Криза поміж хвиль

Під американо–китайським прицілом

Ще кілька десятиліть у це мало хто міг би повірити, але нині нащадки козаків–запорожців гостро відчувають своїм гаманцем, що, скажімо, США з певного часу стали менше купувати китайських товарів, а у далекій Південно–Східній Азії стрімко подорожчав рис. Глобалізація... А її наслідки найдужче відчувають найслабші і не пристосовані до сучасного ритму країни. Як, наприклад, наша. При цьому, що далеко не всі українські аналітики вірять у можливість другої хвилі, жоден iз них не чекає від 2011 року позитивних новин для нашого господарського комплексу.

«Друга хвиля економічної кризи цілком iмовірна, — каже «УМ» заступник директора Інституту світової економіки Валерій Новицький. — Навіть при тому, що жодних нових проблем у країн–лідерів останнім часом не виникло. Окрім, хіба що, передових держав єврозони, які нині відверто пробуксовують. І замість того, аби вкладати кошти у розвиток власної економіки, змушені рятувати Грецію, Ірландію...». «Друга частина витрат європейців — це покриття боргів перед американськими банками. На це в 2011 році піде левова частка грошових ресурсів Старого світу», — додає «УМ» президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий.

Утiм економікою номер один у світі залишаються Сполучені Штати, на друге місце торік цілком передбачено вийшов Китай. І у цих регіонах усе стабільно. Сьогодні дві держави — одна з числа світових лідерів, друга з титулом «та, що розвивається» — продовжують упевнено й динамічно нарощувати потенціал. «Прогнози зростання ВВП Китаю становлять близько десяти відсотків, американська економіка також не збавляє темпів, — пояснює «УМ» директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин. — Тому я переконаний, що найгірші часи для світової економіки вже позаду: другої хвилі не буде, а світ поступово виходить iз кризи». За словами експерта, навіть серйозна грошова емісія у Штатах, про небезпеку якої для цілого світу не висловлювався тільки лінивий, не несе суттєвих загроз. «В умовах відсутності кредитних ресурсів такі кроки є виходом для економіки», — стверджує Юрчишин. Відсотки зростання це підтверджують. Принаймні з одного боку.

Азійський рис важливіший за українське залізо

Утiм недостатня стабільність на головних світових ринках змушує українців тугіше затягувати паски. «Перша причина цьому — у світі знизився попит на нашу примітивну продукцію, що її Україна продає на зовнішні ринки», — каже Валерій Новицький. ВВП України залежить від експорту, а наш експорт — після того, як унаслідок здорожчання російського природного газу стала неконкурентоспроможною вітчизняна велика хімія — продукція сталеплавильних підприємств. «Перші п’ять рядків нашого експорту — це металургія, металургія і ще раз металургія», — констатує Василь Юрчишин. І хоча динаміка розвитку цієї галузі не може не тішити рідний український уряд — Прем’єр Микола Азаров минулої середи з радістю констатував темпи її відновлення у розмірі 12% — назагал це не вирішує глобальної проблеми.

«Адже Китай, Індія — головні країни, які динамічно розвиваються, мають своє металургійне виробництво й нашої продукції не потребують, — пояснює ситуацію Володимир Лановий. — Головний ринок збуту українського металу — це азійські країни. Але там торік зафіксовано дуже велику інфляцію, близько 40%, головним чином через стрімке здорожчання головного продукту харчування місцевого населення — рису. А отже, вільних коштів у наших потенційних покупців поменшало. Бажання купувати український метал ніби є, а от можливостей...».

Притчею во язицех залишається немодернізоване вітчизняне металургійне виробництво, яке випускає не зовсім якісну продукцію. Нові власники ще радянських гігантів, на відміну, скажімо, від російських колег, переважно не поспішають вкладати гроші у нові лінії. І таке ставлення тільки поглиблює кризу.

Було ще зерно, але його «закрили»

Окрім металу, наші співвітчизники сьогодні нічого не можуть запропонувати ні розвиненим державам, ані державам, які, як і ми, перебувають на різних етапах розвитку. «Я не бачу, чим посткризова Україна може бути цікава світові», — констатує Василь Юрчишин. Минає «час очищення», як аналітики люблять називати кризу, а у переліку нашої пропозиції — той самий несвіжий товар. «У Європу нам iти ні з чим, — додає експерт. — Змінювати вектор із західного на російський, як це сьогодні робить наше керівництво, також не дуже вигідно. Адже Росія належить до країн, що розвиваються, і сама значною мірою потерпає від кризових явищ. Орієнтуватися на економічно нестабільного партнера — значить суттєво посилити власні ризики».

«Відтік грошей з Європи у напрямку США значною мірою вдарить по Росії, — нао­чно ілюструє сказане колегою Володимир Лановий. — Російська економіка в 2011 році зіткнеться з нестачею вільних коштів — і не зможе інвестувати їх в обіцяні проекти в Україні. Хоча саме завдяки російським грошам торік отримало прибуток українське машинобудування».

Аграрний сектор, який через дефіцит продовольства у світі міг би стати давно анонсованим локомотивом української економіки, досі міцно стоїть на запасній колії. З одного боку, його розвиткові заважає мораторій на продаж сільськогосподарських земель. З іншого — непослідовні дії влади. «Цьогоріч уряд бавився у такі неринкові ігри, як квотування та ліцензування експорту зерна. Як наслідок, в Україні значно менше посіяно озимих: великі товаровиробники вирішили не ризикувати, — каже Лановий. — Оскільки врожай озимих є завжди вищим, ніж ярих культур, то влада таким чином створила нові загрози для врожаю нинішнього року». Плюс — нереалізовані можливості, які втратили вітчизняні експортери зерна на світовому ринку. А вони — завдяки невиходу на торги Казахстану та Росії — могли би принести непогані прибутки та закріпити за нами найбільш ласі ринки збуту.

Висока завтрашня ціна маленьких учорашніх успіхів

Але, як у нас кажуть, — маємо те, що маємо. Тобто прогноз більш ніж помірного зростання ВВП у розмірі 4,5%. «Якщо врахувати, що в 2009 році він упав на 15%, а торік піднявся на 4%, то ми бачимо, що навіть за три роки — до кінця 2012–го включно — країна не зможе відновитися до передкризового рівня», — констатує ситуацію Василь Юрчишин, зазначаючи, що офіційний прогноз влади свідчить тільки про одне — невпевненість уряду у своїх силах. Іншими словами, якщо наприкінці наступного року ми опинемося там, де ми були у першій половині 2008–го, то влада вважатиме такий результат своїм великим досягненням. Інші країни за цей час зуміють суттєво випередити нас. І такий сценарій ще можна вважати оптимістичним. Інші експерти не вірять в обіцяний урядом показник. «Я вважаю, що цьогоріч Україна наростить ВВП щонайбільше на 2,5%», — стверджує Володимир Лановий. А це значить, що відновлюватися ми будемо ще довше.

Натомість в обіцяну урядом восьмивідсоткову інфляцію не вірить практично ніхто. Навіть лояльний Нацбанк прогнозує 11%. Причина — зростання цін, яке ми матимемо нинішнього року. І яким українці розплачуватимуться за намагання уряду «збити» їх у 2010–му. Скажімо, головним завдання квотування експорту збіжжя було знизити ціни на хліб у передвиборчому році. Вдалося... Ціна простого вирішення складної проблеми зазвичай є високою. У нашому випадку матимемо зменшення врожаю та подорожчання головних продуктів харчування у «неголосувальному» 2011 році. Й, відповідно, знецінення вартості української гривні. Що на тлі практично заморожених зар­плат — економічна активність же невисока — зробить усіх нас на порядок біднішими.

«Мій прогноз інфляції в 2011 році — 15—20%, — каже Володимир Лановий. — І не лише «завдяки» продуктам харчування, що стрімко дорожчатимуть. Не варто забувати й про «комуналку», яка в деяких містах подорожчає вдвічі. Виявлять вплив і світові тенденції: скажімо, подорожчання бавовни, внаслідок якого подорожчає й одяг. Звичайно, якщо ми одягатимемося не тільки в секонд–хенді».