Перший антидержавний

У світі — продовольча криза, а ми живемо добре

Наповненя Першого Національного каналу, відколи його очолив Єгор Бенкендорф, за неповний рік змінилося кардинально. Хоча «нова мітла» вимела не все. Розуміючи, що не варто відпускати своїх нечисленних прихильників — людей старшого віку, новий менеджмент залишив «Надвечір’я» з Тамарою Щербатюк. Ще одна улюблениця глядачів Тетяна Цимбал органічно вписалася у новий соціально орієнтований проект про дітей «Віра. Надія. Любов», який став для каналу іміджевим.

Родзинок у контенті Першого Національного не густо. Хоча в ефірі можна віднайти авторське роз’яснення мовознавця Анатолія Васяновича — лаконічне, ненав’язливе, з нетривалим історичним екскурсом — наприклад, про вживання різних форм звертань: «панове», «товаришу», «громадянине»; чи доречність використання слів «тепер» і «зараз». Щоправда, спробуйте на ці кілька хвилин проекту «Запам’ятай!» натрапити. Як і на міні–мультяшні ілюстрації українських приказок, скажімо, такої — «Спочатку аз та буки, а потім підуть науки».

Російськомовні «перли» довго шукати не доведеться: і «Золотий гусак», і посиденьки з Дмитром Гордоном, і радянське та сучасне кіно. Багато проектів стали двомовними.

Новиннєва царина Першого Національного — епіцентр маніпулятивної інформації про дії «біло–блакитної» влади. І не дивно. Бо ще минулого літа заступник гендиректора НТКУ Валід Арфуш обіцяв, що державний канал буде рупором її досягнень. Якщо здобутків — не густо або й зовсім катма, то можна щось і не сказати, а щось трактувати у вигідному світлі. За даними моніторингу матеріалів суспільно–політичної тематики щоденних основних (вечірніх) новин восьми каналів («Інтер», ICTV, «1+1», СТБ, Новий, Перший Національний, «5–й канал» і ТРК «Україна»), який проводять спільно громадська організація «Телекритика» та ГО «Інститут масової інформації» за підтримки Internews Network, — державний мовник має найбільшу кількість сюжетів та повідомлень, що мають ознаки замовності чи цензури. Півроку тому, в липні 2010–го, таких матеріалів за місяць набиралося трохи менше дев’яти десятків, а на кінець минулого року, у грудні, їх нарахували уже 136. Апогеєм цього формату стали «Хороші новини» поміж частинами «Шустер LIVE». У світі — продовольча криза, а ми живемо добре, про таке розповідали навіть не за часів пізнього Кучми, а на шкільних політінформаціях на початку 1980–х.

Ідеологічне буріння — «найчистіший зразок»

Щоденне промивання мізків та вживлення у них постулату, що жити найкраще за президентства Януковича та його команди, віднедавна підкріплюється «важкою артилерією» — «Глибинним бурінням». Ведучий цього проекту — Андрій Пальчевський, у минулому  російський бізнесмен, власник величезного пивоварного бізнесу та екс–генсек Партії любителів пива, яка свого часу балотувалася на виборах у Держдуму Росії (набрала 0,62% голосів). Минулого року Пальчевського призначили заступником нашого міністра сім’ї, молоді та спорту Равіля Сафіулліна. Але опозиціонери здійняли галас стосовно того, що російського громадянства новий український урядовець так і не позбувся, — і через кілька місяців «любитель пива» звільнив крісло. Зараз офіційний статус Андрія Пальчевського — окрім як нове обличчя Першого Національного, президент фонду «Євролаб». Однойменна медична компанія фінансує нині продакшн Савіка Шустера, виділяючи щомісяця 800 тисяч гривень, сказав у ефірі «Шустер LIVE» його ведучий. Тож про справжні причини появи на вітчизняному державному каналі програми Андрія Пальчевського можна лише здогадуватися. Як і додумувати взаємозв’язки між названими проектами та їхнім наповненням із чутками про те, що за появу «Шустер LIVE» на Першому Національному безпосередньо замовили слово голова президентської адміністрації Сергій Льовочкін та відомий політтехнолог Ігор Шувалов, не чужі люди для офіційного Кремля. Якщо так, то є великий сумнів, що ці одіозні фігури турбувалися про свободу слова у класичному розумінні. Уже прем’єрний ефір «Шустер LIVE» показав, що без певних маніпуляцій цифрами, ігнорування опозиційних гостей не обійшлося. Хоча за умови, що Савік Шустер постійно зберігатиме хоча б подібний баланс учасників дискусій та їхніх промов, — це уже синиця у руках. (Якщо згадати прем’єру «Великої політики» на «Інтері», то вона також давала підстави сподіватися на незалежність Євгенія Кисельова, втім, вони зовсім скоро розвіялися).

Але повернемося до «Глибинного буріння», яке ведучий представляє як спробу «...показати мудрим людям України мудрих людей світу». Андрій Пальчевський в інтерв’ю прес–службі НТКУ розповідає: «Наша мета — створити бейнчмарк, або «найчистіший зразок», там, де можна, — своїми силами, там, де не можна, — не треба соромитися просити допомоги. Наша сила в тому, що ми відкрите суспільство — ми можемо говорити з англійцями, ми можемо говорити з американцями, ми можемо говорити з китайцями, ми можемо говорити з росіянами. Хтось повинен доносити до країни розумні думки». Першим «доносив розумні думки» кінорежисер... Нікіта Міхалков. Власне, Пальчевський у вже згадуваному інтерв’ю так характеризує свого візаві: «Умовно кажучи, улюбленець і шанувальник Володимира Володимировича Путіна. Але яка нам різниця, якщо людина талановита?» А які її «розумні» думки? Правильно, про єдину сім’ю України та Росії. «Господін» Міхалков навіть термін для об’єднання двох країн в одну нещодавно оприлюднив — 10 років. І взагалі, за Міхалковим, Росія з Україною — не Європа, це частини «русскава міра». Андрій Пальчевський в ефірі чесно зізнався, що він не якийсь там скандальний журналюга, тож не ставив гостю ніяких незручних запитань. Діалог перетворився на осанну ідеї єднання двох народів у виконанні дуету ідеологів.

Гості другого випуску «Глибокого буріння» — телеведучі політичних ток–шоу Андрій Куликов, Савік Шустер та Євгеній Кисельов. Усі троє — талановиті й розумні тележурналісти, які, щоправда, у нинішніх умовах — хто більше, хто менше — втратили колишню демократично–об’єктивну налаштованість у своїх телепроектах. Тож про що з ними поговорити? По–чоловічому — про... ненормативну лексику. Коментарі зайві.

Провокації та маніпуляції

«Нереально важко конкурувати з комерційними каналами, — констатував на презентації гумористичного фільму «Кумівські байки» гендиректор НТКУ Єгор Бенкендорф. — Весь бюджет утримання каналу в 20 разів менший, ніж бюджет нового сезону на комерційному каналі».

За такої ситуації можна як норму сприймати фінансування зйомок кіно від колишнього «довгоносика» Віктора Андрієнка для ефіру Першого національного спонсорським коштом продюсерського центру «Аврора». Але виробництво пропагандистських проектів чи то за кошти сумнівних благодійників, чи за сплачені податки навіть протизаконно — вони розхитують засади державності. Хоча кому — закон, кому — «понятія». А плутанину термінів чинною владою яскраво проілюстрував ювілейний концерт акордеоніста–депутата від Партії регіонів Яна Табачника «Маю честь запросити», який після «Інтера» не раз і не два прокручував Перший Національний. Щоправда, після шквалу критики 22 січня, у День Соборності, замість анонсованого у програмі повтору показали ювілейний концерт Оксани Білозір «Українкою я народилася». А на ювілейному зібранні «біло–блакитного» ювіляра «блатную» «Мурку» виконував заступник Генерального прокурора — і це показово, «по понятіям».

Щоб переманити на свою кнопку телеглядачів, дієвими засобами є і провокативність сюжетів, і присутність в ефірах неоднозначних персон, — усе це привертає увагу та є основою для подальшого безкоштовного промоушена телеканалу. Але професіоналізм ведучих і менеджменту визначається тим, наскільки об’єктивно представлені суперечливі події, співрозмовники та їхні погляди. Якщо, звичайно, апріорі не визначена інша мета — маніпулювати свідомістю глядачів і насаджувати потрібні ідеї, зокрема проросійські.