Шокова рефлексотерапія

03.02.2011
Шокова рефлексотерапія

На кафедрі, за лаштунками якої сьогодні киплять справжні пристрасті, повернули здоров’я багатьом пацієнтам.(Фото Юрія Сапожнікова)

У тихому науковому плесі шанованої Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Шупика вже кілька місяців киплять справді шекспірівські пристрасті. Дивним чином вони торкнулися цього храму Медицини, у якому, здавалося, мали б діяти зовсім інші стандарти, ніж у звичайному світі.

 

Піти красиво

Суть ситуації прозора. Член–кореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професор Євгенія Мачерет вирішила залишити пост завідувачки кафедри неврології та рефлексотерапії, аби присвятити себе винятково науковій діяльності. За 32 роки її керування кафедра зробила величезний крок уперед, уславивши себе й Україну визначними досягненнями в галузі цих двох наук. Більше того, професор Мачерет стала засновницею національної школи рефлексотерапії. Своїми відкриттями, впровадженнями новітнього устаткування і, головне, кількістю тих, хто одужав, вона довела безсумнівну користь цього напряму медичної науки. Підтвердження цьому — визнання і повага до кафедри в Україні та державах зарубіжжя серед колег і пацієнтів.

У медичному світі всі знали, що Євгенія Мачерет iде з посади з легкою душею. За останнє десятиліття вона підготувала собі гідну заміну — професора, доктора медичних наук Ольгу Коваленко, універсального фахівця, який володіє глибинними знаннями і в неврології, і в рефлексотерапії. Пані Євгенія ростила не просто свого наступника, а однодумця, фахівця, здатного на найвищому рівні продовжити справу.

Докторську дисертацію Ольга Коваленко захистила блискуче. Опонент захисту її дисертації не скупився на хороші, щирі слова. Не часто чує подібні захоплені відгуки від старшого колеги молодий науковець. Тому Ольга Євгенівна їх добре пам’ятає і сьогодні.

Як правило, на посаду завідувача висувається єдина кандидатура, яка давно отримала «благословення» свого наукового наставника і колег. «Протекціонізм!» — вже чую я обурені вигуки. Аж ніяк! Бо існує таке поняття, як «резерв на заміщення посади завідувача кафедри», затверджений керівництвом і підтверджений відповідною документацією.

Кожна сфера людської діяльності має свої неписані традиції і закони. Медицина не виняток. Тут усі розуміють, що завідувач кафедри, особливо у такому закладі, як Національна медична академія — це не просто певна особа з науковим ступенем. Завідувач — це уособлений стратегічний напрям розвитку кафедри, а отже — поглиблення або, навпаки, занепад, усього того науково–практичного багатства, що було накопичено десятками фахівців упродовж десятиліть. Це — практичне втілення тих надбань медицини, які, у підсумку, слугують на користь нам iз вами, тобто простим людям.

...У листопаді було оголошено відкритий конкурс на заміщення вакантної посади завідувача кафедри неврології та рефлексотерапії. Але, поважаючи і визнаючи обґрунтований вибір визнаного науковця і лікаря Євгенії Мачерет, ніхто з колег (навіть з 25–річним стажем роботи, численним науковим доробком і солідним викладацьким багажем) не подав заяви на цю посаду. Ніхто, крім доцента Наталії Мурашко. І тут починається другий акт шекспірівської п’єси.

Такі різні претендентки

Проведемо порівняльний аналіз цих кандидатур. Тим паче що перед першим етапом голосування керівництво вже робило порівняльні таблиці, у яких прискіпливо підрахувало роки загальномедичного і педагогічного стажу, кількість наукових праць, підручників, посібників, патентів, досвіду роботи на керівних посадах тощо кожної претендентки.

Отже, Ольга Коваленко: доктор медичних наук, професор. Головний спеціаліст МОЗ України з рефлексотерапії. Здобула другу вищу освіту за спеціальністю «психологія» у Національному педуніверситеті ім. Драгоманова. Має вищі категорії з двох спеціальностей — неврології та рефлексотерапії. Робочий стаж у медицині — 25 років. Стаж педагогічної діяльності — майже 16 років. Понад 220 наукових публікацій, монографія, підручник, посібники, методичні рекомендації, патенти на винаходи та корисні моделі, робота з аспірантами. На посаду завідувачки рекомендована кафедрою і науковим керівником Євгенією Мачерет.

Наталія Мурашко: доктор медичних наук, доцент. Робочий стаж у медицині — 17 років, педагогічний — близько 9 років. Участь у двох посібниках, близько 150 публікацій, переважна більшість яких — реклама фармацевтичних препаратів провідних компаній світу. Начебто наявна перша лікарська категорія з рефлексотерапії насправді відсутня, що підтверджує протокол засідання кафедри від 8 грудня 2010 року. Певну схильність до фантазування доцент Мурашко виявила ще сім років тому, коли подала неправдиві дані про обсяги виконаної роботи, що знову таки знайшло відображення у відповідному протоколі і призвело до того, що професор Мачерет спочатку відмовилася керувати її дисертацією.

Ми за вас! Десь дуже глибоко в душі

Першим відбулося засідання кафедри, на якому таємним голосуванням на посаду завідувача була обрана Ольга Коваленко (з 9 голосами проти 4). «Я з самого початку підтримував Ольгу Євгенівну, бо працюю з нею давно і мені добре відомі її професійні та людські якості, — каже доцент кафедри неврології та рефлексотерапії Геннадій Чуприна. — Її наставник — Євгенія Мачерет — покладає на неї величезні сподівання і знає, що вона буде розвивати і неврологію, і рефлексотерапію. В іншому випадку існує небезпека, що рефлексотерапія, цей унікальний напрям науки, просто буде похований».

Другим на черзі було засідання кадрової комісії. Для невтаємничених: у її функції входить розгляд підсумків конкурсу на заміщення будь–якої вакантної посади і подання вченій раді висновків щодо відповідності того чи іншого кандидата посаді. Процедура чимось нагадує «ленінський залік», що канув у Лету. Кандидати розповідають про себе і, головне, про те, якими вони бачать перспективи розвитку ввіреного їм підрозділу. Коваленко наївно наголошувала на науково–практичному розвитку кафедри. Мурашко — на модному нині тверезому економічному розрахунку.

Вирок був майже одностайним: 2 — за Ольгу Коваленко, 8 — за Наталію Мурашко. На цілком слушне запитання Ольги Євгеніївни, чим, власне, так вразив уяву членів комісії виступ другого кандидата, їй відповіли, мовляв, якість робіт Наталії Костянтинівни глибша (це встановлював колишній дисертаційний опонент пані Ольги); по–друге, Мурашко приділила більше уваги перспективному розвитку неврології; по–третє, пані Наталія пообіцяла «краще» вирішити економічні питання кафедри та клінічної бази.

І справді, що поганого? Які можуть бути заперечення проти такого зваженого плану дій? Та давайте послухаємо іншу сторону, тобто пані Ольгу. Професор Коваленко виклала цілу програму з розвитку неврології. Але в самій лише академії нині, крім кафедри неврології та рефлексотерапії, діють ще дві потужні кафедри неврології. Тодi як iз рефлексотерапії, — тільки кілька у всій Україні: у Києві та Харкові, а також курс рефлексотерапії у Донецькому, Львівському, Сімферопольському медуніверситетах. То, можливо, не такі вже й безпідставні побоювання колег Ольги Євгеніївни щодо планів знищення спеціальності «рефлексотерапія», принаймні в окремо взятій академії? Але ж механізми дії рефлексотерапії нерозривно пов’язані з неврологією, і, як правило, пацієнтами лікарів–рефлексотерапевтів стають хворі, яким не змогли дати раду медики на попередніх етапах лікування. Тепер щодо комерції: час настирно диктує свої вимоги, і сьогодні вчений не може гребувати можливістю залучити спонсорські кошти до удосконалення трудового і лікувального процесу. Капремонт занедбаної будівлі — чудовий, благородний порив. Дарма, що сама споруда належить Київській обласній лікарні, а кафедра просто її орендує. Допомогти колегам — справа честі.

Та даруйте, панове, ви ж обираєте не завгоспа, а завідувача кафедри в науковій установі. І, до речі, хто сказав, що Ольга Коваленко не зможе знайти таких спонсорів? Серед її пацієнтів багато посадовців і людей із чималим статком. І вирішення економічних питань теж стояло на порядку денному у перспективній програмі розвитку кафедри професора Коваленко.

...І ось настав момент істини — засідання вченої ради. 38 голосів — за Ольгу Коваленко. 52 — за Наталію Мурашко. «Ну от, люди вибрали. Навіщо вся ця балаканина?» — запитаєте ви. Але! Навіщо тоді вдавали, ніби думка й однозначна оцінка членом–кореспондентом НАМН України Євгенією Мачерет претенденток на посаду завідувача кафедрою буде прийнята до уваги, на яку вона, власне, й заслуговує? І навіщо виконувалася копітка робота складання порівняльних таблиць, більшість інформації з яких майже ніким не була врахована? А як пояснити той факт, що та ж сама вчена рада на попередньому засіданні майже одностайно віддала свої голоси за присвоєння Коваленко вченого звання професора? До речі, якого ще не має Мурашко.

І ще існують речі, які до справи, як кажуть, не пришиєш, бо то самі емоції. Опущені долу очі колег. Зовсім не радісні обличчя членів вченої ради — відсутнє відчуття свята. Дівчина–аспірантка, яка в холі віч–на–віч сказала Ользі Євгенівні, що прийшла підтримати її і майже п’ять годин чекала оголошення результатів у холодному вестибюлі. Відмова колег пані Ольги в інтерв’ю. «Ні–ні, тільки після голосування. Ви ж розумієте...» А що мусимо розуміти? Що насправді відбувається у високошановній установі? Чому поважні, солідні люди, учені, поводили себе так, наче боялися власної тіні?

Здається, сама Ольга Євгеніївна приголомшена не стільки результатами голосування, скільки поведінкою колег. «Тиснули руки у коридорах. Олю, голосуємо тільки за вас!» Хто зараз відкрито підтвердить ці свої слова? Проте, це знову таки не факти, а суцільні емоції. Наша інтелігенція має багатий досвід сміливих бесід у кулуарах і на кухнях. А от на людях...

Велика актриса і авторка численних афоризмів Фаїна Раневська, коли їй пропонували зіграти недостойну її роль, казала: «Відмовляюся. Гроші проїм, а сором залишиться». От, власне, і все...

Тетяна ФОМЕНКО
  • Що там, у голові?

    Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>

  • Підкорене небо

    У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>

  • «Небесний тихохід»

    Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>

  • Філософ волокон із чвертю ставки

    Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>

  • НаЗУБок

    Усім відома фраза: «Одне лікуєш — інше калічиш». Але далеко не завжди ми можемо побачити зв’язок між прийомом якихось ліків і проблемою зі здоров’ям, яка виникає через деякий час. Особливо при протезуванні зубів. >>