Підрізані крила «Родославу»

Уже майже два місяці Наталя Онищенко, художній керівник фольклорнообрядового театру «Родослав» Центру української культури «Коло калинове» Дніпропетровського міського палацу дітей та юнацтва, та її 17річний син мають неофіційний статус погорільців. Родина, яка досі мала дім і безліч планів на майбутнє, тулиться нині в методичному кабінеті Палацу, де нормально ні їсти зготувати, ні помитися. Але мати й син і за це дуже вдячні керівництву закладу, адже їм справді більше нікуди іти...

Згоріло все...

Це сталося в ніч iз суботи на неділю, з 11 на 12 грудня. Того дня пані Наталя гостювала із сином у сестри. Там і заночувала. А наступного дня поїхала на роботу, сина ж попросила заскочити додому та привезти ноутбук. Сергій ледь відчинив двері їх­ньої хати, аж раптом вогненна хвиля ледь не збила хлопця з ніг. Викликані пожежники боролися з полум’ям близько двох годин, але марно. Фахівці кажуть, що тліти, ймовірно, дрова чи вугілля, якими опалювали помешкання, почало ще вночі. А коли до хати потрапив кисень, запалало посправжньому.

Наталя потім ще два дні разом iз мамою та сестрою порпалися на згарищі з надією щось урятувати. Але згоріло все — піаніно, комп’ютер, ноутбук, шафи з речами та книжками, переважно старовинними, раритетними, які впродовж бозна­скількох років буквально по крихтах збирала, рушники і немалі гроші, які збирала на новий будинок і зберігала вдома. Навіть концертні костюми учасників їхнього колективу, які саме привезла додому, щоб здати для прання, згоріли дотла. Ця трагедія й «Родославу» підрізала крила, бо Наталя своїм дітищем посправжньому жила, і вся старовина, яку вона дбайливо збирала і зберігала вдома, працювала, як кажуть, на ідею — збереження нашої національної самобутності для нащадків.

Згоріли й численні будматеріали, які з сином дбайливо збирали, сподіваючись у не такому вже й далекому майбутньому розбудуватися... Спасибі керівництву Палацу дітей та юнацтва, яке дозволило Наталі разом із сином пожити просто в методичному кабінеті. Та численним добрим людям, які й грошима допомогли, й одягом. Навіть юні учасниці «Родославу» приносили своїй наставниці по 100—200 гривень...

Жінка пробувала звертатися за численними оголошеннями про здачу в оренду квартир, але повсюди наштовхувалася на посередників, яким треба заплатити за послуги. Отож чесно зізнається, що виходу з цього замкненого кола ще не бачить. Батьки вже старенькі, у сестри — свої проблеми — тільки півроку тому вона втратила чоловіка. Чоловік Наталі теж десять років тому на мотоциклі потрапив під колеса авто й тепер — інвалід, якого доглядають батьки в рідному селі.

Будуватися на згарищі — погана прикмета

Отож доводиться жити через «не можу». Того дня, коли ми з Наталею спілкувалися у фойє Палацу дітей та юнацтва, вона продовжила репетирувати зі своїм «Родославом». Усім бідам на зло.

— У нас, мабуть, на весь регіон один такий колектив, — розповідає Наталя, немов забувши про свою біду, виходу з якої поки що не бачить. — Бо не осучаснюємо старовинні пісні, не робимо це під «щось», а відтворюємо без жодної зайвої ноти старовинний спів, співаємо без супроводу. Якщо був такий обряд, то збираємо його по крихтах — де у піснях, де у розповідях... Намагаємося робити два типи обрядів — сценічний, складений iз маленьких фрагментів, і повноцінний, що й на кілька днів може розтягнутися. Як­от Івана Купала — ми їдемо з наметами до Богородицької фортеці і відтворюємо старовинний обряд протягом двохтрьох днів. Записи ретельно розшифровуємо, вивчаємо вимову, звучання... Тепер усі ці записи згоріли.

Колективу, який очолює Наталя Онищенко, всього чотири роки. Але встигли досягти чимало — навіть у міжнародних фестивалях участь брали. Тричі отримували диплом фестивалю дитячої творчості «Зоряне коло», що проводиться у Дніпропетровську, з успіхом виступали у Харкові серед 38 фольклорних колективів та на зимовому фестивалі «Ой радуйся земле» у Трускавці. Вже звичними стали виступи «Родославу» в Капулівці, де покоїться прах кошового отамана Запорізької Січі Івана Сірка, і в багатьох інших пам’ятних місцях. Ці успіхи надихають пані Наталю й оптимізму вона не втрачає — продовжує працювати зі своїми дітьми, яких відвідує «Родослав» близько 40. До речі, найстаршій учасниці «Родославу» 25 років, а наймолодшому — лише два з половиною. А коли по неділях ще підключаються батьки чи бабусі, то цей родинний спів зачарує кожного. Ночуючи у методичному кабінеті, вони з сином продовжують мріяти про новий будинок, тепер уже новий абсолютно, бо будуватися на згарищі — погана прикмета...

P. S. Хто бажає допомогти цій родині — телефон пані Наталі в редакції.