Учора розпочався Санденський кінофестиваль, найбільший у США форум незалежного американського та світового кіно. Упродовж 10 днів гості фестивалю переглянуть сотні стрічок, а журі оцінюватиме найкращi роботи в окремих конкурсних програмах: художні фільми (американські й зарубіжні), документальні та короткометражні й анімаційні. Фестиваль заснований 1978 року на гірськолижному курорті Парк Сіті, штат Юта, місцевими ентузіастами кіно, а славетним на весь світ він став завдяки активній підтримці відомого американського актора Роберта Редфорда. Власне, й назву свою — Санденс — він отримав не від міста, де проводиться, а від імені екранного героя Редфорда у вестерні «Бутч Кессіді і Санденс Кід».
Фестиваль особливо цінують за програму документальних фільмів, яка є найавторитетнішою у світі. Наші документалісти ніколи не добиралися до Санденса, але цього року Україна в Санденсі таки буде представлена — на екрані. До конкурсної програми повнометражних зарубіжних документальних фільмів ввiйшла робота канадської режисерки Юлії Іванової «Родинний портрет у чорних і білих кольорах» (Family Portrait in Black and White). Уявіть рівень конкуренції: 12 конкурсних стрічок були відібрані із 796 надісланих iз десятків країн світу фiльмiв!
У фільмі йдеться про сумчанку Ольгу Неню, володарку титулу «Гордість України–2004». Ця проста жінка, якій 5 лютого виповниться 55 років, 27 з яких вона пропрацювала на заводі «Сумихімпром», виховала i виховує зараз 27 дітей, троє з яких її власні — вже дорослі дві дочки та син, решту вона всиновила. І не простих дітей — 20 iз них чорношкірі. Це хлопчики і дівчатка, яких нагуляли з африканськими студентами українські дівчата, а потім полишили свій «сором» у дитбудинках. «Світленьких я знайшла у звичайній капусті, а темненьких — у кольоровій», — жартує героїня. І сама виховувала, бо після дев’ятої всиновленої дитини її залишив, не витримавши, чоловік.
У синопсисі фільму йдеться про те, що він піднiмає проблему чорношкірих сиріт, які зростають у середовищі блакитнооких слов’ян, розкриває жорстокі реалії зростання таких дітей у середовищі, де культивується расизм. Хоча прем’єра фільму відбудеться у Санденсі, але в інтернеті вже можна переглянути ролики з нього i з них зробити висновок, що для українців не все буде прийнятне в цій стрічці. Режисерка старанно демонструє закордонному глядачеві українських «нацистів і фашистів», зазнявши ходу членів об’єднання «Свобода» під українськими прапорами, старанно виловлює момент, коли один iз них підносить вгору руку в жесті, який нагадує нацистське привітання.
Але українцям таки є чого соромитися, бо стороннім оком видно, яке молоде покоління було виховане за 20 років незалежностi. Чорношкірі вихованці пані Ольги розмовляють російською мовою, слухають російський реп, лаються добірним російським матом та згадують «вождя народів Сталіна». Такі наші «досягнення». Утiм Юлії Івановій вдалося донести глядачу інше. У критичній замітці на сайті Санденс зазначається, що Ольга Неня є жінкою з великим серцем, але водночас продуктом радянської системи. Вона не бачить тих реалій та перспектив, що її чорношкірі діти. Тож частина з них мріє виїхати за кордон, а один — знайти за посередництвом цього фільму батька в Америці.
В інтерв’ю кінопорталу незалежного кіно indieWire.com Юлія Іванова розповіла, що витратила на зйомки фільму три роки. Іванова народилася в Москві в кінематографічній родині — її батько був головою відбіркової комісії Московського міжнародного кінофестивалю. Закінчила ВДІК за фахом кінопродюсер, але після еміграції до Канади працювала в програмі всиновлення дітей.