Міні–фестиваль «Вечори французького кіно» балує нас уже шостий рік поспіль новими й цікавими фільмами французького кінематографа. Номер один у цьогорічній підбірці — фільм «Завірена копія» (Certified Copy) іранського режисера Аббаса Кіаростамі. Головну роль у картині виконує ікона французького кіно — Жюльєтт Бінош, яка за цю роботу отримала нагороду за найкращу жіночу роль на Каннському фестивалі минулого травня. Це фантасмагорична гра між чоловіком і жінкою, які ніяк не можуть перейти певний поріг інтимності. Звісно, «Вечори» не могли відбутися без фільмів режисерів, які творять особливий дух французького кіно. Отже, маємо роботи представника «нової хвилі», живого класика Франсуа Озона — «Прихисток» (The Refuge) й молодого модного режисера Крістофа Оноре — «Моя дівчинка не хоче» (Making Plans for Lena). Обидві роботи ріднить те, що в центрі уваги в них — жінка, хоча в кожній картині досліджують її різні грані. «Прихисток» — більш інтровертна історія, це трагічна оповідь про зародження життя в жінці, яка втратила свого чоловіка й переживає період реабілітації від наркологічної залежності. «Моя дівчинка не хоче» — на перший погляд, легший набір жіночих проблем: Лєна (К’яра Мастрояні) після розлучення намагається впоратися з обов’язками матері–одиначки, і, як виявляється, на допомогу їй поспішає вся її любляча родина. Переглянувши ці дві картини, мимоволі замислюєшся, чи самотність — це дійсно тягар, і що самотність — часто «карма» комунікабельних людей. Окремо хочеться відзначити фільм «Гума» (Rubber) — треш–хоррор–комедію від музиканта Квентіна Дюпьє, але будьте обережні: ця робота для любителів чорного гумору. Нарешті, п’ята картина «Вечорів» — фантастичний фільм «Останній романтик планети Земля» з Матьє Альмарік у головній ролі.
Фестиваль «Вечори французького кіно» розпочався учора й триватиме у столичному кінотеатрі «Україна» до 2 лютого. З наступного дня він стартує в обласних центрах: в Одесі — з 3 лютого, у Вінниці — з 9 лютого, у Дніпропетровську — з 17 лютого, у Донецьку й Запоріжжі — з 24 лютого, у Львові — з 10 березня. Якщо вам у касах не вистачило квитків на фестивальні сеанси (що часто трапляється), маємо додаткову інформацію: після фестивалю ці картини вийдуть у прокат, з кінця лютого відкриє прокатну історію «французів в Україні» стрічка «Моя дівчинка не хоче».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
