Чи можна виправдати?

Можливо, ця думка образить нашу опозицію, але після вівторкового голосування за зміни до Конституції доводиться діагностувати: змістовної опозиції в Україні нема. Основний закон не вдалося б переписати, якби до голосування не долучилися депутати із фракцій меншості. Йдеться не тільки про «тушок», а й про поважних депутатів, професіоналів, представників патріотичних партій. Навіть тих, кого ніколи не запідозриш у бажанні відстоювати шкурні інтереси чи перебігти в «синю» більшість. Ціна питання — 12 голосів. Якби їхня рука не смикнулася — проект конституційних змін провалився б, і в березні Україну чекали б вибори. Саме це передбачала Конституція–1996, яку з попелу підняв Янукович, відмив її та підпер собі президентського стільця.

Мотив «регіоналів» — простий і очевидний, як донбаська душа. «Регіоналам» найменше хочеться йти на вибори. Адже вони підім’яли під себе парламент (чого варті дифірамби Литвина на адресу реформатора–Януковича на відкритті сесії), взяли контроль над судовою гілкою влади, розсадили в Генпрокуратурі лояльні кадри — їм цих виборів не треба.

«Регіонали» легко виправдовують своє голосування і, як кажуть у селі моєї бабусі із Західної України, притуляють фіранки до одного місця. Їхній аргумент — восени 2007 року парламент було обрано на п’ять років, отож і депутати мають трудитися до 2012–го, бо це мандат народу. Перепрошую! Ви скасували політреформу, радісно сприйняли новий розподіл повноважень — то, будь ласка, сприймайте цей Основний закон і в частині термінів. Якщо ви вважаєте, що вам дали мандат на п’ять років — то пам’ятайте, що при цьому вам дали мандат ще й на конкретні повноваження! Або принаймні не виправдовуйтесь мандатом, який вам нібито дав народ...

А що опозиція? Противники режиму мали б прагнути якомога швидшого реваншу. Якщо вони справжня та сильна опозиція, то вартувало б хапатися за шанс провести вибори у березні, йти на переговори із хисткими депутатами, пропонувати їм місця у списку, дискутувати, пардон, пропонувати їм сприяння в бізнесі (бо є й таке)... Але цього не трапилося. І ясно чому. Опозиції теж невигідні парламентські вибори в березні. Якби голосування відбулося — все одно перемогли б «Регіони». БЮТ — наразі найбільша опозиційна сила — й близько не зібрав би таку фракцію, яку має зараз. І, хай би як переконувала Юлія Володимирівна, але я вважаю: якби в парламенті не було достатньо голосів для проведення змін до Конституції — фракція БЮТ забезпечила б необхідний резерв. Якраз у цьому можна погодитися з Литвином: ніхто не хоче виборів у березні, просто дехто не наважився проголосувати.

Період між 2011 і 2012 роками для більшості депутатів із опозиції — це шанс залишитися на плаву. Для когось — можливість реваншуватися й узяти владу до рук, а для когось — хоча б зачепитися за чергову каденцію. Опозиціонери сподіваються, що за цей час набудуть електоральної підтримки, що влада Януковича похитнеться або почне колотися... Зокрема, лідер Української народної партії (УНП підтримала конституційні зміни) Юрій Костенко відверто визнав, що голосування за зміни до Конституції — «це шанс для правих».

Утiм нема гарантії, що станеться саме так, а не навпаки. Не виключено, що «Регіони» ще більше зміцняться і ще сильніше стануть тиснути на опозицію. Яка наразі здається навіть без тиску.

Голосування за перенесення дати виборів — це зізнання опозиції у своїй слабкості. А «Регіонам» вибори у березні й не потрібні. Але знаєте, у чому проблема? Можливо, виборів — цей механізм демократії — їм узагалі більше не треба...