. Поки що вона, за Концепцією, у складі курсу світової. Може так статися, що російську винесуть в окремий курс?
— По–перше, я ще під час обговорення проекту Концепції намагався переконати, що не можна підмінювати термін «зарубіжна література» терміном «світова література». Світова — академічний предмет, якщо її вивчати, потрібно включити в програму найкращі зразки творів з усіх країн світу, але ж шкільний курс насправді цього не передбачає, тому саме визначення шкільного курсу «світова література» — неправильне.
А щодо російської літератури — так, певна тривога є. У шкільній програмі є інтегрований курс «Література (рідна і світова)». Може статися, що на Донбасі до рідної літератури віднесуть російську. Це той момент, який можна трактувати по–різному. За нормальної міністерської політики подібне виключається, але в наших реаліях можливо все.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
