Директорка Києво–Печерського заповідника показує раритети Лаври митрополитові Володимиру (Сабодану).
Останнім часом чимало повідомлень у ЗМІ про Києво–Печерську лавру викликають тривогу. Інформація про забудову заповідника, про можливість виключення зі списку Світової культурної спадщини ЮНЕСКО, про виселення багатющих музеїв і лікарні та про якісь дивовижні кадрові зміни у штаті заповідника спонукає громадськість писати відкриті листи до уряду та до керівництва Національної академії наук. Свій погляд на ситуацію запропонувала викласти для читачів «УМ» генеральний директор Національного Києво–Печерського історико–культурного заповідника Марина Громова.
— Марино Едуардівно, завдяки вашій ініціативі та наполегливості за кошти заповідника постійно проводяться ремонтно–реставраційні роботи в Лаврі, як зазначається, «у результаті чого на належному рівні підготовлено заклад до відвідин патріарха Російської православної церкви Кирила»...
— Із церквою у мене прекрасні стосунки. Яскравим прикладом такої співпраці стало проведення 2—5 листопада 2010 року міжнародного семінару «Роль релігійних громад в управлінні об’єктами всесвітньої спадщини» під егідою ЮНЕСКО та під патронатом Президента Віктора Януковича, з нашої ініціативи. У Міжнародному семінарі взяли участь представники 16 країн, 46 міжнародних експертів та понад 30 представників України. Було складено документ «Київська резолюція щодо питань захисту об’єктів релігійної спадщини в рамках Конвенції всесвітньої спадщини». 16—18 грудня ми з міністром культури України Михайлом Кулиняком були запрошені в штаб–квартиру ЮНЕСКО, зустрічалися з генеральним директором цієї установи Іриною Боковою.
— І якими були враження закордонних гостей від стану заповідника?
— У рамках семінару для його учасників провели оглядові екскурсії в Києво–Печерській лаврі та Софії Київській. Закордонні фахівці подивилися на нашу співпрацю з церквою, побачили, що у нас злагода і мир. Ми все вирішуємо спільно. Відразу після семінару об’єкт всесвітньої спадщини «Київ: Собор Святої Софії, Києво–Печерська лавра та прилеглі монастирські споруди» відвідала місія експертів ІКОМОС та ЮНЕСКО, які позитивно оцінили стан збереження пам’яток.
— Чи знайомі ви з ідеєю про приєднання до вашого заповідника Софії Київської, яку озвучила на Гуманітарній раді при Президенті Ганна Герман? Чи доручали вам, заповіднику усно чи письмово опрацювати це питання?
— Ні, з такою ідеєю я не знайома. Я не була на засіданні Гуманітарної ради. Утім, відповідно до проекту Генерального плану розвитку Києва, буферні зони Софії Київської та Києво–Печерської лаври розширені й об’єднані в одну, що відповідає вимогам ЮНЕСКО.
— Яким є ваше бачення розвитку заповідника?
— Чомусь за останні 15 років не був прийнятий генеральний план його розвитку. Наразі розроблено Концепцію плану організації розвитку території заповідника, яку погоджено на всіх рівнях і затверджено наказом Міністерства культури України. Відповідно до неї розширено буферну зону заповідника, яка є під охороною ЮНЕСКО. Затверджені нові охоронні межі заповідників, вони тепер більші. У концепції розвитку оговорено пам’ятки архітектури, що використовуватимуться спільно з церквою. Це приміщення, де відбуваються богослужіння, а ми в них проводимо екскурсії.
— В інтерв’ю «Україні молодій» влітку минулого року перший заступник голови Держслужби з питань національної культурної спадщини Яків Діхтяр повідомив, що в рамках підготовки до Євро–2012 для Лаври передбачено близько 180 мільйонів гривень. Чи заповідник почав отримувати ці кошти? На що конкретно вони підуть?
— Заповідник у 2010 році вже отримав і освоїв 36 мільйонів гривень. 21 мільйон пішов на відтворення інтер’єрів Успенського собору. Решту грошей витрачено на розроблення проектно–кошторисної документації для об’єктів, запланованих до Євро–2012. Завершено ремонтно–реставраційні роботи на корпусі №3, розпочато роботи на корпусі №4, проведено першочергові протиаварійні заходи на Великій Лаврській дзвіниці, розроблено науково–проектну документацію на проведення робіт у Трапезній церкві. Ми створили два нових відділи в заповіднику. Один — міжнародний, для співпраці безпосередньо з ЮНЕСКО. Це молоді люди, випускники факультету міжнародних відносин, які володіють комп’ютером та знають по дві іноземні мови. Другий — відділ науково–методичної та аналітичної діяльності. В цьому відділі працюють спеціалісти з вищою міжнародною та економічною освітою. Основним завданням відділу є пошук позабюджетних коштів і залучення інвестицій. Оскільки держава не в змозі повною мірою забезпечити утримання об’єктів заповідника, нам необхідно самим долучатися до цього процесу.
— Чи зможете ви до Євро–2012 забезпечити заповідник достатньою кількістю екскурсоводів, які володіють іноземними мовами?
— Цього року ми вже оплатили курси іноземних мов для наших співробітників. У нас не лише екскурсоводи говоритимуть іноземними мовами, а й консьєржки, наглядачі залів, працівники кав’ярні тощо. Плануємо і друковану продукцію — буклети, путівники різними мовами. Зараз плануємо заключити договір про купівлю екскурсійного технічного приладдя з Міжнародною інсталяційною мережею. Це будуть безпровідні «слухавки» із записом текстів екскурсій, поширені у міжнародній практиці. Ми будемо також робити великий електронний сенсорний екран із картою Лаври.
— Прокоментуйте, будь ласка, нову кадрову політику заповідника. Скільки працівників звільнено і за яких обставин? Скільки має бути звільнено згідно з розпорядженням Мінкульту? Скільки найнято на роботу? І яким є на сьогодні загальний штат працівників заповідника?
— Було доручення Прем’єр–міністра від 15 березня 2010 року щодо забезпечення ефективної кадрової політики з метою утворення високопрофесійних команд. Був лист Міністерства культури і наказ Державної служби з питань національної культурної спадщини України — про скорочення штату заповідника. Коли мене призначали на посаду директора, просто у день мого призначення міністр привселюдно заявив, що скорочення буде обов’язково. Наказом Національного Києво–Печерського історико–культурного заповідника від 28 липня минулого року було затверджено організаційну структуру нашого закладу в новій редакції. У вересні Мінкультури затвердило штатний розпис заповідника, він був уведений у дію 1 жовтня. У новому штатному розкладі замість 422 бюджетних ставок залишено 378 осіб, а з тих, що отримують платню зі спецфондів, із 102 залишено 62. Загалом скорочено 84 посади. На сьогодні процес переведення працівників на посади за новим розкладом завершився. Попередження про звільнення у зв’язку зі скороченням підписали 71 людина. Уже звільнено 19 працівників, із них 17 пенсіонерів.
Я низько схиляю голову перед науковцями висококваліфікованими, з чималим стажем. Однак тим із них, хто працював на півставки чи на чверть ставки, було запропоновано перейти на повний робочий день. Бо в першу чергу підлягали скороченню сумісники та пенсіонери. Однак науковці відмовилися перейти на повну ставку, і частина з них написала заяви про звільнення за власним бажанням. Вони залишилися на основному місці роботи, де лежать їхні трудові книжки. За часів директорування Сергія Павловича Кролевця, який, до речі, за фахом інженер–будівельник, настільки були роздуті штати, що 7 мільйонів щороку йшло лише на зарплату. За останні вісім місяців заповідник заробив 10 мільйонів гривень. У нас є спецрахунок, на 30 відсотків заповідник себе сам утримує. Ми закупили основну техніку для упорядкування території. Потрібно зауважити, що раніше такої техніки не було. І закупили частково комп’ютери, провели швидкісний інтернет.
— У заповідника є комп’ютерна програма для обліку експонатів?
— Її розроблення — на завершальній стадії. Ми розпочали створювати електронний каталог експонатів у 2010 році. Ця праця дуже дороговартісна і вимагає чималого часу. Бо слід описати і внести до бази даних 77 тисяч експонатів. Ми частково взяли елементи програми з російських та європейських аналогів і додали власні деталі. Програму створюють вітчизняні програмісти. Ми організуємо семінари для наших співробітників. Цього року ми направимо до Франції працівників фондів нашого заповідника для опанування методики роботи з електронними програмами.
— Чи вже знайдено рівноцінні приміщення для музеїв, розміщених на території заповідника, — Театрального, музичного та кіномистецтва, Книги і друкарства, Декоративно–ужиткового мистецтва, Мініатюр?
— Є розпорядження Кабміну, створено робочу групу, до якої входять представники Міністерства культури, міської влади. До речі, ще в 2004 році був підписаний договір між Державним музеєм декоративно–ужиткового мистецтва, Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва та Мистецьким арсеналом, що площа під експозицію цього музею буде надана в Арсеналі. На території Лаври залишиться лише Музей історичних коштовностей, бо його експозиція відповідає тематиці заповідника. У його колекції є ті раритетні церковні речі, які й колись зберігалися в Лаврських ризницях. Тим часом у нас немає місця, де можна виставити експонати Музею історії Лаври. Ми розпочали його створювати і цього року з нагоди відзначення 85–річчя заповідника представимо експозицію.
— Відомо, що за час входження до СРСР із фондів Києво–Печерського заповідника чимало цінних пам’яток було вивезено до Москви. Чи планується їх повернення — скажімо, у ході нинішнього посилення дружніх відносин із Росією?
— У Москві дуже багато наших раритетів. Але їх повернення — це не наше питання. Я не так давно була у столиці Росії, спілкувалася з генеральним директором Московського Кремля пані Гагаріною. У нас є задум організації спільної виставки експонатів, свого часу вивезених із території України.
Народилася у містечку Богодухів на Харківщині у 1962 році. У 1984 році закінчила історичний факультет Київського університету. Працювала в Державному історичному музеї України. Друга вища освіта — Інститут міжнародних відносин Київського університету (1997). У 2003 р. закінчила Академію державного управління при Президенті України. Із 2006 р. була заступником голови Державної служби з питань національної культурної спадщини. З квітня 2010 р. — генеральний директор Національного історико–культурного заповідника. За заслуги перед УПЦ Московського патріархату нагороджена орденами Святої Великомучениці Варвари І — ІІІ ступенів.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
