«Голодні, холодні, в лахміттях — але вистояли»

Як не парадоксально, але факт! Найкращий результат, показаний українськими фігуристами на чемпіонаті Європи в Берні, належить двом танцювальним парам, які вперше в кар’єрі потрапили на такий представницький форум. Водночас загартовані континентальними та планетарними першостями фігуристи–одиночники вкотре розчарували. Аби розібратися в причинах таких невідповідностей, кореспондент «УМ» поспілкувався з старшим тренером національної збірної з фігурного катання Олександром Тумановським, який більшу частину свого часу проводить саме з танцюристами на льоду.

— Олександре Борисовичу, як можете оцінити виступи наших танцювальних дуетів на ЧЕ?

— Враховуючи, що обидві наші пари — Шеван Хікін–Кенеді/Олександр Шакалов та Надія Фроленкова/Михайло Касало — вперше виступали на чемпіонаті Європи, то їхні 11–те й 13–те місця — доволі високий результат. Однак слід розуміти, що загальний рівень танцювальних пар знизився, тож вочевидь їм є над чим працювати. Без перебільшення, наші спортсмени виступили достойно, красиво. Головне, щоб у подальшому вони не знизили планку й продовжили наполегливо працювати. Особливо це стосується пари Хікін–Кенеді/Шакалов, у яких попереду ще чемпіонат світу.

— Загалом, до яких вершин можуть дістатися ці дві пари?

— Важко говорити про їхній потенціал. Скажімо, Руслан Гончаров у 30 років був призером першості Старого світу, тоді як Олександр Шакалов у свої 29 дістався лише 11–го місця на чемпіонаті Європи. Щодо майбутніх результатів Фроленкової з Касалом, то все залежатиме від їхнього бажання та наснаги прогресувати. Якщо ж абстрагуватися від цих двох дуетів, то загалом Україна має непоганий потенціал у танцях. Скажімо, наша юніорська пара Галета/Шумських на минулому чемпіонаті світу стала восьмою.

Проте не все так добре. Українське фігурне катання потерпає від мізерного фінансування. Скажімо, на збір перед юніорським ЧС їдемо за власний кошт, хоча держава обіцяє компенсувати витрати. Однак найбільше нас непокоїть тренувальна база. Досі ми не знаємо, коли в Києві з’явиться нова льодова арена, а от багатостраждальну «Крижинку», де займається більшість вітчизняних фігуристів, через місяць знесуть. Тоді, на жаль, можемо опинитися в ситуації, в яку потрапили наші одиночники — хоч і тренуються за кордоном, а результату все одно немає.

— Поясніть тоді, за рахунок чого вітчизняним танцюристам вдається триматися на доволі пристойному рівні?

— На щастя, нам, українським тренерам, вдалося в країні зберегти школу танцю. У Харкові, де тренуються Фроленкова з Касалом, працює Галина Чурилова, яка зі своїми вихованцями проходить всі етапи професійного становлення. Також функціонує школа й у Києві, яка, щоправда, останні чотири роки була обділена увагою місцевої влади. Незважаючи на відсутність державного фінансування, нам вдалося згуртуватися. Голодні, холодні, в лахміттях, але ми вистояли. А от дитяча школа одиночного катання в Україні занепала. Якщо в парному катанні фінансово один одного підтримують батьки партнерів по дуету, то в одиночників усі витрати лежать на одній родині. А, як відомо, більшість талановитих дітей живуть не в заможних сім’ях. Якщо в Росії, скажімо, вже в 10 років діти роблять потрійні стрибки, то в Україні просто немає з кого обирати.