«Ультра» Ющенко

Сила нації

«Думаю, завдання номер один для президентів на багато років — плекати нашу соборність. І це не та політика, що приноситиме лаври. Вона залишатиме шрами. Але через ті шрами ми відчуватимемо, що акумулюємо силу для нашої нації, — переконаний Віктор Ющенко. — Йдеться про політичну націю — немає сьогодні місця на Землі, де йшлося б про якийсь обмежений, ізольований одноетнічний простір». Екс–президент нагадав, що шлях від нації до держави проходять не за рік і не за два. Тому темі національного буття слід приділяти набагато більше часу і зусиль.

Він пошкодував, що нині свято Соборності окремі політичні сили відзначали у Києві в різних місцях. Це свідчить про політизацію національного життя і спекулювання темами всенаціонального значення на користь інтересiв якоїсь партії. Віктор Ющенко був чи не єдиним в історії модерної України Прем’єр–міністром, у якого не було своєї політичної партії. А в 2002 році, прийшовши у парламент, він привів у своєму блокові «Наша Україна» дев’ять політичних сил. «Я знаю, на яких засадах відбувається становлення нації, — каже третій Президент. — Он, місяць тому Ангела Меркель говорила до певною мірою про крах політики щодо національних меншин та мігрантів, коли Німеччина не отримала інтеграції до німецької нації та культури. Якби це сталося в Україні — то когось назвали б «ультра».

При цьому Віктор Ющенко не схвалює реальний радикалізм певних політичних сил. «Радикалізм забирає діалог. Жити радикалізмом означає завідомо не поважати вашу думку. І тоді поняття єдності й соборності стає дуже проблематичним. Єдності через указ Президента не досягти. Вона приходить із серця. Через діалог з іншим, часом тривалий, через який відбувається зближення. Якщо ставимо за мету перемогу лівих чи перемогу правих — тоді нація в пікетуванні проживе ще не один десяток років. Натомість варто пропонувати політику консолідації нації довкола національних інтересів, а не довкола політичної сили». Віктор Андрійович нагадав про 70 років крайнього лівого радикалізму. Мільйони людей загинули. Ідеологія ленінізму і сталінізму знищила мільйони людських життів, і не лише в Радянському Союзі. Європейська спільнота дійшла висновку, що комунізм і фашизм — це політичні режими рівноцінні за злочинністю. Утім сьогодні спадкоємці тих злочинців ходять iз червоними прапорами, вони не вибачилися за злочини попередників, бо вважають, що «їхнє діло правеє». Це ж стосується і радикалізму справа.

Батько Президента

Інформацію з архіву КДБ про свого батька, Андрія Ющенка, Віктор Андрійович отримав уперше 2009 року, у час президентських виборів. Це була папка з 25 аркушами. «Думаю, кому потрібно було в КДБ, ті знали, хто мій батько», — каже син учителя історії. Андрій Ющенко зустрів ІІ світову війну на Бузі як прикордонник, пройшов сім нацистських концтаборів. Про це перебування збереглися документи в Аушвіці і Флюссельбурзі. За допомогою німецьких, австрійських, польських архівів синові вдалося дізнатися про перебування батька в інших таборах. У 1945 році його направили «іскупати гріхи» як полоненого (у Сталіна усі полонені вважалися зрадниками), і він зустрівся з іншою силою, яка ставила за мету вибороти вільну Україну. У 1945—46 роках, будучи першим директором школи у Кам’янці на Прикарпатті, він своїм учням читав курс історії України. Розповідав, що таке тризуб, гімн «Ще не вмерла Україна». Один з учителів доніс на директора. До нього приставили чотирьох агентів. За кілька днів до народження меншого сина його перестріли в лісі кілька перевдягнених агентів КДБ і спитали: «Андрію, а чи є у вашому селі, районі люди, віддані українській справі?». Він відповів: «Є така одна людина, я її знаю. Він перед вами». «Коли я давав своїм дітям подивитися цю папку, вони плакали, — каже Віктор Ющенко. — Наші батьки — це унікальне покоління. На них випало стільки іспитів, це покоління великих страждальців. Думаю, що не наша справа давати їм нині легкі оцінки. Слід схиляти голову, пам’ятати, молитися».

Пам’ять і мова

«Ті, хто не бажає добра Україні, завжди розігруватимуть одну й ту саму карту: у вас немає нації, у вас різна історія, різні герої, різні мови, ви приречені не мати держави. Тому вертайтеся під покров «народа–побєдітєля». Знаю, що ця пропаганда дуже масивна, і мільйони людей не можуть витримати її тиску. Було б великою помилкою нині свій гнів покладати на певні політичні персони. Вони роблять політику, але цього не робили б, якби за ними не стояли 13—14 мільйонів голосів виборців», — наголошує екс–Президент. Він розповів, як свого часу розпочинав діяльність як глави держави із визначення та усвідомлення системи інтересів і національних цінностей. Це освіта, мова, історія. Було зроблено перегляд навчальних програм, розширено деякі курси предметів. Було затверджено статус державної мови — іспити у ВНЗ, в аспірантуру. Неможливо силою насадити мову, слід починати з мотивів. За 5 років збільшилася кількість учнів, що навчаються в українських класах, побільшало шкіл з українською мовою викладання. Побільшало україномовних програм радіо і телебачення. Було створено Український інститут національної пам’яті, відроджено Батурин, Чигирин. Видано Указ про розсекречення архівів КДБ, визнано Голодомор геноцидом.

«В усіх нішах ми пробували творити новітню політику, — розповідає Віктор Ющенко. — Це те, що мені вдавалося провести в парламенті, де в мене не було більшості — була більшість Прем’єр–міністра. Але якщо фінансування мовних програм було 2 мільйони, а стало 40 мільйонів — це вже результат. Хоча не вважаю, що 40 мільйонів для нації, яка 300 років відлучалася від своєї мови і пам’яті, достатньо для реабілітації. Можна пригадати мітинги на Банковій проти дублювання фільмів українською мовою з вимогою скасувати закон. Ми провели дискусії, я кожну з них пам’ятаю. І дійшли висновку — Президент не буде вживати заходів для звуження сфери використання української мови».

Правда для єдності

Спробу позбавити Степана Бандеру звання Героя України Віктор Ющенко вважає фарсом. Бо не є компетенцією суддів розглядати ці конституційні рішення Президента. «Чому було рішення визнати Степана Бандеру і Романа Шухевича Героями? Бо якщо ми прагнемо єдності, то маємо жити на правдивій історії. Брехня до братерства не приведе, — розповідає екс–Президент. — У моєї нації є власна історія. Вона пишеться не в Брюсселі й не в Москві». Він нагадує, що історія будь–якої нації складається зі сторінок боротьби за свободу. Україна 20 років незалежна. Наші герої — ті, хто в той чи інший час приклалися до здобуття свободи нашою країною.

Коли кажуть, що Бандера, бандерівці — це «німецькі посіпаки», то «забувають», що він з липня 1941 року був ув’язнений у німецькому концтаборі Заксенхаузен. Там же ув’язнили військову і політичну еліту України, зокрема Ярослава Стецька і Андрія Мельника. Ці «німецькі посіпаки» в жодному документі Нюрнберзького процесу не згадані. Чому таке знущання було над родиною Бандер iз боку і нацистів, і червоних? Бо батька розстріляли і сестер заслали в Сибір червоні, а нацисти знищили братів Степана. І важливо не те, що зробив Бандера, а те, що він не зробив: він не відмовився від рішення 30 червня 1941 року про відновлення Української держави. Доля кожної такої людини, як правило, трагічна. Чому Коновальця убили? Він 22 січня 1919 року очолив колону Січових стрільців і пройшов центром Києва, а згодом розробив військову доктрину нації і створив Українську військову організацію і ОУН. Він наголошував, що для здобуття держави потрібна армія. Його убив радянський агент. Те саме було і з Симоном Петлюрою.

«І яку б я мав совість як Президент, коли сказав би: Мазепа — зрадник, Бандера і Шухевич — німецькі посіпаки? — запитує Віктор Андрійович. — Якби замовчував, що найдовше червоні партизанські загони існували на територіях, які контролювала УПА? Відомо, що УПА допомагала їм зброєю, харчами, було взаєморозуміння — доки не стояло питання про незалежність України».

Ющенко нагадав про досвід поляків. Армія Крайова воювала на теренах колишньої Речі Посполитої, переконана, що за польські інтереси. Тим часом у Москві створюють Армію Людову, вона з радянськими військами переможно доходить до Вісли. І тут видатному польському полководцю Малиновському кажуть: зупинися. Чути канонаду Варшавського повстання. Червоним було потрібно кілька днів, щоб там вибили польських патріотів–самостійників. Бо те повстання підняла Армія Крайова за вільну Польщу, а Кремлю була потрібна Польща «соціалістична». У Польщі до 1989 року не згадували про Армію Крайову. У 1945 році в Москві стратили її командира. Керівництво польської армії і її вояків оголосили злочинцями. І от приходить демократія і привносить у суспільство діалог. У результаті діалогу приймається Акт національного примирення. На будь–якому заході відтоді присутні одні й інші ветерани, вони — видатні поляки.

«Герої Великої Вітчизняної війни жертвували собою, визволяючи нашу землю. Їм присвячені фільми, книги, наше серце і пам’ять, — каже син радянського воїна. — Також люди, які присвятили своє життя боротьбі за вільну Україну, можуть бути у наших серцях. Ми можемо загоїти рани на примиренні, на розумінні. Моя мрія — дожити до часу, коли ветерани Червоної армії і УПА подадуть один одному руку. Це буде їхня шана до майбутніх поколінь».