Сьогодні в обласному центрі поховають колишнього голову облдержадміністрації Анатолія Кукобу, котрого земляки більше знають як багаторічного мера Полтави. А в передостанній день минулого року полтавці попрощалися з колишнім «губернатором» Миколою Залудяком. Обоє, без сумніву, були знаковими для краю керівниками й особистостями. Кожному з них свою булаву, а заодно й ношу величезної відповідальності довелося нести в найтяжчу для економіки та добробуту земляків «епоху перемін». Вийшовши з «шинелі» компартійної номенклатури (горбачовська перебудова застала Миколу Залудяка першим секретарем Кременчуцького міськкому партії, Анатолія Кукобу — другим секретарем такого ж міськкому в Полтаві), вони зуміли «вписатися» у нові реалії життя.
Хоча й робили це по–різному. Скажімо, пан Кукоба на тій же таки «перебудовній» хвилі досить несподівано для багатьох «відвернувся» від своїх учорашніх компартійних соратників і в 1990 році був обраний головою Полтавської міськради у своєрідному тандемі з «рухівським» заступником, його риторика тоді була демократичною, антикорупційною, спрямованою проти зашкарублих «партократів». Відтоді віжки керівництва обласним центром він не випускав зі своїх рук довгих 16 років (!), створивши фактично «безальтернативну» систему одноосібного правління, що не мала нічого спільного з демократичними засадами місцевого самоврядування, і встановивши всеукраїнський рекорд безперервного п’ятиразового (!) обрання на «мерську» посаду.
При цьому така система і, власне, стабільність керівництва давала свої результати: на відміну від багатьох міст, де мерів міняли, як рукавички, у Полтаві завжди були тепло і гаряча вода, взимку розчищали дороги, задовільно функціонували інші комунальні служби. Однак найбільше запам’ятався землякам міський голова Анатолій Кукоба як будівничий, котрий особисто опікувався найпомітнішими новобудовами у центрі міста. Більшість із них у ті непрості для економіки часи постали саме завдяки його енергії та наполегливості й, вочевидь, стали своєрідним «колективним» пам’ятником колишньому меру.
А от його «губернаторство» було зовсім коротким і тривало менш ніж чотири з половиною місяці. Леонід Кучма призначив Анатолія Кукобу головою облдержадміністрації 2 листопада 1999 року, себто після першого туру президентських виборів, у надії на покращення свого результату в «соціалістичній» Полтавщині, але тоді вона все одно виявилася «червоною»... Останнім часом 62–річний пан Кукоба був почесним головою заснованого ним Фонду захисту і підтримки талановитих дітей, але не цурався й політики, перебуваючи у списку кандидатів у депутати Верховної Ради від Партії регіонів (якби її сьогоднішні депи–сумісники вчасно звільнили місця у парлементі, екс–мер Полтави ще встиг би туди «зайти») й активно відгукуючись на перипетії місцевих виборів.
Водночас Микола Залудяк керував Полтавщиною більше шести років — із березня 1992–го по травень 1998–го. Сьогодні таке «довгожительство» на посаді очільника регіону видається майже фантастикою. До того ж саме він виявився першим і поки що єдиним обраним усією громадою краю обласним головою (згодом цей «експеримент» із народообраністю ліквідували на користь президентських призначень). «Пробився» ж він, багаторічний компартійний керівник промислової столиці області — міста Кременчук, на верхівку регіональної владної піраміди передовсім як ставленик найвпливовішого тоді «червоного» директорського корпусу, що, м’яко кажучи, побоювався новоявлених демократичних лідерів.
Микола Залудяк із демократами не загравав, тож його ім’я в устах багатьох із них нерідко уособлювало повпредів «партократії». Однак, за іронією долі, досвідчений управлінець і водночас людина глибокої внутрішньої інтелігентності та культури, він виявився набагато демократичнішим і поряднішим за багатьох «показушних» демократів. Особливо тих, найвиразнішою характеристикою яких залишається народний вислів «із хама пан»... Після відходу від влади Микола Залудяк працював у банківській сфері, останнім часом 68–річний екс–«губернатор» був почесним головою обласної Федерації футболу.
На десятому Київському безпековому форумі, організованому фондом Арсенія Яценюка «Відкрий Україну», молодь поставила запитання різного характеру українському публіцисту, письменнику й журналісту Віталію Портникову. >>
На передовій захищаючи Україну загинув актор Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Шевченка Петро Великий. >>
Відеоролики, які презентують в інформаційному просторі Сновську громаду Чернігівської області, досить видовищні й змістовні, тому можуть сміливо претендувати на статус професійних. >>
Згідно офіційної статистики ООН, щонайменше, 12,1 тисячі цивільних українців загинули від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, ще понад 26,8 тисяч отримали поранення, втім реальні цифри можуть бути набагато більшими. >>
«Ходить гарбуз по городу, питається свого роду...» — цей вірш знайомий кожному українцю змалечку, більшість вважає його народним, інші приписують його авторство Олені Пчілці — матері нашої славної Лесі Українки, а насправді його написав царський генерал Володимир Александров. >>
В справі про напад на військового у Дніпрі охоронець Миколи Тищенка визнав свою провину та погодився свідчити проти народного депутата. Тому суд звільнив Костянтина Цуберу від відбування покарання. >>
