Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Театрів–безхатченків у столиці вистачає. Тих, які давно вже виросли зі своїх орендованих «квадратних метрів» і готові освоювати більші сценічні майданчики, також. Утративши будь–яку надію на те, що міська влада зверне на них увагу і «житлова проблема» буде хоч якось вирішуватися, театри зібралися діяти самотужки. Збудувати власні приміщення їм, звісно, не під силу, а от підшукати будівлю, яка би популяризувала такі театри і дозволила їм працювати ефективніше, цілком реально. Таким майданчиком стала Мала сцена «України», яку задумав ще покійний Микола Мозговий, прагнучи, аби Палац мистецтв був своїм не лише для академічних колективів, але й тих, для кого творчість — це експеримент.
Ідея виступити у цій ситуації єдиним фронтом трансформувалася в іншу ідею — об’єднатися у спільну формацію. Так на мистецькій мапі столиці з’явився новий колективний гравець — театральний центр B.ROOM. «У назві зашифрована відома притча про батька, який на прикладі віника показував синам, що тільки разом вони сильні, — розповідає режисер Андрій Білоус, один із засновників Центру. — Broom з англійської — мітла. А мітлу, на відміну від окремих гілочок, зламати неможливо». Театри–«гілочки», у нас, слава Богу, нехай і нечасто, але з’являються. Та життя їхнє, зазвичай, дуже і дуже недовге. «Всі наші 13 сезонів ми не живемо, а боремося за виживання, — зізнався керівник «Вільного театру» Артур Артіменьєв. — Можливо, тепер ми будемо не лише виживати, а й розвиватися».
Нову формацію Мала зала «України» приймає у себе на ексклюзивних умовах. Якщо всі інші оплачують погодинну оренду, то члени B.ROOMу сплачують єдину суму — як розповів Білоус, це середня ринкова ціна за майданчик такого рівня в Києві — але можуть користуватися ним цілий день: репетирувати, монтувати декорації тощо. Уже зараз афіша Малого залу «України» виглядає як афіша театральна, спектаклі — ледь не щодня, свої вистави тут грають актори майстерні Андрія Білоуса «А.Бетка», «Вільний театр», театр Дмитра Богомазова «Вільна сцена», театр–студія імпровізації «Чорний квадрат», Перший жіночий театр... Зараз B.ROOM об’єднує дев’ять київських театрів і запрошує до гурту інші. «Після того як ми зіграли тут наші вистави, нові глядачі почали приходити і до нас на Гончара, — говорить директор «Вільної сцени» Олена Богомазова. — Так ми напрацьовуємо доріжку до нашого глядача, а він — до нас».
У майбутньому B.ROOM планує освоїти фестивальний формат, залучати до співпраці нестоличні театри, створити стаціонарну репетиційну базу, проводити майстер–класи...
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Скасувати оголошення конкурсу на отримання премії від ЮНЕСКО із назвою «Міжнародна премія ЮНЕСКО-Росії імені Менделєєва з фундаментальних наук», закликає Національний музей історії України. >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>