Третій день триває в «Українському домі» у Києві ІV Міжнародна виставка-ярмарок «Книжковий сад-2004». Як сказав один зі співорганізаторів акції, голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Іван Чиж, з кожним роком виставка зростає кількісно і якісно, на цьому «Книжковому саду» заявлено 227 учасників. Напозір усе виглядає значно скромніше і песимістичніше, в тому числі й кількість учасників: у порівнянні з минулими виставками їх, здається, стало менше. До того ж від участі у цьогорічному «Саду» відмовилися деякі приватні видавництва, оскільки ціну за оренду бокса для державних і недержавних видавництв виставили різну. Директор «Українзала, що різниця несуттєва, приватні мали заплатити на 60 грн. за квадратний метр більше, ніж державні, а бокс займає 4 метри. Подумаєш, 240 гривень. До речі, цікава деталь — деяким іноземним гостям виставкові бокси надавали безкоштовно, аби забезпечити виставку статусом міжнародної. Серед учасників заявлені поляки, греки, білоруси, росіяни, американці, турки, латвійці. На стендах лежать здебільшого старі книжки — минулого, позаминулого року, кількарічної давності. Я, наприклад, придбала перший том енциклопедії «Українське мистецтво» 1995 року випуску за 6 гривень, працівниця стенду пообіцяла, що ось-ось вийде другий(!) том. А звідки взятися новим книжкам, якщо більшість видавництв фактично призупинили свою діяльність після того, як українську книжку обклали ще 20 відсотками ПДВ. Не побачивши на виставці активне українське видавництво «Кальварія», я зателефонувала його директору Петру Мацкевичу і запитала: «Чому вас там немає?». «Ми ніколи не брали участі у «Книжковому саду». По-перше, раніше там була дорога оренда, кажуть, у цьому році ціни трохи впали. По-друге, там же ніколи немає людей. Для кого ж ми будемо виставлятися, для Кабінету Міністрів? По-третє, кожна виставка відкривається словами: «У нашому книговидавництві зараз та-а-кий кайф!». Ну що після цього можна говорити. Ми видали за півроку 5 книжок із 40 запланованих. Оце і вся відповідь».
Зовні, звичайно, виставка виглядає дуже скромно. Таке враження, ніби весь світовий досвід з оформлення книжкових стендів на подібних ярмарках — просто вигадка красномовних журналістів. На цьому сірому тлі виділявся стенд релігійного видавництва Fares, яке, як свідчать численні книжки, портрети «вождя» і телепокази, належить Сандею Аделаджа. Чорношкірий проповідник, виявляється, написав масу книг, у тому числі й таку духовну, як «Сексуальная свобода». Біля стенду Парламентського видавництва прикипів нардеп Лесь Танюк, його тут же почали переконувати в необхідності придбати щойно видрукуваний окремою брошурою якийсь новий закон. Із депутатських книжок тут продавалися твори Олександра Мороза і Бориса Олійника. Зате на сусідньому стенді — Парламентської бібліотеки — були представлені опуси і Олександра Зінченка, і Миколи Томенка, і Леоніда Кравчука, і Литвина, і Драча, й Іоффе, Кононова, Пинзеника, Онопенка. Як пояснили, в бібліотеці нараховується зо 200 праць народних депутатів тільки цього скликання, включаючи брошури і наукові праці, якраз останні і є найбільш затребуваним депутатським чтивом. На стенді Мінiстерства освіти поруч із підручниками кримськотатарською мовою лежить і бестселер Леоніда Кучми «Україна — не Росія». Дівчина бiля стенду не змогла пояснити мені, що тут робить твір гаранта, чи він уже рекомендований Міністерством освіти до обов'язкової шкільної програми, чи так лежить, для демонстрації вірнопідданства.
Іще дві тенденції, які я відзначила для себе на цій виставці: стало значно менше російських книжок, а російського видавництва не побачила жодного, і зменшилася кількість президентських альбомів, бо на попередніх виставках поліграфісти України, Росії і Білорусі змагалися саме в цій номінації. Ось «Мистецтво» порадувало красивеньким фоліантом «Людмила Кучма. Добром зігріте серце». У рамках виставки, яка працюватиме ще сьогодні й завтра, заплановано багато зустрічей із письменниками, презентацій книг і видавництв, «круглих столів».
На прес-конференції з нагоди відкриття виставки Іван Чиж ощасливив повідомленням про те, що закон, який надає пільги українським видавцям, заднім числом вступає в дію з 1 січня 2004 року. Ви щось зрозуміли?
На позавчорашній прес–конференції, як «УМ» вже повідомляла, начальник обласного управління охорони здоров’я Богдан Ониськів зазначив, що від наразі незрозумілої недуги померли семеро людей. Однак уже наступного дня, за неофіційною інформацією з компетентних джерел, стало відомо, що в області сталося щонайменше десять летальних випадків. Серед осіб, які померли, — і дві студентки одного з тернопільських вузів. А ще — не менше десятка людей перебувають у лікарнях у важкому стані. >>
«У «темниках» було вказано: обов'язково акцентувати на тому, що Янукович сидів поруч iз Путіним, — розповіла мені приятелька з ТБ. — Він що, тримав Путіна за ....., що на цьому так важливо наголошувати?!». Переглянувши російську пресу, стає зрозумілим, що не Янукович Пітуна, а Путін Януковича, а на додачу ще й Кучму тримав. Російський президент, запрошуючи високих київських гостей у підмосковну резиденцію Ново-Огарьово буцімто на святкування дня народження (келейне святкування і запізніле: день народження минув 7 жовтня, а випити на своє 52-річчя Володимир Володимирович більше нікого з високих гостей не запрошував), уже знав: він заявить про підтримку Москвою спадкоємності влади в Україні. Він не вельми симпатизує Януковичу, але за «підписки» Леоніда Даниловича той став єдиною наразі силою в Україні, яка робить Путіну те, що жінки роблять чоловікам, і задоволений Путін, за відсутності альтернативи і наполегливості люблячих киян, згодився. Ось як описує «новоогарьовський процес» російська газета «Коммерсантъ», якій не пощастило отримати «темника» з київської вулиці Банкової: «Спершу з машини вийшов Кучма. Він вийшов і поцілував Путіна кудись у шию. За ним до російського президента підійшов Віктор Янукович... і старанно зробив те ж саме, силкуючись скопіювати всі рухи душі старшого товариша. Це було непросто, позаяк Янукович значно вищий за Кучму. Але йому вдалося». >>
Учений зі світовим ім'ям, засновник і президент Міжрегіональної Академії управління персоналом, голова правління Всеукраїнського благодійного фонду «Милосердя» 50-річний Георгій Щокін потрапив до лікарні внаслідок побиття. Як повідомив «УМ» керівник центру громадських зв'язків столичної міліції Дмитро Андрєєв, напад вчинили четверо невідомих, озброєних дерев'яними палицями-кийками. Сталося це позавчора на початку 12-ї години дня. Від нападу пана Щокіна не змогли захистити навіть двоє охоронців, які разом з президентом МАУП потрапили до лікарні. >>
Маршрутні таксі стають дедалі небезпечнішим видом транспорту, адже рідко який тиждень нині вони не фігурують у зведеннях Державтоінспекції. Минулий тиждень не став винятком, відзначившись аж двома ДТП за участю маршруток — на Рівненщині та в Криму. >>
Банк Швеції вчора оголосив прізвища лауреатів Премії з економічних наук ім. Альфреда Нобеля за цей рік. Вона заснована вже після смерті Нобеля, але за своєю значимістю прирівнюється до Нобелівської премії. >>
У суботу в Афганістані відбулися перші демократичні президентські вибори. Інтерес до них був надзвичайний. З 10,5 мільйона мешканців країни з правом голосу до виборчих дільниць з'явилися більше 10 мільйонів. І не побоялися при цьому погроз талібів влаштувати терористичні замахи, не побоялися вистоювання у довжелезних чергах, в яких вони гаяли час, вигукуючи: «Демокрасі, демокрасі!». >>
