У систему ТОВ «Луганськвода» входить 56 комплексів очисних споруд. Будували ці комплекси в 50–ті роки минуло століття. Об’єкти морально застаріли і фізично зношені. Зрештою, за ці роки там нагромадилося близько півтори сотні тисяч кубометрів так званих осадів. Повітря вони не озонують і воду в навколишніх водоймах не облагороджують. Але і з них, виявляється, може бути користь!
Слово за наукою
Навряд чи сенсаційно прозвучить інформація про те, що в цьому мулі міститься чи не вся таблиця Менделєєва. Питання в тому, як ті елементи з цієї маси зі специфічним запахом вилучити. Власне, в чистому вигляді їх поки що ніхто витягувати й не пропонує. Інша справа — спробувати утилізувати наявні... поклади. Над даною темою вже більше п’яти років працює відомий у наукових колах фахівець, завідувач кафедри будівництва автодоріг і аеродромів Луганського аграрного університету Геннадій Дрозд.
Відходи людської, м’яко кажучи, життєдіяльності — замість асфальтобетону? На перший погляд, звучить дико, але якщо згадати, що воду споживає (а потім спускає в каналізацію) не тільки населення, а й промисловість, ця новина вже не здасться парадоксом. До того ж професор Дрозд пропонує використовувати й органічну складову осадів за сільськогосподарським призначенням:
— Усі відходи можна розділити на дві частини. Перша — органіка, друга — мінеральні спади. Співвідношення це коливається. Свіжий осад відсотків на 90 складається з органічних речовин; пролежавши 5—10 років, він змінює це співвідношення з точністю до навпаки, оскільки органіка розкладається, вимивається тощо. Під впливом бактерій відбувається гуміфікація органічних відходів, причому атоми важких металів так міцно «обгортаються» гумусом, що їх стає неможливо вимити. Що з отриманим продуктом робити? Перше — спробувати отримати з нього біогаз, за допомогою тих же бактерій. Коли ж співвідношення органіки і мінеральних речовин стає приблизно 50 на 50 — тоді можна отримувати тверде паливо. Ми його вже пробували брикетувати. Горить нормально, проте навряд чи населення із захватом прийме сусідство з котельнею, де це буде відбуватися, через специфічний запах. Тому ми на цій справі поставили хрест.
Старанний черв’як
Відтак сам професор зайнявся розробкою гумусу. «Допомагає» йому в цьому дощовий черв’як iз промовистою назвою — «Старатель». Щось на кшталт каліфорнійського хробака, але привезений iз Пермського краю Росії. Хробак у прискореному (в порівнянні з ґрунтовими бактеріями) темпі переробляє осад стічних вод, причому настільки щільно, що ні за виглядом, ні за запахом отриманий продукт від звичайної ґрунту відрізнити важко.
— Стали шукати аналоги ґрунтів (чорноземи, суглинки тощо) і знайшли, що з точки зору землеробства наш ґрунт дуже близький до торфу. Але не торф, тому що містить дуже велику кількість кремнію (в торфі приблизно 1% у порівнянні з 50% вуглецю, а у нас кремнію 20—30% може бути, і, приблизно, 45% вуглецю). Будувати тут не можна через велике просідання. А з іншого боку — на нашому «торфі» (в санітарній зоні!) на 80 відсотках сховищ щороку мимовільно виникають пожежі. У 2010 році, оскільки пожеж усі чекали, вдалося досить швидко загасити вогнища самозаймання. А позаторік проблема була складніша. Я бачив неодноразово, як співробітники очисних споруд своїми фуфайками з цим вогнем борються...
Слід уточнити, що біогумус (або «ґрунтосуміш») отриманий на очисних спорудах Старобільська.
— По першому етапу ми вже отримали висновок Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені Олексія Соколовського» (це в Харкові) щодо наявності важких металів у суміші, яку ми вивели; є висновок НДІ загальної та комунальної гігієни
ім. Олександра Марзєєва —про безпеку застосування даної технології, а скоро отримаємо так звані «Державні іспити», які підтвердять наші припущення, що дана суміш може використовуватися для вирощування газонних трав, квітів, чагарників тощо. Отримано сертифікат, що дає право на цю роботу. У світі щось подібне практикується, а в Луганську ми — піонери.
За даними професора, на Заході половину відходів спалюють при високотемпературному режимі горіння (що для нас дорого), а половину використовують у сільському господарстві. Оскільки позбутися важких металів не вдавалося, пішли шляхом регламентації. Умовно: полуницю на цьому ґрунті вирощувати заборонено, а от соняшник для технічних потреб (наприклад, для виробництва оліфи) — будь ласка.
— До речі, ми робили експерименти. На нашому гумусі приріст врожаю соняшнику становить до 50 відсотків. Лушпиння, стебла такого соняшнику можна «утилізувати» в опалювальних котлах.
Скатертиною дорога
«Луганськвода» у співпраці з кафедрою Геннадія Дрозда також висунула свій пілотний проект «Чисте місто», де пропонується використовувати осад як будівельну добавку при приготуванні асфальтобетону. В результаті експерименту отримали суміш, яку, за допомогою фахівців однієї дорожньої фірми, використали на відновлення асфальтового покриття в місці, де «водники» зруйнували автодорогу під час проведення ремонтних робіт:
— Зробили близько 200 метрів дороги, причому половину смуги проклали традиційним способом, половину — нашим складом. Так навіть суто візуально наш асфальт — кращий. Поверхня дорожнього полотна в ньому є більш гладенькою.
При добавках всього 25 відсотків обсягу асфальтобетону собівартість такої дороги знижується на 5%. Якщо ж використовувати лише відходи — то й на усі 70%. Адже застосовуючи європейські технології, з відходів можна отримати такі будматеріали, як пісок, щебінь. Дощ змиває осад, вони потрапляють у так звані пісколовки, які затримують завислі речовини. Промити, просіяти, висушити — ось вам будівельні матеріали. Плюс до всього, ремонтники «Луганськводи» за рік разів 200—300 розривають асфальтове покриття. З одного боку його треба відновлювати, з іншого — це ще певна кількість будівельного матеріалу, який знову можна використовувати. Справа за малим: отримати всі дозвільні документи. Що в нашій державі значно складніше, ніж винайти саму технологію.
Ідея додавати в асфальтобетон осади стічних вод — не така вже й дивна, з точки зору науки:
— Коли робиться асфальтобетон, використовується чотири основнi компоненти: щебінь, пісок, мінеральний порошок і органічна сполука — бітум. Але наш гумус — теж органіка, щось на зразок природного воску. Теоретично передбачалося, що природний віск і бітум хімічно споріднені. Зробили лабораторно — здивувалися: коли ми свій «бруд» туди додаємо, новий асфальтобетон виходить у чотири рази міцнішим! Знайшли приватника, який має свій асфальтобетонний завод в Антрациті. За нашою технологією він у себе в гаражі поклав за власні гроші асфальт. Підрахували економію і сказали: «Вигідно!» Зекономити вдалося приблизно 5 відсотків. Це було п’ять років тому. Нещодавно ми туди приїжджали; все покриття потрiскалося, на нашій ділянці воно лежить ціле. Є акт. Ми свої зразки направили на випробування в іншу лабораторію, і нам підтвердили ці результати.
Чиновницький рекет
З точки зору екології та санітарії асфальтобетон має 4–й клас небезпеки, тобто найнижчий. І осади стічних вод мають той–таки 4–й клас. Небезпека поширення шкідливих бактерій і яєць гельмінтів теж близька до нуля: бітум варять при температурі понад 200 градусів, і в ньому гине все живе. Окрім того, ці речовини так щільно «обгортають» важкі метали, що їх складно звідти вичавити. Власне, асфальтобетон же не розкидають по полю — метали концентруються на дорожньому полотні і спікаються так, що забруднення ґрунтових вод не загрожує (а на Заході дорогу взагалі починають будувати з того, що на ґрунт стелять водонепроникну плівку; може, ми скоро до цього дійдемо).
— Ми розставили всі крапки над екологічним «i», але дорожники нам кажуть: «Не можемо прийняти вашу технологію, тому що порушуються всі будівельні норми». Тобто нам потрібно отримати якийсь документ, який дозволив би використовувати наші розробки в будівництві. А зараз кожен крок — це оплата. За якими статтями проводити ці витрати, навіть якщо гроші знайдуться?
Грошей на залучення науки навіть «Луганськвода» не виділила ні копійки (навіть грамоти професору не дали) — все тримається на ентузіазмі вчених. А ось у частині витрат на отримання дозвільних документів — тут цифра підходить до рубежу 100—150 тисяч гривень. Ну не відійшли ми від бюрократичного рекету. Щоб випробувати, треба заплатити гроші.
— Є закон про відходи, де написано: «якщо нема технологій переробки відходів — складують». У нас технології є, але потрібно, щоб держава їх такими визнала. І дала поштовх до застосування, — каже Геннадій Дрозд.
До речі, хто скаже, чому державні органи вважають за можливе брати гроші за те, що повинно принести користь цій самій державі?